Дійові особи:

Нідуд, король

Бедвільд, принцеса

1-й принц

2-й принц

1-й стражник

2-й стражник

3-й стражник

4-й стражник

 

Слагфід

Егіль

Вьолунд

 

Валькірії:

Сванхвіт

Ельрун

Хервер

 

Хор

 

Сцена 1

На сцені Нідуд на троні. Під кінець хору з’являються стражники – під барабанний дріб.

Хор:

З півдня до півночі піднявся ліс,

Величезні глиби гранітних гір

Бережуть кордони –

На кожній горі

Страж стоїть.

Як о південь проб’є,

Спускаються стражі у серце країни,

Біля трону Нідуда мову ведуть.

1 страж:

На півночі дрімучий ліс

Вершини до небес підніс.

На стежках кігтів та копит сліди,

Не лежить людині шлях сюди.

2 страж:

На гірському півдні лише граніт –

Куди не глянь – під сонцем горить.

Лишень вітер приніс відзвук життя

Начебто вовка далеке виття

3 страж:

У вовчій пасмурній долині

Воїни із роду фінів

З давніх полюють давен

Поруч страшних трясовин

4 страж:

Їх сьогодні бачив я:

То Слагфід – наступник короля,

З ним Егіль – кращий із стрільців

І Вьолунд – гордість ковалів.

Нідуд:

Тримайте й далі свій дозір

Серед долин, річок та гір.

Трьох братів ні на мить не лишайте

І кожного дня мені надсилайте

Вісточку: де вони – живуть в долині

Чи геть пішли, до своєї пустелі нині.

 

 

Сцена 2

У лісі біля озера

Під кінець хору з’являються брати

Хор:

Всю зиму віють вітри,

Віхола снігу намела

Навколо вовчого озера

З бурями борються брати,

Деревину по течії сплавляють

В долині дім майструють

Слагфід:

                Кінець прийшов довгій зимі

                Ось він, західний вітер весни

Егіль:

                У цій долині наче полонені ми,

                Зла доля привела нас сюди

Вьолунд:

                Так, люди рідкість тут

                Але звірі прийдуть до води.

                Готуйте лук

                До першого полювання навесні.

Слагфід:

                Брати, погляньте – вдалині лебедів зграя!

                А ну, кого із них моя стріла вибирає?

Егіль:

                Погляньте, пера біліші за лілії водяні,

                Це діви летять – валькірії!

Ховаються

Хор:

                У чистій небесній висі

                Летіла зграя лебедів.

                Легенько торкнулась крилами

До гладі озерної  у лісі.

І сонце, затьмаривши собою,

Три діви сіяли красою,

На берег вийшли високий

Лебедине скинувши опір’я.

Виступають лебеді. Хор співає пісню варяжського гостя

Вьолунд (до братів):

                Вкрадемо їхні крила

                І сховаємо в таємне місце

                Тоді у нашій власті

                Навіки буде ця краса

Брати викрадають крила.

Сванхвіт:

                В журчанні струмків

                На дні зарослих балок

                Чується мені вітання

Сестер моїх – русалок

Ельрун:

                У сяйві сонця

                Над гладдю озера

                Я бачу друзів своїх –

                Ельфів спритних!

Хервер:

                Сестроньки, щось тут недобре мені,

                Здається, ми тут не одні!

З’являються брати.

Егіль:

                Передчуття не підвело тебе,

                В моїх руках крило твоє.

(до Ельрун)

                Не лише тобі з ельфами жартувати,

                Ти, Ельрун, будеш мені слугувати.

Слагфід (до Сванхвіт):

                Як станеш подругою сміливою мені,

                Будеш королевою на моїй землі.

Вьолунд:

                Хервер, поглянь і посміхнись мені

                Візьми цей перстень як знак вірності тобі.

Сестри:

                Ні! Час та вітер зовуть нас вперед!

Слагфід:

                Командувати наша черга тепер.

                Ви полонянки наші,

                Сводобу свою повернете,

                Як тільки наш тайник знайдете!

Брати ідуть, ховаючи крила у таємне місце і закриваючи його на ключ.

 

 

Сцена 3

На сцені сестри:

Хор:

І справами дівчат стали

Домашні всі турботи,

Важкі колють колоди,

Щоб у пічці дрова топити.

І довгою зимою робити

Їх пальці звикли килими

Про крила забувають вони,

У відчаї політ вже не кличе їх.

Сванхвіт:

                Сестри, дев’ять минуло літ,

                Звільнення нема з тих пір!

Хервер:

                Немає кінця краю нашій

                Тяжкій праці домашній

                Як повернутися на батьківщину нам?

Ельрун:

                Якби ж нам, сестри, повернути крила

                Ніхто б нас тут вже не утримав

Сванхвіт:

                А чи не завеликий для обіду горщик цей?

