Ні одна жива істота не може бути вихована належним чином, якщо вихователь не знайомий з її життєвими умовами (обставинами її життя), з її здібностями та особливостями. Більшість основних помилок у вихованні дітей відбувалося через те, що вихователі просто не знали дітей. Від того, як діють в дитині формуючі сили, залежить дуже багато. Тут наводиться опис чотирьох дітей, в яких ці сили діють по-різному.

Дитина-сангвінік

У п’ятирічного Кнуда рудуваті локони, сині очі та витончено кирпатий ніс. Верхня губа трохи видається над нижньою. Він не дуже високий для свого віку, проте гнучкий і стрункий. У нього досить-таки велика голова, а кінцівки рухливі. Він любить ходити навшпиньки, але коли захоче, може ходити твердо (цілком ступати на стопу). У стрибках він надзвичайно спритний. Спускаючись сходами в сад, він перестрибує одразу через декілька сходинок. Якщо Кнуд падає, то на очах миттєво з’являються сльози, проте він швидко заспокоюється. За характером його можна віднести до тих дітей, які сміються зі сльозами на очах. Він може швидко відволіктися від своєї гри. Його голова та очі швидко рухаються туди-сюди, як у маленької пташки. Мама називає його «горобчиком», а бабуся — «ящіркою», і обидві назви йому підходять.

У нього чистий високий голос, він дуже музикальний. Хоча дорослі, часто з осудом, називають його неуважним, безладним і легковажним, поверхневим, несерйозним тощо, усе ж він — загальний улюбленець. Тому що він — «дитина в собі», і це викликає велику симпатію оточуючих.

А що можна сказати стосовно його здоров’я, сну, апетиту? Він загалом здоровий, якщо незважати на легкі дитячі простудні захворювання, які він, проте, швидко переборює. Їсть охоче, але небагато. Він і в цьому схожий на пташку: охочіше «клює», ніж «набиває собі рот». М’ясо, яйця, борошняне та картоплю він не любить, віддає перевагу овочам та фруктам, також охоче їсть солоне і кисле. Швидко засинає і легко прокидається. Вранці встає дуже рано. Він — «гармонійна маленька людина».

Як діють творчі сили у дитині-сангвініку? Вони проявляються через ритмічнуприроду дихання та кровообігу, через пульсуючі удари серця, у вдихах та видихах. Здається, що повітря більшою мірою є елементом дитини-сангвініка, ніж земля, над якою він неначе ширяє. Він любить гойдатися на гойдалках, залазити на високі дерева. У дорослого почалася б морська хвороба, якби він спробував так кружляти й гойдатися, як дитина.

Наскільки є ритмічним дихання і кровообіг, настільки ж мають бути ритмічними повсякденне життя та гра дитини. Немає нічого більш важливого у вихованні, ніж спокійний ритм щоденного способу життя, для дитини-сангвініка це життєво необхідно. Ритм є його сутністю. Проте цей ритм швидший, ніж ритм дорослого (частота пульсу, дихання вище, ніж у дорослого).

Дитина не може довгий час бути зосередженою на чомусь, оскільки зосередитися — означає «вдихнути». Але після цього невдовзі має бути й «видих». Бути «непостійним» — не вада, а властивість цього темпераменту і цього віку. Вихователі називають таких дітей неуважними, поверхневими, легковажними. Та діти-сангвініки можуть дозволити собі мати легкі думки!

Якщо у випадку з Кнудом можна не хвилюватися та сподіватися, що з часом він зміниться, то рухливість його двоюрідної сестри такого ж віку вже викликає побоювання. На її прикладі можна спостерігати, у що може перерости сангвінічний темперамент, якщо він переходить межі. Якщо Кнуд сміється і від сміху падає на землю, то Сьюзі взагалі довго не може зупинитися від сміху. Вона сміється нестримно, щоб врешті-решт так же нестримно плакати. Вона вихоплює іграшку з шафи і кидає її на підлогу, але не грається нею, а хапає наступну. Кнуд дуже любить, коли батько показує йому зображення тварин, він задає запитання й жваво цікавиться, потім він перегортає наступну сторінку, щоб зустріти нове зображення радісним вигуком. Сьюзі поверхнево дивиться на картинки, їй хочеться перегортати сторінки все далі і далі, не заглиблюючись у розглядання. Якщо ж вона і задає запитання, то не чекає відповіді. Кнуд не надто ніжний, але він любить і поважає своїх батьків, відчуває зв’язок з братами та сестрами.

