Наша сімʼя залишила Яблучний Будиночок (так ми називаємо наш дім у Запоріжжі ) І вирушила в інше місто. Нашим вибором стало місто Ужгород. Незвідане, ще геть чуже… Переїхали ми в Ужгород 1 грудня 2025 року, в час, коли розпочалась зима. Коли дерева оголені, трава пожухла, співу птахів немає … Ми зайшли у новий нам «чужий» дім. В наплічнику із Запоріжжя я везла три ляльки, які власноруч пошила своїм дітям. Везла закваску, щоб випекти хліб. Наймолодший син віз свою «зброю» у своєму рюкзачку.

І так почалось складання нового пазлу у новому чужому місті. Ми переїхали в грудні, в період Адвенту – очікування Різдвяного Дива. Змайстрували із сірникових коробочок адвент-комодик і почали наповнювати його сенсами. Подруга зі Львову покликала нас на Адвентську спіраль до них у Львів. По збігу обставин, і подачі всіляких документів на статус ВПО, нам не вдалося поїхати на свято у Львів.  І тут моя душа відчула сильну тугу… Я плакала в «чужому» домі, я плакала в «чужому» місті Ужгород.

І плачучи, щось почало зріти в мені, викристалізовуватися. Всередині бринів монолог: – я маю зробити свято Адвентської спіралі, щоб стало більше тепла, чогось свого, рідного. Почала з сином робити вітражі на вікна і знайшла історію , що розповім, почала ліпити зірку – і народився спектаклик. Опісля мої наміри окріпли і я покликала ще дві сімʼї на свято. І Дивом, що підтверджувало наміри, був наступний збіг обставин. На шляху до Укрпошти, де ми забирали посилки з речами, які їхали із Запоріжжя , я помітила якесь будівництво. Трактор розчистив територію. На території лежала купа зі «сміттям» і на цій купі було повно зрізаних гілок туї, сосни, блакитної ялинки.  Боже, це ж гілки з моєї адвентської історії-спектаклю, вони ж прикрасять Різдвяний Сад Душі! Я кілька днів ходила повз ту купу «сміття» і видивлялась якусь людину , щоб запитати, чи можу я забрати гілки, щоб не робити це самовільно і крадучись. В день, коли було заплановано свято, я таки побачила жінку, постукала у ворота і спитала дозволу. Мені дали добро! Я така щаслива!

І от 19 грудня дванадцять людей, сім з яких діти проходять Різдвяним садом-спіраллю, співають в тиші пісні. І з одного світла джерела, що іскрило серед темної кімнати … Стало багато світла. Я почула як хлопчик Сьома сказав пошепки мамі Юлі: – ого, стало так світло.

Ужгород, нове житло – стають не такими чужими…    

Сонця шляхом

Через зорі

Крок Марії тихо луна.

Ясне золото й блаженство

Для дитинки має вона .

Так іде Марія Шляхом

Зоряна сіяє вись

Бо вона дарує людям

Радісну різдвянуюю вість