Хервер:

                Підійде, але щось занадто він важкий.

                Піду його почищу на струмок.

                Погляньте, ключ – мабуть, нічий.

Ельрун:

                Твоєю рукою, Хервер, веде долі рука

                Та це ж є ключ від тайника!

Сестри відкривають тайник і беруть крила.

Ельрун:

                Прощавай долина горя і печалі!

Хервер:

                Прощавай земля, де щастя ми пізнали!

За сценою мисливський ріжок.

Сванхвіт:

                Швидше, сестроньки, до мене

                Удруге не відкрити двері.

Відлітають, зявляються брати.

 

Вьолунд:

                Як тихо, господинь не видно..

Егіль:

                Тайник відкритий! Все очевидно…

Слагфід:

                Пророцтва старовинні всі збулися!

                Дороги наші, браття, розійшлися!

Егіль:

                Дружин повинні наших ми знайти.

Вьолунд:

                Мені ж доля каже з вами не йти.

Розходяться.

Хор:

                Ось так розпався союз,

Розійшлися навіки брати.

За Ельрун прекрасною на схід

Відправився в погоню Егіль.

А Слагфід рушив на південь

Наздоганяючи сяючу Сванхвіт.

 

Сцена 4

На сцені Нідуд. Як і в 1 сцені, з’являються стражники.

1-й страж:

Учора вранці над долиною

Я чув клекіт лебединий,

Далеко на північ полетіла

Прекрасних птиць зграя

2-й страж:

                Вчора на південь повз мене

                Промчав Слагфід, син короля

3-й страж:

                Увечері  Егіля я зустрів

                Він через хащі мчав

                «Ельрун, вернись!»-на увесь ліс кричав.

4-й страж:

Залишився вдома лиш  коваль один

Сімсот дорогоцінних перснів з ним.

Без братів Вьолунду не встояти,

У долину Вовчу слід нам піти.

Нідуд:

                Гаразд, ось мій наказ:

                Тепер пора. Настав наш час.

                В долину мчіть, Вьолунда в’яжіть,

                До мене його живим ведіть.

                Слугою мені буде і рабом,

                Короною клянусь я в тому.

 

Сцена 5

На сцені спить Вьолунд.

Хор:

Воїни прокрались безшумно

До Вьолунда у Вовчу долину

Жодної гілки не зламавши,

Вереск ногою не стоптавши.

Коло замкнулося. Коваль,

Що кував перстень коханій,

Від примхи не втече ворогів,

Не омине їхньої клешні.

З’являються воїни.

4-й страж:

                Біди не відчуваючи, він спить

                Але переможе силу хитрість.

В’яжуть Вьолунда.

Вьолунд:

                Як, злодії, сюди дістались ви –

                Так старались ви через скарби?

4-й страж:

                Не тільки золото, а і тебе з собою заберем.

                Перед Нідудом постанеш королем!

Ведуть до Нідуда, прихопивши мішок із золотом.

 

 

Сцена 6

Біля трону Нідуду.

Нідуд:

                Де золото ти взяв?

                У гномів вкрав?

Вьолунд:

                Красти – не моє це ремесло

                Скарби – батьківський спадок.

Нідуд:

                А перстень цей – він сяє більше всіх!

                Нехай мою доньку прикрасить він!

Вьолунд:

                Я для дружини викував його!

Нідуд:

                Ковалю, мені це все одно!

Вьолунд:

                Лиш Хервер носити його  достойна.

                За перстень цей помста моя  негайна!

Нідуд:

                Ковалю, ти погрожуєш мені?

                Нахабний, слухай , що судилося тобі:

                Вистачить тобі по світу бродити,

                Віднині мені будеш служити!

                А щоб на ліс дивився рідше,

                Тобі підріжемо, як конику, піджилки!

Два воїни схоплюють мечі, підрубують Вьолунду ноги і відтягують в сторону, «на острів».

 

Сцена 7

На сцені кує Вьолунд.

Хор:

                На просторах безмежного моря

                Стоїть одинокий острів.

                Хвилі з усіх боків

Підходять до його берегів.

Бурі і холод звели

Скал і бухт високі мури.

Зрідка корабель припливе

Поглянути як там Вьолунд живе.

Вьолунд – коваль одинокий

Полонений тут і правитель.

Ніг своїх швидких позбавлений,

До острова воїн прикований.

Таємно від усіх

Кує собі крила міцні.

Настане час – і піднімуть

Вона його до небес

Пута неволі розірвуть

І путь до свободи відкриють.

З’являються два принци:

1-й принц:

                О майстре, дозволь нам на труд твій поглянуть!

                Здалека тримаємо ми путь!

Вьолунд:

                Звідки ви і що вам треба тут?

1-й принц:

                О Вьолунде, чекає тебе винагорода!

