7 РОКІВ

Першокласник прибігає додому і ще з порогу захоплено вигукує: «Татку, ану скажи, яке число найбільше?» — «Тисяча!» — «А от і ні!» — «Нескінченність?» — «Ні! Хочеш скажу?» — «Ну?» — «Одиниця!!! В ній — усе!». У такі моменти батьки дізнаються багато нового про своє чадо. Вони відчувають, що істину цих слів дитина пізнає саме через любов до свого вчителя, а тому розуміння до неї приходить легше, ніж до самих батьків. Сповнена довіри дитина чекає, що вчитель принесе до класної кімнати істину світу.

Звичайно цю дитячу радість легко зруйнувати: «Чому? Двійка ж удвічі більша?» або «Це правильно лише за певних передумов». Дитина знає лише, що так сказав учитель, отже це вірно. А боротьба протилежних точок зору її не цікавить. Авторитет учителя для неї — понад усе. Наслідування, що мало місце в дошкільному віці, тепер відходить на задній план. Дитина прагне відчути впевненість і непорушність дорослого. Її почуття — в пошуках відповіді на запитання: «Що є красивим, а що — потворним; що — добрим, а що — злим; що — істинним, а що — хибним?». Хто ж це знає, як не дорослі? Звичайно, це не означає, що дорослий такий уже й незаперечний авторитет у всьому. Просто через ясність його тверджень дитина прагне отримати опору для власної душі. На місце, яке раніше займало наслідування, тепер вступає естетично-художнє сприйняття світу.

Тому у вальдорфській школі протягом перших восьми років усі основні предмети веде так званий класний учитель. Це дозволяє налагодити справжні стосунки, створити в класі атмосферу довіри. Вчитель має досить часу для того, щоб вивчити кожного учня.

Тепер завданням класного вчителя стає пробудження і плекання художнього чуття дітей. Вони займаються багатьма різноманітними мистецтвами. Це — музика та рукоділля, живопис та графіка, евритмія та драматизація. На уроках — жодних застиглих дефініцій, адже тільки зрілий розум дорослого здатен зрозуміти абстрактні визначення. Форма викладення — дуже жива, описова. Тому в школі немає підручників.

Тож погляньмо на «одиницю», що її намалював до свого зошита першокласник. Вона й справді велика, як світ. Вона може породити «двійку» (день і ніч), «трійку» (мама, тато, дитина), «четвірку» (чотири стихії — земля, вода, повітря, вогонь). Почуття і фантазія задіюються навіть на уроках математики. І якою нещасною видаватиметься нам «одиниця», визначена, скажімо, лише як «множина з елементом 1».

9 РОКІВ

Останнім часом все частіше мати помічає зміни у своїй дитині. Доньці майже десять і вона вже не така весела і відкрита, як раніше. Немов тінь торкнулася світлого дитячого личка. Іноді вона боїться лишатися на самоті, ні на крок не відходить від мами, а то раптом замикається в собі. Якось за обідом і зовсім спантеличила всіх домашніх дивним запитанням:

— Скажіть, я справді ваша дитина?

— Ну, звичайно, — починає мати, — хіба ж я не розповідала, як в пологовому будинку ти з’явилася на світ…

— Але ж там стільки немовлят… А що, як ти помилилася і взяла додому чужу дитину?!…

Глибока драма відбувається в душі дитини цього віку. Дедалі менше вона відчуває себе з’єднаною з навколишнім світом. Відчуття захищеності та єдності з оточенням поступово переходить у замкненість та протиставлення цьому світові. Гостре болюче відчуття пронизує раптом дитячу душу: я один, один у цілому світі. У цей час у школі вивчають дроби. Діти переживають руйнування «святої одиниці». Вчитель показує це наочно: бере палицю і з тріском переламує її навпіл. Підсвідомо, в глибині душі, дитина відчуває, що її розуміють: раніше цілісна одиниця стала двійкою, одиниця розділилася на Я і Світ. Такі діалоги між учителем і дітьми переносять дитячу віру в авторитет до іншого виміру: вчитель не лише розуміє світ — він розуміє і мене. Він справді мене розуміє — його думка може бути для мене мірилом. Відчуття того, що тебе розуміють, саме це відчуття, що живе в глибоких підосновах дитячої душі, і є тією ниточкою, що знову пов’язує дитину з довкіллям.

