Старонімецькі середньовічні різдвяні вистави-вертепи (≪Вигнання з раю≫, ≪Різдвяна гра≫ та ≪Поклоніння царів≫) є, можна сказати, класикою вальдорфської школи та садочку. Це один з тих небагатьох ≪стовпів≫, які залишаються майже незмінними серед повної свободи вальдорфського навчального матеріалу, який вчителем чи вихователем завжди добирається індивідуально з потреб конкретних учнів і ситуацій. Мабуть, це так тому, що тут ми маємо справу дійсно з містеріальним джерелом, яке заклало в ці вистави глибоку мудрість, що залишається актуальною навіть півтисячоліття потому. З досвіду багаторічного споглядання чи навіть більше – участі у цих виставах, починаєш потроху відчувати це, тому з часом вони стають для тебе справжнім духовним життям, яке в період Адвенту наповнює душу і дозволяє пережити Різдво як реальну подію саме цього року.

Відомо, що в 13-14 сторіччях ці вертепи ставилися в селах Південної Німеччини, в області, окресленій Рейном, Швейцарією та Ельзасом. В 15 ст. бідні селяни з того краю переселилися на схід, в район між Прессбургом (Братиславою) та Будапештом. Проживаючи компактно в німецькомовних громадах, вони ретельно зберігали свої давні традиції і таким чином пронесли ці вертепи майже незмінними крізь століття, тоді як у самій Німеччині вони згодом забулися.

Біля 1850 р. австрійський філолог та літературознавець Карл Юліус Шрьоер знайшов і записав їх дослівно у декількох селах в місцевості під назвою Oberufer – букв. ≪переправа≫, в межиріччі Дунаю та його притоки Малого Дунаю, зараз це одноіменний (слов. Prievoz) район Братислави. Звідси походить сьогоднішня німецька назва цих ігор – ≪Oberufer Spiele≫.

Тридцять років потому Карл Юліус Шрьоер передав ці записи своєму юному учню Рудольфу Штайнеру та описав йому своє захоплення від зустрічі з цими іграми. В них жило, як згодом говорив Штайнер, одкровення істинного народного духу, образ того, що переживалося в середньовіччі, сягаючи в минуле аж до 11 століття, і що було віддано збережене саме простими людьми.

Минуло ще тридцять років (мабуть, не випадково), і Рудольф Штайнер надав цим іграм нової більш сучасної форми – до них також була складена музика – і відкрив їх для постанови у грудні 1910 року. Вони ставилися в антропософських колах, а в 1921 були запропоновані вчителям Першої вальдорфської школи.

Відтоді ці ігри стали традицією вальдорфського руху. Їх ставлять перед Різдвом учителі, учні та батьки, здається, у більшості вальдорфських шкіл по всьому світу – зовсім різними мовами, але в більш-менш однаковому стилі. З появою вальдорфських шкіл у Росії вони були перекладені російською (опубліковані в збірці ≪Театр в школе≫, М., Парсифаль, 1996), а трохи згодом –українською. Українські версії досі ніде не публікувалися, хоча ставляться в українських вальдорфських школах вже 15 років.

Ми вирішили частково виправити це: до вашої уваги – одна з трьох ігор-вертепів, ≪Різдвяна гра≫ (≪Christgeburtspiel≫), яка також зветься ≪Поклонінням пастухів≫. Ноти для фортепіанного акомпанементу дивіться на сторінці old.nairi.org.ua/material/christgeburtspiel, там можна й прослухати, як звучать мелодії пісень. Гру ≪Поклоніння пастухів≫ для дитячого садочку дивіться тут, а гру ≪Вигнання з раю≫ тут. А згодом будуть також опубліковані ігри ≪Поклоніння царів≫ для дорослих та дитячого садочку. Слідкуйте за публікаціями на сайті!

Також ми використали фотографії з гри, поставленої вальдорфськими вчителями, студентами педагогічного семінару та батьками у київській вальдорфській школі ≪Софія≫ на Різдво 2014 року – лише в якості прикладу того, якими можуть бути вбрання персонажів та мізансцени гри.

За чудові фото з вистави велика подяка Юрію Марчуку.

 

ДІЙОВІ ОСОБИ:

 

 

Вступна пісня, вертепники входять до залу:

Боже, нас благослови
Від початку й до кінця.
Наш насущний хліб яви –
Ми ж прославимо Творця
В грі цій гласами своїми,
Станем так дітьми Твоїми!

Звіздар:

Збирайтеся в коло,
щільніше збирайтесь!

(Всі збираються щільно навколо Звіздаря.)

А ну ж бо, всі дружно до хору вступайте!

(Розставляє вертепників у півколо обличчям до глядачів.)

Вітаю вас, друзі, в компанії чесній!
А ну, заспіваймо всі разом! Чудесно,
Цим співом ми виженем геть духа злого
І милість прикличемо Бога живого, –
Отця, що тримає небесну державу,
І Сина, що ділить предвічну з ним славу,
І Духа Святого прославим у крузі,
Поклонимось Трійці Божественній, друзі!
Хай славить сьогодні уся земля
Пречисту, і Йосипа, і Немовля.
А ще не забудьмо вола і осляти,
Що в ніч ту стояли поруч Дитяти.
А ще привітаймо обидва світила –
І сонце, і місяць, Йому що світили.
Згадаємо зелень, і листя з травицею,
І дощ, що скропив їх святою водицею.
Пошана цісареві на троні,
І майстрові, що зробив корону,
Єпископові і святому отцю,
Що п’єсу дозволили грати нам цю.
Пошана усім, хто нас бачить і слухає –
Гадаю, що маєте очі і вуха ви.
А ще і начальство нам слід вшанувати!
Галюс, виходячи вперед:

Чого б це ми мало його шанувати?