Сьюзі плаває на поверхні життя і є надто легкою, щоб відчувати прихильність до оточуючих її людей. Існує небезпека, що вона може стати недоумкуватою, оскільки вона не може заглибитися в суть речей. Як можна її від цього вберегти, як їй допомогти?

Поводження із яскраво вираженим сангвініком

Якщо Сьюзі полюбить якусь людину зі свого оточення (а це залежить від ставлення до неї дорослих), то разом з цим у її житті з’явиться сталість. Адже немає нічого більш суттєвого для дитини, ніж любов до батьків та вихователя.

Лише дорослий може утримати понад міру проявленого сангвініка спочатку на короткий, а потім на все більш тривалий час за яким-небудь заняттям: грою, розгляданням картинок тощо. Чим сильніше дитина любить вихователя, тим краще це буде виходити. Добре також чергувати заняття з відпочинком. Чим активніше працює фантазія дитини при розгляданні картинок, що змінюють одна одну, тим довше дитина залишається зосередженою на цьому занятті. Особливо, якщо цим вона може порадувати дорослого, якого любить.

Дитина-меланхолік

Коли Гундулі виповнилося 8 років і на святкування було запрошено дітей приблизно її віку, гості довго не могли знайти іменинницю. Вона сховалася під великим столом, забилася в куток і завмерла. Коли її витягли з-під столу, вона довго плакала, а потім дивилася на гру інших дітей зі скорботним виразом обличчя і стражданням у погляді. Потім, переборовши себе, включилася в гру і відчула себе щасливою. Вона дивилася на дітей сяючими очима й була дуже засмучена, коли ті почали розходитися.

Гундула любить вишукувати темні, відлюдні куточки для роздумів. Її можна знайти під диваном, між шафою і дверима, інколи навіть у шафі. У її діях багато таємничого, вони є виявом її багатого внутрішнього світу. У своїх думках та мріях вона сама грає головну роль: то вона принцеса, то бідна, кинута усіма дитина, то герой. Дорослим важко її зрозуміти. Коли вона грається, то часто буває сумною, не в доброму гуморі. Для свого віку вона надто розважлива й часто поводиться, як доросла. Однак вона досі смокче великий палець руки, гризе нігті, і це робить її предметом безкінечних глузувань та докорів. Найбільше задоволення для неї — сидіти на килимі, смоктати цукерку і при цьому читати казки. Вона любить довгі сумні історії.

Веселі байки і комічні жарти вона зневажає, але це тільки видимість: насправді ніхто так охоче і заразливо не сміється, як вона.

Гундула дуже відкрита і щиросердна з тими, кого любить, але іноді замикається, як «устриця».

Тілесні основи меланхолійного темпераменту

У Гундули зазвичай не дуже гарний апетит, вона розбірлива в їжі, любить солодке. Можна назвати її ласункою. У неї виникає явна антипатія до страв, які своїм виглядом ще нагадують живу істоту, наприклад, засмажена риба, курка тощо. Якщо походження їжі є не настільки очевидним, вона охоче їсть м’ясо. Гундула постійно страждає на запори, але, на щастя, вона залюбки їсть фрукти.

Хоча вона струнка та має гостреньке бліде личко, складається враження, що її тіло дуже важке, і вона втомилася його носити. Вона ходить з понуреною головою, зігнутою спиною. Вона швидко втомлюється і страждає на головні болі.

Життя у фантазіях інколи допомагає їй подолати тілесну слабкість, але зазвичай її воля слабка.

Сила тяжіння землі тягне її вниз, її очі завжди шукають землю, і вона рідко піднімає погляд. Вона пізно засинає, оскільки в ліжку її прагнення міркувати і придумувати різноманітні історії є особливо сильним. Вранці вона почувається стомленою, довго перебуває в поганому настрої.

Вона боїться холодної води, найбільше любить тепло. У Гундули є схильність до короткозорості, а оскільки вона багато читає в ліжку в сутінки, їй скоро доведеться носити окуляри. У неї непоганий слух, вона безумовно має музичні здібності (грає на піаніно, на скрипці, любить співати).

Гундула душевно й тілесно — ніжна дитина, яка вимагає багато турботи і люблячого розуміння.

