Давним-давно, коли наша планета тільки-но народилась у безмежному космосі, жили собі на землі маленькі різнокольорові істоти. Вони були дуже гарними і пухнастими, і називали їх гусінню. Була серед них одна гусінь, яка дуже любила мріяти. Вона часто дивилась на небо і мріяла літати.

Якось одного дня після дощика з’явилась Веселка. Вона була такою ж різнобарвною, як і наша Мрійниця.
– Веселко, я хочу до тебе в гості! – попросилася Мрійниця.
Як почула це одна Стара Гусінь, то почала сміятися:
– Дурненька! Гусінь не літає! Якщо ти народжена повзати, то літати не будеш!
Однак, Мрійниця не послухалась Старої Гусені, і далі вірила у свою мрію…
Аж раптом Веселка усміхнулась Мрійниці і мовила:
– Добре, я тобі допоможу: я перетворю тебе на метелика!
– Метелика? Ой, як цікаво! А що це? – зраділа Мрійниця.
– Але спочатку, – сказала Веселка, – ти станеш лялечкою і втратиш свою звичну подобу. Тобі треба мати велике терпіння, щоб дочекатися Великого Перетворення. Треба сидіти тихенько в коконі і мріяти про небо, про радість першого польоту…А якщо не дочекаєшся, то можеш загинути, бо ти вже не будеш ані гусінню, ані метеликом…
– Я згодна, – відповіла Гусінь-Мрійниця. – Настав час мого польоту, час перемін… – і з цими словами перетворилась на лялечку.
– Хе-хе… – обізвалась стара гусінь. – І треба ж таке втнути! Була собі гусінь як гусінь і заманулось їй літати! Жили тут колись такі мрійниці і всі – загинули!… Ніхто не висидів у коконі. Хочеться ж повзати, гризти свіженьке листячко… – оце доля справжньої гусені!
Не слухала Мрійниця Старої Гусені, причаїлась в коконі і майже не рухалася. Лише мріяла про безмежність неба, про різнобарвність Веселки, про тепло життєдайного Сонечка… Аж раптом Мрійниця відчула, як в неї ростуть крила!..
– Трісь-трісь!… – павутинка розірвалась і – диво! – з павутинки вилетів метелик надзвичайної краси!

Інша гусінь припинила жувати свої соковиті листочки і зачудовано витріщилась на Метелика.
– Ти хто? – спитала вона в метелика.
– Я – Метелик Мрії.
Світлом Мрії всіх зігрію! – відповів Метелик, затріпотів крильцями і піднявся високо в небо.
Веселка переливалась усіма барвами, чекаючи на свого друга – Метелика Мрії.
– Привіт! – сказала вона, коли Метелик наблизився.
– Привіт! – відповів Метелик Мрії й обійняв її своїми барвистими крильцями.
Метелик Мрії перелітав з однієї кольорової смуги на іншу, і від цього його крильця ставали ще барвистішими та прекраснішими…
Аж ось настав час повертатися на землю. Метелик Мрії попрощався з Веселкою, а вона розповіла йому Таємницю Великого Перетворення. Тепер Метелик Мрії міг допомагати іншій гусені перетворюватись на метеликів.
Швидко летів Метелик Мрії на землю, поспішав… і не помітив, як потрапив до Павука у павутинку…
– Хо-хо! – зрадів Павук. – Буде в мене гарний обід! Яка екзотика! Я такої комахи ще не бачив!
– Відпусти мене! – заблагав Метелик Мрії. – Я – єдиний метелик на всій землі, і я маю повернутися, щоб розповісти іншим, як гарно бути метеликом!…
– А чого б це я тебе відпустив?
– А я тобі віршика розкажу!
– О! це я люблю!
І розказав Метелик Мрії свого віршика:
– Я – Метелик Мрії.
Світлом Мрії всіх зігрію!
Тільки-но сказав Метелик Мрії ці слова, як тріснула одна павутинка і дихати стало легше… Та про те, щоб полетіти – годі було й думати! Усі крильця Метелика ще були у павутинці…
– Ма-ло! – сказав Павук. – Хочу ще! Ой люблю ж я всякі віршики, та пісеньки, та казочки…!
– Друзі, допоможіть! – вигукнув Метелик Мрії. І приповзли до нього друзі, та павутинка була високо і вони не могли її дістатися, адже все ще були гусінню…
– Що ж нам робити? Ми не вміємо літати, а з землі Павук нас не почує… Не дочуває вже, старенький…
І Метелик Мрії розповів їм Таємницю Великого Перетворення. Так на землі з’явилося ще два прекрасних метелика – Метелик Доброти ти Метелик Любові. Метелик Доброти був блакитним, А Метелик Любові – червоним.
– Ой, які ми гарні! – сказали метелики, розправляючи крила. – Мерщій на допомогу нашому другові – Метелику Мрії!
А тим часом Павук вже готувався з’їсти Метелика Мрії.
– Ще віршика! Ще казочку! Ще пісеньку! Інакше я тебе павутинкою обкручу та й з’їм!
– Друзі, розкажіть свої віршики, та не підлітайте дуже близько, бо старий Павук вас з’їсть!
Підлітає блакитний метелик та розповідає свого віршика:
– Я – Метелик Доброти.
Якщо бачу, хтось в біді, –
прилечу, допоможу,
добру казку розкажу! – і розказав Павуку ще й добру казку. Розчулився володар павутинки, та й тріснула вона там, де було одне крило в Метелика Мрії. Зрадів Метелик, та полетіти ще не міг: залишилось у павутинці ще одне крило.
Аж тут підлітає червоний метелик та розповідає свого віршика:
– Я – Метелик Любові.
Сяю всім довкола:
і великим, і малим,
і веселим, і сумним! – тільки-но він доказав свого віршика, як павутинка на другому крилі тріснула і Метелика Мрії було звільнено.
Зраділи друзі, затріпотіли крильцями та й полетіли на землю розказувати іншим Таємницю Великого Перетворення. А Старий Павучок тим часом так розчулився, що тільки й повторював віршики метеликів:
– Я – Метелик Мрії…
– Я – Метелик Доброти…
Прилечу, допоможу,
добру казку розкажу!… – бубонів він собі під ніс…
А Чарівні Метелики вже були на землі, й розповідали іншим як прекрасно – вміти літати. І яку треба мати віру й терпіння, щоб дочекатися Великого Перетворення… І про те, що треба завжди вірити у свою мрію, навіть якщо вона здається нереальною, а Стара Гусінь лише потішається над нею…

Так на землі почали з’являтися й інші Чарівні Метелики: Метелик Ніжності, Метелик Турботи, Метелик Світла, Метелик Віри, Метелик Радості та Доброго Настрою…
А я там була, пилок їла, нектар пила, і від того – полетіла.