                Ми – Нідуда славного сини-

                На майстерність твою поглянути повинні.

Вьолунд:

                Ближче підійдіть і огляньте все!

                А завтра потайки приходьте –

                Лишень для вас одних я покажу,

                Що у скрині своїй я бережу.

Принци ідуть.

Хор:

                В цю ніченьку темну

                Вьолунд очі не зімкнув,

                Не бачив снів, про совість забув.

                Холодним серце стало

                Бо готував він загибель страшну

                Для наслідників шведського трону

                Для синів Нідуда короля.

Заходять принци.

1-й принц:

                Ми з корабля зійшли ще на світанку,

                Ніхто не бачив нас.

2-й принц:

                Куєш кольчуги ти, списи і ножі.

                Не приховуй, все покажи.

Вьолунд:

                За дверима кована скриня стоїть,

                В замку залізний ключ стирчить.

                Чим вище кришку піднімете,

                Якнайкраще все розглянете.

Принци зникають за ширмою

Хор:

                До скрині підійшли

                Кришку підняли,

                Лукавство підстерігало братів.

(Литаври)

                Вьолунд голови геть відрізав обом

                І під міхи ноги їх засунув,

                З черепів чаші зробив,

                Вковав у срібло і Нідуду їх послав.

                Ясних очей яхонти яскраві

                Мудрій надіслав дружині Нідуда.

                Зуби обох взяв і для Бедвільд

                Нагрудні пряжки і персні зробив.

Заходить воїн.

Вьолунд:

                Віднеси царю з дарунками цю скриню

                Скажи – старався для нього коваль.

Воїн виходить.

Сцена 8

На сцені Нідуд. З’являється Бедвільд

Бедвільд:

                Зникли брати! Де вони, батьку?

                Спокою більше не маємо ми.

                Перстень, що ти одягнув на мій палець

                Розкололося і повністю розпалось.

                Ніхто не може поладнати,

                Крім коваля Вьолунда.

Хор:

                Нема нікого і ніде не було –

                Після богів грізних

І гномів гірських,

Хто б повернув цей перстень як він був,

Окрім Вьолунда.

Та бережись, донько Нідуда,

Злості його немає меж.

Помста над ним розлита, як імла.

Бедвільд:

                Я зважусь на корабель піти

                І буду Вьолунда, ворога мого,

                На колінах молити,

                Хай злобу він забуде і щастя нам верне,

                Хай перстень цей в руках його

Свій образ, як колись, знайде.

Пливе корабель. Бедвільд іде до Вьолунда.

Бедвільд:

                Прийшла я до тебе таємно

                Проти батькової волі.

                З’єднай дві половинки персня.

Вьолунд:

                Як не боїшся ти, Бедвільд, мене

                Сама ти вибрати повинна нині:

                Дві половини персня я з’єднаю,

                А ти свою з моєю долею з’єднай!

Бедвільд:

                Хай буде так! Батька вину –

                Перед тобою – я на себе прийму!

Віддає перстень Вьолунду. Він встає, опираючись на її плече. Ідуть.

 

Сцена 9

На сцені стражники, Нідуд, його дружина.

1-й страж:

                Погляньте, у небі величезний птах летить.

2-й страж:

                Не бачу, очі мої сонце сліпить.

3-й страж:

                Більший ніж орел. Уже над стіною.

4-й страж:

                Гляньте, це ж Вьолунд- герой.

Вьолунд (на підвищенні з крилами):

                Гей, Нінуде, з тобою хочу говорити.

                Можу тобі страшні таємниці відкрити.

                А ти лишень дай мені клятву одну:

                Берегти у домі своєму дружину мою.

Нідуд:

                Клянусь, її не ображу я.

                Ось тобі, Вьолунде, слово царя.

Вьолунд:

                Тоді знай же: дружина моя –

                Бедвільд, донечка твоя!

Бедвільд:

                Я – дружина Вьолунда, твоя донька.

                Батьку, ти мене не проженеш.

Принци (з-за сцени):

                Вьолунд убив твоїх синів,

                Царю, ти п’єш із чаш своїх.

                Схились, батьку, над срібною чашею,

                Ти в ній почуєш стогони наші.

Вьолунд зникає.

Королева:

                За жадібність свою отримай відплату!

                Оплакувати нам навіки нашу втрату.

Хор:

                З півдня до півночі піднявся ліс,

                Величезні глиби гранітних гір

                Бережуть границі.

                Над всією країною грозою повисло – горе царя.

                Прийняв в свій дім доньку Нідуд-цар

                Не прокляв бідолашну Бедвільд Нідуд-цар

                Виховував внука і всюди возив з собою,

                Допоки не виріс із сина Вьолунда

                Оспіваний у гімнах герой!

(Пісня варяжського гістя).