Якось ввечері жебрак повертався до себе додому. Клянучи свою долю, він гірко скаржився:
– Щастя… Де воно, Щастя? Будь воно прокляте, це Щастя!
Доля захотіла, аби щастя відгукнулося та прийшло послухати його скарги та стогони. І от, щойно жебрак промовив ці слова, Щастя схопило його за руку і мовило:
– Іди до мене. Не бійся. Я – твоє Щастя.
Щастя підняло його в повітря і понесло далеко-далеко; потім воно опустило його біля входу до печери і промовило:
– Там, всередині печери, приховані всі скарби світу. Зайди і візьми собі, що захочеш. Але не бери надто багато. Нехай твоя ноша буде легкою, щоб ти міг дотягти її додому. Шлях попереду довгий та важкий, і ти підеш сам, без супутника. Якщо впустиш ношу на землю, назавжди втратиш її. Не будь жадібним, будь розсудливим.
Так промовило Щастя і зникло. Жебрак зайшов до печери і в нього розбіглися очі від безлічі скарбів та коштовного каміння. Він почав хапати найгарніше і наповнювати ним свій мішок. Через годину він вийшов із печери, несучи на плечах важкий тягар.
Ступивши декілька кроків зі своїм мішком, жебрак задихнувся від утоми; рясний піт вкрив його обличчя і все тіло. Він відчув, що сили полишили його і він не може далі тягти свій вантаж.
«А що як я опущу мішок на землю і покочу його? – подумав він. – Не може бути, щоб я не докотив його додому цілим».
Так він і зробив. Заздалегідь смакуючи радість від володіння багатством, покотив жебрак набитий мішок. Але майже біля самого будинку він розігнув спину – і мішок раптом зник. Руки бідняка стискали повітря. Він озирнувся довкола, став кричати і плакати, клянучи свою нещасну долю.
І в ту саму мить знову з’явилося щастя. Гнівно подивилось воно на нього і мовило:
– Ти злочинець перед своїм щастям і самим собою. Тебе ніщо не задовольнить, тобі не вистачить ніякого багатства. Тобі було дано багато, і ти мав взяти стільки, скільки зможеш забрати. Але ти був жадібним і звалив на себе непідйомний тягар. Тепер ти втратив все. Нехай це буде для тебе уроком, навчить задовольнятися малим.
0-7
Жебрак і щастя
Арабська казка