Над землею хуртовини снігом шаруділи і пісні співали колискові… 

В темних теремах підземних корінці-малята спали міцно-міцно, 

та й не бачили, як промінці сніги зігнали, 

та й не чули дзвін струмочків весняних, 

та й не знали, що зима скінчилась… 

 

Раптом… Що таке? – Дзеньк-бовк, скрип-рип… Відчинив хтось вхід та й заходить в тереми підземні. Сколихнувся морок, промінці блищать золотими павутинками. 

– Бач, як міцно, гарно сплять! – чують дітки голос ніжний. 

Стрепенулись малючки, протирають оченята сонні, бачать маму біля себе. 

Освітивши шлях свічками, разом з слугами-жучками ходить лагідно кімнатою вона і шепоче ніжно-ніжно:  

– Годі спати, вже весна! 

Небо ясне, безтурботне.  

Дзвінко плескає струмочок. 

Стає зелено у полі. 

Із тугих бруньок на волю 

Рветься молодий листочок. 

Над землею, що воскресла, пісня жайворонка в’ється. 

Все радіє, все сміється 

сміхом радості живої. 

Добре зараз у полях! 

Добре зараз у лісах! 

Тож не баріться, за роботу швидше беріться. 

Ось і ножиці,  і голки, ось тканини, нитки шовку – вам пошити вбрання знадобиться! 

 

Малючки схопились вмить, дзвінко сплеснули в долоньки, і тонкими голосочками кричать: 

– Весна! Весна! 

Вмить ожив підземний теремок. 

Мама роздала усім тканини. 

Закипіла в теремку робота. 

Одяг незабудки – небесно-голубий. 

А кульбабка шиє жупанчик золотий. 

Конвалія біле вбрання приміряє. 

Бузкову сорочку барвінок ладнає. 

Мак червоніти яскраво бажає. 

А дзвіночок, заливаючись, співає: 

– Дінь-дінь-дінь, дінь-дінь-дінь… 

Подивіться, яка синь! 

Тра-ля-ля, тра-ля-ля… 

Скоро підемо в поля! 

Тілі-тілі, дуже скоро – підемо  в долини й гори, розійдемось по лісах, по лугах і по садах! 

Малючки йому вторують: 

Тілі-тілі, трам-пам-пам – будем жити тут і там! 

Хутко зшили малючки вбрання барвисте.  

Йдуть до мами похвалитися роботою. 

Очі, наче зорі ясні сяють. 

Рученята суконьки тримають. Черевички ясним золотом горять. 

Під ними – скрип-скрип-скрип – скрипить пісок.   

Входять в теремок до мами. 

Кольорове скло віконця весело блищить від сонця. 

Під вікном, за столом мама в кріслі земляному в’яже шалик мережаний. 

А внизу попід ногами нитки у клубки мотають всі мурашечки дрібні. 

Мама посмішкою діток зустрічає: 

– Що принесли ви, маляточка мої? 

 

Й малючки один за одним низочкою йдуть до мами. Сукні їй свої підносять, кожен маму з хвилюванням запитав: 

– Чи я добре свою сукню змайстрував? 

 Мама сукні роздивилася уважно, похвалила за роботу любих діток: 

– Можна в сукнях цих чудових йти сміливо в Божий світ. 

 

Тож ідіть собі, гуляйте!  

Передайте мій привіт 

потічкам, лісам, ярочкам, 

кущикам, траві, грибочкам,  

дзвінким птахам голосистим, 

синім водам, росам чистим, 

і хмаринкам перелітним, 

безтурботним вітерцям, небу, сонцю, зірочкам. 

 

 Як довідались жучки, мошки і комашки, що не сплять вже малючки, так ходами всі одразу поповзли у теремки: 

– Одягніть красиво й нас! 

Малючки їм: 

– Це на раз! 

Весело та гамірно в майстерні під землею. 

Всі клопочуть, шиють, в’яжуть дружною сім’єю. 

 

Ясно-ясно сяє сонце в небі чистім. 

У височині ластівки пурхають, щебечуть радісно, одна одну наздоганяють. Віє тихий вітерець. Пісня дзвінка далеко лунає: 

– Вітаємо, небо блакитне! Вітаємо, сонце привітне! 

– Дінь-дінь-дінь, тра-ля-ля… – голосок дзвіночка красиво розливається. 

– Вітаємо, поле! Вітаємо, воле! 

– З Богом, дітоньки! – земля гулом  озивається. 

Це малятка-корінці із підземних теремків весело виходять, різнобарвні квіточки на чарівний Божий світ радісно виносять. 

 

– Трам-трам… Трам-трам… – чутно діток у лісах, у полях та у садах.  