12 РОКІВ

Несподівано померла бабуся. З цього приводу вся сім’я зібралася в передпокої. Батько поважно повідомляє про останні події в лікарні. Всі зосереджено слухають. Яке враження справила ця подія на дітей? Чотирирічний малюк вже знову побіг до своїх іграшок і грається, забувши про все на світі. Його дев’ятирічна сестра все уважно слухає, але відчуває, що сумувати так, як сумують дорослі, вона не може. Авжеж, в глибині душі вона розуміє, що бабуся вже ніколи не повернеться, але переживання ці вона ще не може виразити. Інша річ — її дванадцятирічна сестра. Слухаючи батька, пригадує вона свою останню з бабусею зустріч. Саме тоді вона хворіла і бабуся натирала їй спину ліками. Сльози виступають на очах дівчинки, коли вона згадує про це. Ніколи вже не повернеться бабуся, а якщо вона захворіє, то бабуся ніколи вже більше не лікуватиме її. Що таке смерть? Ще довго переживатиме душа дитини цю нещадність і, водночас, велич смерті. Разом зі страхом відчуває вона і впевненість щодо цієї реальності.

У школі це поглиблення життя почуттів 12—13-річної дитини не залишається поза увагою. На заняттях з різних предметів у шостому та сьомому класах вчитель намагається порушувати питання:

«Звідки?», «Куди?», «Чому?».

Особливо вдячними для цього є уроки з природничих наук. Наприклад, під час розгляду метаморфози метелика клас опрацьовує тему смерті й подальшого життя людської душі та духу. Перед дітьми постає образ гусені, що поступово перетворюється на лялечку, щоб згодом, розірвавши мертву оболонку, вилетіти метеликом і розпочати зовсім нове життя за нових умов — природа своїми образами дає дітям відповіді на питання про перетворення людського існування. Діти цього віку це досить легко сприймають, адже їхнє образне мислення ще тісно переплетено з абстрактним.

У 7-8 класах мислення підлітка стає все більш зрілим. У його душі росте відчуття, що тепер він власними силами може шукати відповіді на запитання про світ та сенс свого існування, на запитання, що тепер так тривожать його. Чим сильнішим буде це відчуття, тим більше потребуватиме він спілкування з дорослими. На місце любові до авторитета тепер приходить бажання знайти співрозмовника, що допоміг би розібратися у думках і навколишніх подіях.

Гострі конфлікти виникають у підлітків з батьками та вчителями, якщо ті не сприймають всерйоз їхнього прагнення до самостійності. Неминуче відмежування дитини від усього звичного сприймається батьками як невдячність, ворожість чи неповага.

Але щоб сприймати поведінку підлітка стримано, треба тільки трохи пересилити себе і по-справжньому зацікавитись дитячими проблемами. Готовність дорослого розмовляти, ставити запитання, його підбадьорлива поведінка — все це підліткові надзвичайно потрібне. Можна сказати, що чудовий засіб налагодження й утримання контакту з ним — це спроба дорослого жити з внутрішнім запитанням: «Хто ж насправді є ця особистість?». І якщо ми зможемо не ображатися на вперту дитину, а порадіємо з того, що вона вже прийшла до пошуку себе та своєї самостійності, то справді станемо хорошими вихователями дітям цього віку. Така позиція також допоможе нам знову віднайти вже з певних причин втрачений контакт з дитиною, покращити напружені стосунки…

