Час сильних потрясінь дає імпульс розвитку та відкриттям. Так, на Київщині, серед городищ та Змієвих Валів відкрився Центр Стародавної Їжі та музей Зерна, і разом з відкриттям центру, ніби прокинулися давні сили Землі.

Інтересом моїх життєвих досліджень було здорове харчування. Цікавили страви, раціон та харчові звичаї, які існували на нашій землі, їх обставини, вплив на людину. Якусь частину знань я отримала згадуючи дитинство, коли ми з бабусею їздили на тік з мішком зерна та насіння за новою порцією свіжеперемеленого борошна та олії. З приходом материнства, додалося питання здорового харчування для дітей. Мене цікавило, що я можу взяти з собою на наші прогулянки з дітьми, аби це було і поживно і корисно і смачно, а у випадку коли ми збираємось у похід, наприклад, у карпатські гори, ще й могло пролежати кілька днів у рюкзаку і не зіпсуватись.

І от ми з вчительським складом школи «Світовид»(ВШ Гатне), мали нагоду відвідати музей-центр Цільнового зерна та познайомитися з його історією. Засновники – пара: дієтолог Наталія Калиновська та інноватор Арам Саргасян, що за походженням з Вірменії (на його долі десять років життя в країні під час війни, пʼять з яких в суцільному блек-ауті) занурили нас в світ землі, та провели двогодинну екскурсію цим місцем, де пояснили значення терміну «рафінований» – це продукт зроблений з зерна, з якого видалили зародок, для довшого зберігання, або пояснили явище «алергія на глютен» (на очищене зерно).

Пригадалася книга Отто Вольфа «Що насправді ми їмо» та «Сім злаків» Удо Ренценбринка, у яких теж приділяється увага зерну.

З книги письменника з Мукачева Мирослава Дочинця «Вік і лік. Рецепти на всяку оздоровчу потребу від карпатського знатника Андрія Ворона»

Сніданок Довгожителя
  • Звечора жменьку сушених ягід (добре, якщо різні) і ложку насіння льону залити кислим молоком.
  • Уранці горнятко вилити на запарену кашу. 
  • Добре, якщо каша щоразу буде інша – кукурудзяна, вівсяна, перлова, гречана, пшоняна, горохова, рисова.

Ми побували у підвалі музею (свого часу на початку повномасштабної війни це був притулок для 36 односельчан), це місце має особливий зерновий запах, воно ніби переносить у комфортний час дитинства, коли сидиш біля мішків з різними зернами – з чисельним різноманіттям, яке ми можемо вживати щодня, коли включимо у раціон злаки. Уявляю, які відчуття з’являються у дітей, коли вони знаходяться біля цих мішків (музей приймає шкільні групи).

Далі нас пригощають конопляною кавою, з харчової коноплі, з якої ми плили та ткали: мотузки, сорочки, взуття, сітки для риболовлі, а також вживали у їжу (кашами та оліями). Кава на смак ідентична справжній, бо те що здивувало – це відсутність у складі кавових зерен. Після того, нам показали старовинні сорочки та речі, зроблені з конопель. Особливо вразив рушник, на якому датується 1928. 

Запахом та атмосферою це місце спонукає до спогадів, ніби, сили нашої Землі прокинулися та стукають в двері Забутої Пам’яті. Ніби, з цими силами прокидаємось й ми самі. Підіймаємося на горішній поверх музею, у його гостро-частину. Перед нами накритий стіл: узвар, вівсяний кисіль, каша обідня запарена, гірчична олія , конопляна сіль з травами та хлібці з цільного зерна (без дріжджів та закваски). Обідаємо. Їжа проста, але дуже смачна і поживна. Ніби ми біля джерела, з якого не можемо напитися.

Розмова заходить про способи приготування і скільки ж часу стало накрити стіл на таку кількість нас гостей. Як і в наш буремний час, у попередніх поколінь також не було особливо часу «стояти біля плити», зерна переважно запарювали у печі (у сучасному варіанті у харчовому термосі) звечора на ніч, або під часу сніданку на обід.

Нові знання вирішила закріпити і придбала в крамничці-аптеці музею кілька готових варіацій, таких як хлібну суміш та різні зерна до сніданку та обіду, які ми вже третій тиждень смакуємо у родинному колі.

Бачу сильний вплив на стан мого здоров’я. Паралельно з візитом, дізналася про грантову програму для освітян, на яку тоді подалася, та проконсультувалася у Наталі (в рамках програми) як у дієтолога, опираючись на стан мого здоров’я та побажання.

І вже третій тиждень (про це свідчить самопочуття та ваги) впевнююсь – злаки також є нашими ліками. Допускаю, і бадами теж 🙂

 З книги Мирослава Дочинця «Вік і лік. Рецепти на всяку оздоровчу потребу від карпатського знатника Андрія Ворона»:

Наша нутряна сила
Ми стягуємо нутряну (нервову) силу, коли:
  • стрічаємо зріднених духом;
  • мандруємо;
  • творимо щось за велінням серця;
  • дістаємо нові знання;
  • молимося;
  • прощаємо кривди;
  • сходимося з приязними людьми;
  • прогулюємося без мети і без поспіху;
  • долаємо страхи;
  • звільнюємо оселю від зайвини;
  • говоримо правду;
  • слухаємо миротворну музику;
  • створюємо щось своє, осібне;
  • пораємо землю, доглядаємо за рослинами;
  • годуємо тварин;
  • читаємо добрі книги;
  • годимо своєму тілу (дотики, масажі, плавання, купання, паріння в лазні.

Підготувала матеріал та фото

Наталія Драч