– Ви потрібні дуже нам! – закликають квіточок берізки кучеряві, гнучкі верби та дуби, тополі величаві . – Ми гілками вас від спеки захистимо, і побавимо вас іграми веселими з золотими сонячними зайками…  

– Ви потрібні також нам! – закликають їх галявиночки зграйками. 

Ніжки діток швидкі, спритні. Йдуть малята та пісні співають.  З ними сонечка, букашки та мурашки, павучки та коники стрибають. 

 

Добре жити малючкам понад землею. 

Вранці ніжно їх зоря цілує, 

пестить вдень їх сонце світле, ясне, 

бавлять співом пташки голосисті, 

вечори їх прикрашають росами, 

ночі сни приносять їм барвисті…  

Кожен день несе нові забави. 

 Чуйно дрімає ліс величавий. 

– Дивіться, – конвалія срібно дзвенить, – метелик чудовий до мене летить. Гей, сідай мені на спинку, під зелений мій листок: зі студеної росинки можеш випити ковток. 

  

 Мох зелений розсувається – і на світ грибок з’являється. А услід за ним наступний: 

– Ось і я! 

– Не будь підступним! Зараз звалиш ти мене! Щоб вціліли капелюхи – нам дружити головне!  

 Над мушлею кругленькою барвінок строїть смішки: 

– Равлику, равлику, чи покажеш ріжки? 

Переповзає равлик будиночка поріг. 

З’являється у равлика блискуча пара ріг. 

– Іде коза рогата, рогата-бородата… Забодаю-забодаю! 

– А я тебе не боюсь! За листочком схоронюсь, – засміявся малючок. – Ну, шукай мене: ку-ку! 

І прошепотів листку: 

– Ти сховай мене в кутку… Хай постереже жучок. 

Сміються незабудки та дві фіалочки.  

Від ранку до смеркання радіють малючки. 

По веселому лужку протікає потічок. 

Стриб-скок, стриб-скок!… –  

пристрибали до води  незабудки-малючки.  

Плещуть хвильки в бережок: 

– Наші любі квіточки! 

 

На билинках павутинки потиху гойдаються.  

Водокраси та лілеї на листках катаються: 

– Якщо маєте ви час – покатаємо і вас! 

– Боїмося потонути. Я і так вже трішки промочила ніжки! 

– Краще давайте в квача разом грати, – бабки грайливо стрекочуть. – Ви будете бігати, ми – доганяти. 

В цю гру всі погратися хочуть!  

 Раптом  жук, чорний жук, випливає та й вилазить на зелений бережок: 

– А чи можна біля вас я тихенько посиджу? А натомість вам – жу-жу, –  дітки, казок розкажу. Про кого? Про гусака? 

– Розкажи!  

– Жив собі один гусак і сказав він – квак! Ось і казочці кінець.  

Сміються квіточки. 

 

– Завжди він так жартує, – лопочуть світлячки.Від ранку до смеркання радіють малючки. 

 Жито вистигло, пожовкло. Війне вітер – наче море золоте, ниву колихає; котить хвилі з тихим шумом – далі й далі, – над межею золотавий пишний гребінь осипає… 

 На межі малятка-квітки: мак, ромашка, васильок, незабудка та дзвіночок із завзяттям йдуть в танок. 

Дзвіночок виспівує дзвінко-дзвінко: 

– Зайчику, зайчику ти малесенький, 

Голубе, голубе ти сивесенький! 

Ану, зайку, скочки в бочки! 

Ану, зайку, у долоньки! 

Скочком-бочком перевернися, 

Гребінчиком перечешися, 

Кого любиш – поклонися, 

Кого любиш – обіймися. 

 

Вітер далеко розносить музики узор. 

Пролітає поруч бджілка: 

– Чи не мене часом кличе цей веселий хор? 

Із дзижчанням спускається нижче до гаю: 

– З ким я тепер обійнятися маю? 

Не знає, розгубилась: всі гарні квіточки. 

Від ранку до смеркання радіють малючки. 

Швидко-швидко пролетіло літо красне. Рідше світить, менше гріє сонце ясне. 

Над полями, що спустіли, над лісами, що пожовкли, птахи низкою на південь полетіли…  

Не до ігор, не до співів, не до жартів… 

 Часто-густо дощ холодний змушував тремтіти діток. 

Часто, наче звір голодний, вітер вив – лякались квітки. Без поблажливості й жалю стебла ніжні гнув додолу… 

 Із тривогою глядять довкола дітки, зовсім сумно стало малючкам. Стали шепотітись між собою: 

– Може, час іти до мами нам?  

Негода вже за рогом, а там чекай зими. – 

І малючки крокують в підземні тереми. 

 Біжать – тріпочуть суконьки. Сонце вже сідає.  

Ось – вхід. А біля входу їх мама зустрічає. 

– Прийшов час відпочити, – сказала малючкам. – Давно вже теплі постельки я постелила вам!