ЧАС СТАТЕВОЇ ЗРІЛОСТІ ТА ЮНОСТІ

Мабуть, кожен, хто працював з 12-16-річними дітьми відчув, наскільки сильно пробуджений у них інтерес до світу. Їхнім захопленням, хоббі тепер більше притаманне науково-технічне спрямування. У поле інтересу вступають тепер проблеми сьогодення, проблеми далеких країн, політика, екологія тощо. Будь-які крайнощі, що їх так часто можна спостерігати у підлітків, — постійне слухання музики, нескінченні вечірки, наркотики, кохання (як секс), — мають місце лише тоді, коли цей інтерес до подій у світі залишається непробудженим. Більшою мірою на перший план виступає індивідуальне. Це пов’язано з розвитком мислення. Лише тепер молода людина може прийти до усвідомлення своєї особистості й пережити пов’язане з цим відчуття свободи. Наведемо лише кілька характерних прикладів:

Кімната 15-річного Клауса перетворилася на радіомайстерню. Про прибирання тут годі й думати. На дверях табличка — «Вхід заборонено».

До свого 14-річчя Рената в подарунок отримала щоденник. До пізньої ночі сидить вона в кімнаті, передаючи паперові власні таємниці.

16-річна Ольга сидить на березі саме там, де річка найглибша. Вже з годину сидить вона і розмірковує про плин життя. Та й взагалі, чому вона сидить тут замість того, щоб мужньо кинутися у воду, раз і назавжди покінчити з цим життям? Що в ньому хорошого? Похмуре майбутнє із забрудненою атмосферою, голодом, війнами та ядерними вибухами. Ніхто не може зрозуміти її. Балачки однолітків — пустопорожні, розваги — поверхові. У пошуках себе прагне вона зустріти його — однодумця. Вона відчуває, що ці два прагнення якимось чином пов’язані, хоч до кінця не може збагнути цього зв’язку.

Уроки скінчилися, і компанія підлітків очікує автобус на зупинці. Всі в джинсах, куртки нарозхрист, хтось палить. Раптом один різко повернувся — погрозливо засміявся інший… Сторонній спостерігач помітить грубу, дещо недбалу поведінку, а з іншого боку — зухвалість. Проте за всім цим приховане вразливе відчуття власної гідності.

Спробуймо ми, дорослі, озирнутися назад і згадати, що відчували ми в душі, коли самі були підлітками. Мабуть, жодного разу в нашому подальшому житті не було такої невідповідності між нашими внутрішніми переживаннями та їхніми зовнішніми проявами. Свого часу ми теж прагнули відмежуватися, щоб знайти себе. Отож чим яснішими будуть ті спогади, тим краще ми як вихователі зможемо зрозуміти підлітка.

Тепер навчання у вальдорфській школі набуває наукового характеру. Те, що раніше сприймалося душею, тепер повинно ретельно і детально досліджуватися. Місце класного вчителя тепер заступає колегія вчителів-предметників. Саме тепер для молодих людей багато важить високий рівень викладача як фахівця предмету. Час, коли авторитет учителя був найважливішим для дитини, коли все сприймалося на віру, минув. Провідним стає новий принцип розвитку — розвиток мислення через пошук істини та смислу. Відчуття свободи дозволяє пережити молодій людині існування кількох точок зору на ту чи іншу проблему, або кількох суперечливих філософських систем, віросповідань. Велике задоволення приносить душі розуміння того факту, що весь хід історії людства відзначається протистоянням позитивного і негативного, що в кожному столітті ця боротьба має свої характерні риси. І навіть вся природа підкоряється цьому таємничому закону, який виступає тут у взаємодії зародження та вмирання. Подорожі, наука, робота, вивчення творів великих митців, а також власні спроби творити — все це стимулює духовний розвиток молоді. Будь-яка авторитарність, заборони з боку дорослих є небажаними і навіть шкідливими. Молода людина тепер повинна навчатися через власний досвід, шукаючи своє місце у світі. І такі негативні явища, як неробство, байдужість до всього, депресії, критиканство чи бажання руйнувати — вже ніколи не стануть визначальними у подальшому житті, якщо воля, почуття і мислення людини свого часу пройшли шляхом здорового розвитку. Від наслідування через художнє відчуття до прагнення знайти Істину.

Впервые опубликовано в газете «Дитина»
№1(1), 1999