У великому-великому лісі, де жили зайчики, білочки та інші лісові мешканці, стояло дивовижне дерево горіх. Воно було не таке, як інші дерева. Стовбур його був трохи похилений, ніби він втомився стояти прямо. 

Спочатку всі дивувалися з цього дерева. “Чому ти не стоїш рівно?” – питали його зайці. “Тобі незручно?” – цікавилися білочки. Але дерево горіх тільки хитало своїми гілками у відповідь. Воно не могло говорити, але мало своє пояснення.

Одного разу в ліс прийшов маленький хлопчик. Він був дуже сумний, бо загубив свій  улюблений чарівний камінчик. Хлопчик сів під дерево горіх і почав плакати.

Дерево горіх відчуло його сум. Воно нахилило свої гілки ще нижче, майже до землі, і прошепотіло листочками: “Не сумуй, хлопчику. Я допоможу тобі знайти твій камінчик”.

Хлопчик здивовано підняв голову. Він не міг повірити, що дерево розмовляє з ним. Але дерево горіх продовжувало: “Подивись навколо. Може, камінчик десь поруч, він не схожий на інші камінчики, а тому при світі сонячних промінчиків буде виблискувати”.

Хлопчик послухався поради дерева. Він обійшов навколо нього, заглянув під кожен кущик і раптом побачив свій камінчик, що лежав біля самого коріння дерева.

Хлопчик дуже зрадів. Він обійняв дерево горіх і подякував йому за допомогу. З того часу хлопчик часто приходив до дерева горіх. Він розповідав йому свої секрети, ділився радощами і смутками. А дерево горіх завжди слухало його уважно і хитало своїми гілками у відповідь, ніби розуміло кожне його слово.

Так і жили вони дружно: хлопчик і дерево горіх з похиленим стовбуром. І ніхто вже не дивувався з цього дерева, бо всі знали, що воно особливе, чарівне.