Я прийшла в школу не одразу після закінчення вузу, а пропрацювавши десять років у науково-дослід­ному інституті. Прийшла свідомо, адже робота з дітьми — це пос­тійний пошук і творчість, радість і біль, любов і розчарування, це вічне дитинство і саме життя. З того часу я навчаю дітей і навчаюся сама. І дивовижно: що більше я пізнаю, то ширше відкривається мені поле ще не пізнаного.

Ось зараз переді мною сяє, вабить до себе вальдорфська педагогіка, вальдорфська школа. Який довгий шлях мені ще треба пройти, аби стати вчителем цієї школи! І я вклоняюся перед молодими вчителями, що вже подолали цей рубіж, взяли клас і вже працюють у такій школі. Вони знають і вміють те, чого поки що не знаю і не можу я. Але в них, звичайно ж, виникають труднощі (ну як же без них?), багато з яких пов’язані просто з відсутністю досвіду, який мною вже накопичений і який можна спільно проаналізувати, щоб полегшити молодому вчителю побудову спілкування з його непосидючими і цікавими учнями.

Позиція перша: про педагогічні помилки

Не варто боятися помилок! Не помиляється лише той, хто або нічого не робить, або ні за що не відповідає. Невільна людина є людиною безвідповідальною: вона не здатна на помилку, адже сліпо виконує зовнішні команди. Не соромтеся своїх помилок — діти, на відміну від дорослих, завжди прощають їх нам, діти надзвичайно милостиві до нас. Помилки неминучі в житті кожної людини, але справжня особистість здатна вчитися на своїх помилках. Отже, якщо вам не вдалося в чомусь виховати своїх дітей, значить, їм вдалося виховати вас.

Позиція друга: про впевненість у собі

Як засвідчують дослідження (почитайте хоча б книгу Р.Бьорнса «Розвиток Я-концепції і виховання»), ефективність викладання багато в чому залежить від рівня впевненості в собі вчителя. Поведінка впевненого в собі педагога відзначається більшою ініціативністю, швидкістю реагування на навчальні ситуації, емпатією, тобто здатністю подивитися на світ очима іншої людини. Вона, з одного боку, не спонукає до конфліктів, а з іншого — не є емоційно холодною і скутою, що дуже несприятливо позначається на спілкуванні з учнями. Впевненість у собі допомагає вчителю давати раду своєму страху і тривогам, радіти успіхам і не впадати у відчай при зустрічі з труднощами, дозволяє йому залишатися емоційно рівним і досить гнучким, аби щодня протягом кількох годин активно взаємодіяти з десятками енергійних і допитливих юних створінь. І нехай вам стануть у нагоді слова відомого педагога і психолога В.І.Слуцького, що радив молодому вчителю таке: «Хваліть самого себе тричі на день: уранці, вдень і ввечері. За­стосовуйте ось таку магічну формулу переконання: Я най­більш геніальний, найбільш видатний Педагог, усім Педагогам Педагог. Діти мене слухають, батьки мене поважають, адміністрація мене цінує, а вже як я сам себе люблю, цього не можна й висловити».

Позиція третя: про дисципліну

Зазвичай учитель-початківець (як і батьки) впадає в крайнощі: або вседовзоленість, або авторитарність. До першої, як правило, схиляються вчителі, що самі страждали від авторитарного режиму,  в якому зростали, до другої — ті, що виросли у вседозволеності й зрозуміли, що це не був найоптимальніший спосіб виховання. І те, й інше — погано. А що ж тоді робити? — запитає молодий учитель (чи, знову ж таки, батько). А рецепта не існує! На відміну від вищезгаданих крайніх позицій, до яких можна було б додати кілька коротеньких інструкцій на зразок «Тисни!» або «Дітям дозволено все!», інструкцією до позиції Учителя може бути лише: «Думай! Навчайся!».

Слід навчатися педагогічної техніки як психології управління поведінкою дитини. І така наука існує. Творцями її були Каменський, Локк, Руссо, Песталоцці, Сухомлинський, Виготський, Леві, Слуцький, Бьорнс. Що означає ситуація, коли вчитель кричить на свого учня? Він кричить не тому, що йому дуже цього хочеться, або тому, що він злий. Він кричить, бо не може вигадати нічого іншого, щоб зарадити ситуації, що виникла, він просто не вміє інакше. Або ж молодий, окрилений духовними ідеями гуманної педагогіки учитель думає: «Я буду добрим до дітей — і вони зміняться!» А що ж насправді? Діти дуже спостережливі, вже в перші дні вони говорять учителю: «Ви такий добрий!». І невтямки підлещеному вчителю, що мовою дітей, які зазнали терору (інакше кажучи, авторитарного виховання), слово «добрий» означає: той, над ким можна безкарно знущатися, хто не здатен захистити себе. І ось — минає місяць, а уроки проводити, як і раніше, неможливо, хоча в позаурочний час вони — діти як діти і спілкуватися з ними навіть приємно.

Є одне педагогічне правило: із «в’язниці» випускають поступово. А кого випускають одразу — той стає «буйним». Те, що є справжньою добротою вчителя для одного класу, може виявитися м’якотілістю для іншого. Тому однозначного рецепту дати неможливо, але варто все-таки пам’ятати про закон контрастів: якщо ви спочатку дітям дасте волю, а потім притиснете, — вони вас не будуть любити, якщо ж навпаки — спочатку притиснете, а потім поступово відпустите, — вони будуть вам вдячні.

І ще одне правило — не ображайтеся на дітей за їхню «некерованість», адже маленькі діти (до 10 років) за своєю природою ще не здатні реагувати на все інакше, ніж підсвідомо (а що закладається у дитячу підсвідомість, це вже залежить від дорослих). Тому учитель (чи батько), який жаліється: «Ой, які в мене погані діти, вони кепсько поводяться!», уподібнюється до людини, що підходить до автомату з газованою водою і навмання натискає на білу кнопку. Звичайно ж, ллється вода без сиропу, а людина ще й обурюється: «Цей автомат жахливий! Він знову дав мені не ту воду, що я замовляв!». Дорослий, який розуміє, що насправді відбувається з дитиною, свідомо натисне саме на «ту» кнопку, яка розкриє в учнях кращі якості, або зупинить підсвідомий страх чи прагнення самоствердитися через роль «клоуна».

Позиція четверта: про професіоналізм

Звичайно, кожен професіонал повинен окрім знань і ідей наукової теорії володіти певним комплектом умінь та навичок. Треба просто вчитися. Вчитися формувати і використовувати позитивні потреби і очікування дитини, знати і використовувати методи формування поведін­ки і способи відучення від небажаних дій, учитися «чути» дитину і вчити її «прислуховуватися» до інших людей, і багато-багато інших речей. І чим більше ви будете дізнаватися про дитину, про людину, про світ, тим більше розумітимете, скільки вам ще доведеться дізнатися. Навчання для вчителя — процес нескінченний, так само, як нескінченною є й глибина фізичного, душевного, духовного світів.

Але не соромтеся і не бійтеся сумніву, адже саме він спрямовує вас на шлях пізнання. Бійтеся загубити цей сумнів (саме у той момент ви перетворитеся на авторитарного наставника). Головне — це те, що в вас є Головне. Адже без світла духовності, без тепла, що виникає при зустрічі з дитиною, без усвідомлення вибору своєї професії як вияву свободи волі жодна педагогічна техніка, жодні знання не допоможуть учителю стати Учителем.