Поводження з дитиною-меланхоліком

Турботливість та увага потрібні меланхолікові як хліб. Головне, щоб це не було занадто явно для нього. Бо по суті своїй меланхолік — маленький егоїст, він хоче завжди відчувати себе в центрі уваги. Але все ж він повинен отримувати достатньо тепла, щоб не почати занадто фіксуватися на своїх проблемах і щоб вони не накопичувалися як сніжний ком. Такій дитині необхідна людина, якій би вона могла повністю довіряти. Одне добре, привітне слово — і серце та довіра дитини-меланхоліка будуть завойовані.

Багато душевної та духовної їжі потрібно дитині-меланхолікові. Під час навчання потрібно вибирати такі казки, історії, біографії, які схвилюють, змусять забути про власні проблеми. Коли дорослий розповідає дитині про те, що переживав він сам або ж люди, яких він знає, це діє цілюще на дитину і пом’якшує дитячу меланхолійність.

Дитина-меланхолік охоче виконує маленькі послуги, якщо відчуває, що цим вона пом’якшує страждання. Вона може бути непоганою доглядальницею. Спочатку, можливо, важко буде подолати її зніяковілість та несміливість, але коли це буде подолано, вона буде ніжно піклуватися про хворих родичів.

Дитину-меланхоліка потрібно тримати в теплі, не обливати її холодною водою. Увечері вона має лягти в ліжко з радісними, гармонійними думками та почуттями. Треба намагатися позбавити її, як і будь-яку іншу дитину, важкої їжі. Стиглі солодкі фрукти, салати та легкі овочі корисні для неї, не зашкодить і м’ясо. Хоча дитина-меланхолік — великий солодкоїжка, вона охоче їсть мариновані огірочки, кислий салат, квашену капусту і т.п. Потрібно стежити за її травленням, проте робити це тактовно. Потрібно спонукати її до здорових фізичних рухів, чого можна досягти не стільки спортом, як ритмічно-музичними засобами. Евритмія, в якій дитина може зв’язати своє душевне життя з рухами тіла, принесе їй просто-таки дивовижне полегшення і зцілення. Вона зможе подолати перешкоди, які полягають у тому, що вона має відкрити перед іншими свою сутність.

Дитина-холерик

Десятирічна Вільтруда шаленіє. Її кремезне тіло тремтить, своїми міцненьким кулачками вона дубасить хлопчика, який образив її молодшого братика. Її розпатлане волосся стирчить на голові, як пір’я хижого птаха. Великий хлопчик (йому близько 12 років), її ворог, намагається сховатися від її ударів та укусів. Вільтруда піднімає братика, що плаче, з вуличного пилу, куди його штовхнув великий хлопчисько, хапає за руку й тягне за собою. При цьому вона сильніша, ніж зазвичай, тупотить по землі і ще енергійніше ставить п’яти. Одна рука її все ще стиснута в кулак, а інша міцно стискає руку братики. Вона так тримає шию, наче хоче усе своє єство внутрішньо зібрати та укріпити. Вільтруда — старша серед чотирьох братів і сестер. Їхня мати померла під час останніх пологів. У школі Вільтруда, не змигнувши оком, слухала легенду, за допомогою якої вчителька хотіла більш доступно передати дітям роздуми про смерть. Зовні Вільтруда нічим не виявила участі і болю. Однак повернувшись додому, розповіла цю легенду слово в слово. Вільтруда завжди знає, чого хоче, і знає, як досягти бажаного.

Коли вона вперше прийшла до школи, то, почувши голос вчительки, що долинав з одного класу, оголосила: «Це моя вчителька!». З цього часу вона не хотіла йти до свого класу, шаленіла вдома, у неї піднялася температура, і врешті-решт за порадою лікаря дівчинку було переведено в клас тієї вчительки. Відтоді вона у школі тиха, старанна і щиро віддана своїй вчительці.

