Йшла осінь. Дощі почастішали й стали холодними. Ліс переливався різнокольоровими барвами від буро-зеленого до вогняно-червоного, а деякі дерева вже й зовсім скинули своє листя.

В цю пору всім звірам було вдосталь роботи: хтось припасав запаси на зиму, хто міняв своє хутро на зимнє, а хто готувався летіти у заморські теплі краї. Мабуть більше за інших клопоту було у лісових гномів, бо ж їм потрібно було подбати не лише про себе, а й про навколишній світ. Найважчим був догляд за корінням дерев – їх потрібно було зігріти на зиму й підкласти поживні речовинки. Гноми працювали кожного дня з ранку до вечора, аби встигнути до перших морозів. Майже всі робітнички займалися справою дружньо, з піснями й посмішками. Але були й ті, що постійно буркотіли та робота в них не ладналася – то землею присипле, то спіткнуться об щось. Таким був і гном Гімлі.

Одного разу Гімлі підкопував під корінням великого дуба й натикнувся на щось тверде. Йому це (як і будь-що, що заважало роботі) не сподобалося і він почав намагатися розбити лопатою перешкоду.

= Що це воно таке? Я і так вже втомився, а через цю штуку не встингу доробити заплановане. Не вистачало ще одну догану отримати! Та що ж воно?! – Гімлі вдарив лопатою з такою силою, що вона погнулася, а під землею щось тріснуло.
Гном перестав буркотіти і забув про все – він зрозумів, що це була не просто перешкода. Гімлі кинувся до ямки, що утворилася від лопати й почав руками розгрібати землю, яка закривала собою “щось”. Пройшло чимало часу, перш ніж йому вдалося відкопати й побачити щось сіре в землі. На перший погляд це була звичайна каменюка, які Гімлі ніколи не любив, адже вони добре дошкуляли йому в роботі. Але. придивившись, гном побачив ледве помітні зелені й білі тріщинки в місці потужного удару лопати. Забувши про свою задачу, час і догани, наче зачарований Гімлі почав викопувати руками й зіпсованою лопатою незвичну каменючку.

Пройшло чимало часу, перш ніж гному вдалося відкопати камінь. Це була сіра шорстка каменюка округлої форми, завбільшки з пів Гімлі. Деінде на сірій поверхні проступали зелені й білі вкраплення. Потрібно було витягнути знахідку на поверхню й відмити від землі, щоб краще роздивитися що воно таке.

Гімлі вдалося вмовити прийти на допомогу свого старшого брата Кхіма, який теж був неабияким буркотуном. Вдвох вони змогли виперти камінь назовні й донести його до найближчої калюжі аби відмити. На чистому камені ще яскравіше проступили кольорові тріщини. Братам стало зрозуміло, що всередині знахідки ховається щось дуже цікаве й незвичне.

Кхім приніс кірку і почав щосили бити в тріщини. Скоро камінь розколовся навпіл. Всередині на гномів чекало біло-зелене диво – нутро каменя було схоже на біле матове скло з круговими, наче в ставку, розводами зеленого кольору. Камінь випромінював гарний настрій та чисті думки. Довго гноми дивилися в камінь з широкорозплющеними очами і щирими посмішками.

Розколотий камінь поставили на виході з селища гномів – він наділяв гарним настроєм та бажанням займатися найскладнішою роботою кожного, навіть буркотунів.