Жив собі один бідний чоловік. І було в нього дітей – як у ситі дірок. Усі люди в селі були йому кумами.

А як народився у нього ще один син, то вийшов він на край села і став чекати, щоб першого,хто зустрінеться, просити бути йому за кума. Аж бачить: іде назустріч старець у сірому вбранні. Чоловік і попросив його, і той погодився охрестити його сина. Старець подарував чоловікові корову з телятком, що народилося того ж самого дня, що й хлопчик. На лобі у телятка була золота зірка.

Коли хлопчик виріс, теля перетворилося на великого могутнього бика. Кожного дня гнав юнак свого бика на пасовисько. Дивовижним було те, що бик умів розмовляти. Щоразу, коли вони підіймались на високу гору, бик казав: «Залишайся тут і лягай спати, а я тим часом піду пошукаю собі пасовисько». І лиш тільки пастух засинав,  як бик мчав, швидко мов блискавка, на величезний небесний луг, і їв там золоті квіти-зірки. Коли сідало сонце, він знову поспішав назад, будив юнака і разом вони поверталися додому. Так було кожного дня, до тих пір, доки юнакові не виповнилося двадцять років.

Тоді бик йому каже: «Сідай мені між роги, і я понесу тебе до короля. Ти попроси у нього залізного меча семи ліктів довжиною і скажи, що хочеш визволити його доньку». Згодом вони прибули до королівського палацу. Юнак зліз з бика, підійшов до короля і той спитав його, для чого він завітав. Вислухавши хлопця, дав йому король меча, хоч сам вже й не сподівався знову побачити свою доньку. Багато сміливих юнаків намагалися її визволити – та все дарма. Украв принцесу дванадцятиголовий змій, і жив цей змій дуже далеко. Ніхто не міг туди дістатися. На шляху до його фортеці стояли височенні гори, за ними вирувало море, а за морем, у фортеці з вогню, і жив той змій. Навіть якщо комусь і пощастило б перебратися через гори та море, – на його шляху ставало жахливе полум’я.

Як тільки юнак одержав меча, сів він бику між роги і вмить опинився біля високих гір. Бачить він, що не перейти гір, та й каже бику: «Тепер нам треба повертатися назад». Та бик відповів: «Зачекай трохи!» – і зсадив хлопця додолу. Не встиг юнак і оком змигнути, як бик розігнався і своїми могутніми рогами розсунув гори у різні боки. Тепер шлях був вільний. Знову посадив бик юнака собі між роги і незабаром дісталися вони до моря. «Тепер ми таки повернемо назад! – промовив хлопець, – Ніхто не зможе переправитися на той берег». «Зачекай трохи» – відповів бик. – «Тримайся міцно за мої роги». Тоді нахилив він голову до води і почав пити. І пив, аж поки все море не випив, так що вони могли пройти по дну, як по сухому лугу.

Нарешті добулися вони до вогняної фортеці. Назустріч вже здалеку насувалося таке страшне полум’я, що його жар неможливо було витримати. «Стій», – закричав юнак. – «Не рухайся далі, бо ми згоримо!» Та бик наблизився до вогню і виплюнув разом усе море, яке випив. Полум’я згасло і від цього вгору піднявся такий стовп кіптяви, що закрив усе небо. І тут з неба впав на землю жахливий змій з дванадцятьма головами, – весь повний люті. « Тепер твоя черга», – сказав бик юнакові. – «Але дивись, ти повинен одним махом відтяти усі голови!» Юнак зібрав усю свою силу, ухопив меча обома руками, розмахнувся і одним ударом зрубав усі дванадцять змійових голів. Гепнуло чудовисько додолу, звиваючись у корчах, що аж земля затремтіла. Бик підняв тіло змія на роги і закинув далеко за хмари, там його і сліду не стало. Каже тоді бик юнакові: «Служба моя скінчилася. Іди тепер у замок, там ти знайдеш принцесу, бери веди її до батька!» Знайшов юнак принцесу, зрадів дуже, що зумів її визволити від змія. Повіз дівчину до батька, справили весілля, і радість була у всьому королівстві.

Вперше опубліковано в журналі «Дитина» №7-8, 2003