Ви напевно вже помічали на узбіччях доріг і серед молодої трави крихітні круглі листочки, від яких виростають зубчасті листки. Це є розетки листків кульбаби, які є улюбленою стравою зайців або додаються до салатів.

Серед цього листя, що так гарно зростає у колі гуртом, тут і там піднімається бутончик на стеблинці. І відразу розкривається сяючим золотим кульбабовим сонцем. Якби він був єдиним, а не з’являлися їх тисячі обабіч доріг, ми б вважали його за диво — раптом зненацька понад зеленим колом з листя спалахує жовта квітка, мов сонце.

І сталося диво — воно сталося єдиний раз, у колі людей, які були довіреними учнями Христа, які відчували себе полишеними після Його смерті і тримали один одного за руки, зійшовшись у тісному колі, — і посередині кола засяяло сонце: це був сам Воскреслий. Він воскрес посеред них, і вони упізнали Його.
Він був для учнів ясним сонцем, що зійшло посеред них. Протягом сорока днів сяяв їм Воскреслий. Але що сталося далі?
Коли ви дивитесь на вулиці на чудові квітки кульбаб, то знаєте, що вони в’януть, одна за одною. І ви також помічали, що з цього виходить: це суцвіття насіння, ніжний м’ячик, найтонша кулька, яка розлітається, коли на неї дме вітер або коли ми самі на неї дмухнемо.
Це єдине в своєму роді перетворення, коли яскрава, як сонце, квітка раптом закривається, а потім розкривається зовсім іншою, не як коло променів, а як ніжна повітряна кулька. І ось уже її відносить вітер.
Тепер кульбаба росте вгору, в нескінченність. Так далеко, як вітер розносить насіння, що легко перелітає на своїх парашутиках, — так далеко поширюється ця рослина. Вітер допомагає кульбабі здійнятися до небес — так далеко розлітається її насіння.
Усе це сповнене дива. Однак оскільки ми всі це завжди зустрічаємо, ми вважаємо це чимось цілком зрозумілим.
А з Воскресінням відбулося наступне: коли Христос сорок днів світив серед своїх учнів, Його сутність змінилася, вона стала широкою, як світ, високою, як небо, вона обійняла весь світ.
Коли летять тонкі насінинки кульбаби, це можна назвати «вознесінням» кульбаби до неба. Але десь вони знову сідають на землю, і там теж виростає кульбаба і диво повторюється від розетки й листя до майбутньої квітки й суцвіття насіння.
Коли Христос піднявся до небес — це називають Його вознесінням на небо, — у багатьох місцях сталося схоже на те, що відбулося на Святій Землі. Відтоді стало так, що там, де люди збираються від Його імені, Він перебуває серед них. Його сутність світить серед відданих людей, які вірять у Нього, як раніше Його учні».

Черговість розкриття й облітання кульбаб було намальовано художником-терапевтом як вправляння перед малюванням з дітьми. Особливе значення має те, як можна відчути сутність рослини: як вона зростає і в’яне завдяки спільнодії води, повітря й світла. Ця діяльність має бути впізнавана на малюнку.

З книжки Еве-Ліс Дамм “Я малюю. Малювання з дітьми шкільного віку, які потребують душевної опіки”