На заняттях Вільтруда не завжди уважна. Піднявши своє міцне підборіддя, дивиться мрійливо перед собою, вона зайнята собою. Вона любить відчайдушні і ризиковані історії. Вона темпераментна актриса, якщо роль їй до душі, але в одному спектаклі вперто відмовлялася грати роль раба, хоча ця роль булла значимою в сюжеті та багато однокласників їй заздрили. Вільтруда сказала: «Ні, краще смерть, ніж рабство!» — і зовсім відмовилася грати. Вільтруда — «жайворонок»: з першими променями сонця вже на ногах. Навчання дається їй не дуже легко. Нестерпно бачити, як вона незграбно тримає ручку і, сильно натискаючи, виводить свої карлючки. Її живопис цілком і повністю є виразом її сутності. Вона віддає перевагу багряно-червоному кольору, але може малювати і найніжнішими фарбами, якщо хоче цим зробити приємне людині, яку любить. У неї все залежить від волі. Вона багато чого може досягти самостійно, якщо усвідомлює, що це необхідно. Цікаво, що коли одного разу в ранньому дитинстві вона почула розповідь про виверження Везувію, то відтоді стала з найбільшою охотою малювати вогнедишні гори.

Оскільки вона не надто обдарована, її картини іноді нагадують сумирну цукрову голову, з якої вивергаються червоні фонтани, а по дуже синьому небу пливуть коричневі та темносині клуби диму. Це вираз її холеричної сутності.

Спить Вільтруда небагато, але майже ніколи не виглядає сонною. Їсть вона також небагато і в їжі невибаглива. Найбільше за все вона любить фрукти. Вона зневажає все протерте, кашоподібне, проте із задоволенням гризе шматок черствого чорного хліба.

Горіхи вона розгризає зубами.

Вільтруда схильна до раптових різких підйомів температури й запальних захворювань, особливо горла. Вона перехворіла на багато дитячих хвороб, наприклад, скарлатину, дифтерію. Достоїнства та небезпеки холеричного темпераменту добре видно. Рішення Вільтруди, в яких часто відсутній момент обдумування, виходять з глибини її сутності та є її власними. Батьки дівчинки зі страхом спостерігали спалахи гніву, яким вона була підвладна у ранньому дитинстві, коли вона з червоним обличчям ревіла і колошматила все руками і ногами. З віком це згладилося, але іноді вона може впасти в такий гнів, що «не пам’ятає себе». На другий день вона буває тихою і «прирученою».

Поводження з дитиною-холериком

Холеричний темперамент вимагає великого терпіння й глибокого практичного розуміння дитячої душі. Він вимагає від вихователя також величезної витримки, оскільки це доволі важко — не вийти з себе при вигляді шаленіючої дитини. Найголовніше — протиставити гніву спокій і холоднокровність, а також ні в якому разі не хвилюватися і не приймати ніяких поспішних рішень.

Це дуже важко, і деякі вихователі зазнають невдачі саме з цим  темпераментом, який у наш час (на щастя чи на жаль?) зустрічається порівняно рідко.

Холерику завжди потрібно давати можливість розвивати свої сили і так скеровувати їх, щоб приносити не шкоду, а користь. Рубати дрова, пиляти, забивати цвяхи, тягати каміння і т.д. — здорові заняття, і не слід особливо побоюватися, що діти можуть зашкодити собі. Лише завжди потрібно пам’ятати, що в дитячому віці праця має бути в радість, без примусу, з власної волі дитини.

Маленькому холерику необхідно мати простір, де він міг би вільно рухатися, стрибати, бігати, перекидатися. Холерик у вузькій кімнаті нестерпний.

Корисно давати холерику такі завдання, які йому іще не зовсім під силу, щоб він зрозумів, що не настільки він уже й всемогутній, яким себе відчуває. Також дієвими є розповіді про героїчні вчинки. Дитина думає: «Цього я іще не вчинив». Зрозуміло, до такого висновку дитина має дійти сама, лише тоді цей варіант буде дієвим.

Вихователь повинен навчитися залишатися спокійним навіть під час нападів гніву в дитини. За подібних обставин вихователю краще буде обговорити, що сталося, після того, як його підопічний поспить ніч, повністю заспокоїться, внутрішньо присоромиться свого вчинку.

Холерична дитина хотіла б тримати себе в руках, проте, оскільки в її віці ще не дозріла така сила, яка може стримувати і скеровувати волю, вона справедливо очікує від дорослого енергійної поведінки, але поведінки з розумінням. Душа дитини, особливо холерика, не зносить глузувань та іронії. Тоді як делікатний гумор, навпаки, сприймається холериком із вдячністю.

Дитина-флегматик

Ганс живе спокійно в батьківському домі, де його оберігає дбайлива матуся, яка не відчуває незадоволення флегматичністю сина. Його виховання ніколи не завдавало їй мороки. Немовлям він подовгу тихо лежав у ліжечку і стежив поглядом за повільними рухами власних товстеньких ручок, які довгий час були його єдиною іграшкою. Їжа та перетравлення — це дві речі, яким дитина віддавалася із задоволенням та завзяттям. Його мати дотримується старомодних поглядів, що «бути товстим — значить бути здоровим». Такого стану речей вона домагається дуже легко. Ганс може засвоїти ту кількість їжі, яку готує його турботлива матуся, і трансформувати їх у жирові відкладення. Він пізно навчився ходити, він лягав на килим, повільно і ліниво повзав. Він не вибагливий, майже всі страви — його улюблені.

Коли Ганс почав гратися, його фантазія була досить незначна. У 2 роки він отримав у подарунок фігурки звірів, і досі (у вісім років) він продовжує гратися з ними. Виймає звірів з коробки одного за іншим, ставить їх у ряд, а потім прибирає назад. Він дуже охайний, майже педантичний. Кожна річ повинна мати своє місце і там залишатися. Перед сном дитина ретельно складає свій одяг і хоче знайти його вранці в такому ж стані. Ганс може пити тільки зі своєї чашки, їсти тільки своєю ложкою. Одного разу його взяли до родичів, у яких залишилися ночувати — і це було справжньою катастрофою. Він хотів користуватися тільки своїм горщиком, спати тільки у своєму ліжку. З дивовижною, майже холеричною енергією намагався він домогтися своєю. Коли не дотримуються усталених звичок, Ганс може діяти як холерик. Ритми переважають у нього в усьому. Він знає без годинника, коли підходить час обідати, коли треба йти спати. Ця дитина не належить до тієї більшості дітей, які насилу лягають спати, він охоче йде в ліжко та спить довго й міцно.

Ганс пізно навчився говорити, довго спілкувався за допомогою простих звуків. Тепер він говорить повільно, роблячи великі паузи між словами. Ганс музикальний. Коли він нерухомо сидить на подушці, як бовван, можна почути, як він тихо і дуже ритмічно наспівує знайому мелодію. Ганс любить тепло, також і душевне, на яке його мати не скупиться. Він не терпить душевні хвилювання. Ганс завжди був «надійною дитиною». Те, чому його навчили і що він зрозумів, виконується пунктуально і чітко: він годує рибок, поливає квіти в один і той же час. Вже у п’ять років він робив невеликі покупки, правильно приносив решту.

Коли йому розповідають історії (вінлюбить слухати одні й ті ж), він може переказати їх напам’ять, причому в тих же словах, з тими ж інтонаціями. Ганс знає багато віршів і пісень, ніколи не фальшивить. Він охоче грає на піаніно, так само повільно, як і говорить. Ганс часто буває один, у нього немає друзів. Для інших дітей він занадто нудний, вони ж для нього — занадто шумні.

Тільки одна маленька товста дівчинка, така ж флегматична, як і він, може годинами мовчки сидіти поруч з ним.

На подив родичів і знайомих, Ганс непогано вчиться. У нього чіткий сформований почерк. На щастя, його вчителька спокійна та розуміюча. Вона не підштовхує Ганса і знає, що якщо дати йому час, то він все прекрасно виконає. Вона вважає, що в перші роки шкільного навчання потрібно просуватися вперед повільно і давати можливість дітям повправлятися. А вправляється Ганс охоче. Його «картинки» складаються з красивих, чистих кольорових поверхонь, без осмисленого змісту. Він схоплює і навчається повільно, але засвоєне пам’ятає довго, особливо якщо те, що він вчить, має ритмічну форму. Існує небезпека, що в старших класах, де більше потрібні увага та логічне мислення, а не просто надійна пам’ять і любов до вправлянь, йому буде важко.

Основи флегматичного темпераменту

Як сангвінік легко сполучається з ритмом дихання, меланхолік страждає від сили тяжіння, холерик зігрівається від вогню своєї крові, так флегматик до деякої міри наповнений соками, які оживляють і харчують його організм. Процес перетравлення приносить йому напівсвідоме задоволення. Це могутні та піднесені процеси, які будують і формують людину з рідин. Жодна людина не стоїть так близько до природи, як мрійлива флегматична дитина. Все, що грунтується на вегетативних функціях життя його тіла, відбуватиметься добре.

Його хороша пам’ять, його здібності до всього, чого можна досягти шляхом повторних вправлянь, його здібності до музики і живопису виходять не зі свідомого бажання його індивідуальності, а є продовженням його тілесно-творчих сил.

Поводження з дитиною-флегматиком

Часто зустрічається упередження проти флегматичного темпераменту. Батьки нерідко бувають ображені, коли лікар чи вчитель говорить, що їх дитина — флегматик. Це забобони!

Звісно, як і у кожного темпераменту, тут є свої небезпеки. Наприклад, дитину-меланхоліка часто розглядають як вундеркінда, проте його схильність до тужливості, егоїзму і сором’язливості повинні сприйматися приблизно так само, як байдужість, сонливість і ненажерливість флегматика. А з іншого боку, згладжений флегматичний темперамент може стати основою для кращих людських якостей. Люди, які подолали однобічність свого темпераменту або які отримали відповідне виховання, пом’якшуючи різкі сторонни характеру, бувають особливо вірні, надійні, витривалі, правдиві, сумлінні.

У вихованні флегматика важливий розумний підхід. Наприклад, не варто надто рано відправляти його спати, вдень не давати йому спати довго, вранці не чекати, поки він сам прокинеться, а будити його в певний час. Для нього добре, коли він не дуже тепло одягнений і укритий. Треба, щоб вранці він вмивався холодною водою, а для меланхоліка ця процедура неприпустима. Флегматик добре переносить маленькі шоки, які не повинні проте використовуватися у якості засобу виховання. Його день має починатися так: розбудити зранку, умити холодною водою, не дозволяти довго сидіти за сніданком. Перед школою він повинен їсти якомога менше і зовсім легку їжу. Овочі, фрукти і салати для нього краще, ніж вироби з борошна та каші. Чорний хліб замість білого або пирога! Їжу добре солити, не надто багато солодкого, особливо цукерок. Багато чого можна досягти у його духовному та душевному розвитку, якщо зберігати його відносно струнким.

У грі флегматика не варто залишати наодинці із самим собою. Час від часу з ним потрібно гратися, намагатися запалити його, зацікавити грою, прискорити темп цієї гри.

Якщо під час гри флегматик задумався, то не зашкодить, якщо його голосно покликати чи достатньо гучним шумом “розбудити”. У такі моменти “пробудження” флегматик особливо здатний щось зрозуміти, усвідомити. Відомий такий випадок, коли вчитель довго і по кілька разів пояснює щось сонній дитині, а та дивиться, але не бачить, слухає, але не чує, ствердно киває головою, але нічого не розуміє. Нарешті дорослий втрачає терпіння і кричить на дитину або стукає кулаком по столу. У цей момент очі стають ясними, готова правильна відповідь — дитині одразу все стало зрозуміло! Байдужій флегматичній дитині вихователь не повинен настирливо показувати свою любов та участь, інакше це буде сприйматися дитиною як належне. Навпаки, удавана флегматичність і байдужість дорослого діятиме на нього так, що він буде прагнути до подолання своєї байдужості, особливо якщо вона любить цього дорослого. Флегматична дитина, що прокинулася до душевного тепла, може щиро любити, не так незрівноважено, як сангвінік, не настільки болісно-мрійливо, як меланхолік, не так рвучко-агресивно, як холерик, а з постійною вірністю та прихильністю.

У флегматичних дітей в юнацькому віці часто проявляються художні здібності, які з віком дещо відступають, коли прокидаються свідомість і органічні творчі сили. Об цей підводний камінь можуть розбитися дитячі мрії, тим паче коли дорослі намагаються наділити їхню мрійливу творчість свідомістю, наприклад, коли не дозволяють дитині просто насолоджуватися кольором або тонами, а ставлять маленькі, пробуджуючі свідомість завдання, коли вона змушена обмірковувати й роздумувати.

Не лише для дитини-флегматика, але й для дорослого-флегматика альфою і омегою виховання та самовиховання є наступне: пробуджувати інтереси і поширювати їх на всі сфери життя.

Малюнки Лесі Музиченко.

Вперше опубліковано в електронному журналі “Дитина Вальдорф+” №3, 2013.

Попередній фрагмент книги «Про душевну сутність дитини» читайте тут.