Звіздар:

Від Бога поставлене нам керувати.
Ну, друзі, ще іншим ладом заспіваймо,
І нашу Зірку отак звеличаймо,
І древко міцне, на якім її носять,
І леміш, що швидко
вгору підносить!

(Три рази ≪випускає≫ леміш у зал.)

І кожну скіпочку дерев’яну,
Що променем стала Зірки різдвяної.
І ще новим ладом тепер заспіваймо,
І пана хормейстера так звеличаймо
З його капелюхом шановним в цей час.
І пана наставника, друзі, не раз
Добром нам тепер доведеться згадати
За те, що нас Бога навчив шанувати.
Здається, нікого ми тут не забули,
Усіх вшанували, усіх спом’янули.

Архангел:

З вітанням я прийшов до вас
У цей вечірній тихий час,
Щоб мир Господній вас знайшов,
Цей добрий вечір надійшов.
Отож, високоповажне товариство,
Панове, і пані, і панночки шляхетні,
Я прошу вас поставитися уважно
До гри тієї, що ми покажемо.
Не просто для втіхи гра ця задумана –
Історія ж бо не нами придумана,
І не з язичницького ума,
А взята вона зі Святого Письма,
Де Різдво описане Ісуса Христа,
Що роду людському утіхою став.
Отож, шановні, попросимо вас
Тихенько й уважно послухати нас.

Вертепники співають і йдуть по залу:

Як Господь наш в раю
Обітницю сповнив свою,
Він Янгола послав,
Що звати його Гавриїл,
У Галілейський край
В місто Назарет,
Де тоді Діва жила
На ім’я Марія.
І Йосиф Діви не пізнав,
Як з нею зарученим став.

На сцені лишається Марія, раптом за нею з’являється Архангел.

Архангел:

Радуйся, Благодатна!
Господь з тобою!
Благословенна Ти між женами,
Бо зачнеш плід у лоні Своєму,
І Сина породиш,
І ймення даси Йому – Ісус,
І буде Він панувати над народом Своїм вічно!

Марія:

Як може бути це зі мною,
Коли не знаю я чоловіка?

Архангел:

Дивись, ось я, Архангел Гавриїл,
Тобі приношу благовіст,
Сила Всевишнього зійде на Тебе,
Тому святим буде Дитя, народжене Тобою.
І назвуть Його Сином Божим.
Поглянь-но, родичка Твоя Єлизавета
Очікує сина в старості своїй.
І тому вже йде шостий місяць.
Люди вважали її неплідною,
Але все можливо для Господа.

Марія:

Ось я, служниця Господня,
Нехай же сповниться Слово сьогодні.

* * *

Вертепники співають і йдуть по залу:

Як чекали Бога ми
В Августа правління –
Стихли битви між людьми,
Справдилось прозріння.
І ніхто не воював,
Цісар скласти наказав
Перепис народу.
Кожний вносився у звіт
В місті, де прийшов на світ,
Звідки був він родом.

На сцені лишаються Йосиф і Марія.

Йосиф:

Звелів Цісар наказати
Люд увесь переписати,
Ще й сплатити збір йому,
Щоб не сісти у тюрму.
А ми з тобою люди бідні.
Скінчились навіть гроші мідні.
То що ж лишається нам робити?
Тільки Божої ласки просити!
Сили нема вже в старечих руках,
Щоб копійчину якусь заробити.
Одна ця турбота мене і тривожить:
Як заплатити податок я зможу?

Марія:

О Йосифе, навіщо говориш з журбою?
Ще маємо друзів ми вірних з тобою.
Я завтра раненько усіх обійду,
Когось, хто позичить нам гроші, знайду.

Йосиф:

Маріє, даремно у борг не проси –
Такі вже нужденні настали часи.
В краю нашім нині всі люди убогі,
Тож помочі можем просити лиш в Бога.

Марія:

Іншого способу я б не знайшла…
Чи може, відв’яжемо ми вола?
Візьмемо його у Віфлеєм,
Куди за наказом Августа йдем.
А там його в місті можна продати,
І так цю справу владнати.

Йосиф:

Напевне, і справді слід це зробити…
Та як же ми потім будемо жити?
На волика цього вся наша надія.
Як же продати його я посмію?
Коли є на продаж дві речі, мабуть
Найменшу спочатку і продають.
Маріє, ослятко бери за повіддя,
А ми вже за вами з воликом підем.

Марія і Йосиф рушають в дорогу. Всі йдуть за ними.

Вертепники співають:

Як чекали Бога ми…

 

Марія:

Ну ось, вже видніється місто здаля.
А де ж ми прив’яжем вола і осла?

Йосиф:

Давно вже я знаю заїзд тут один,
Господар якого зветься Руфін.
У нього ми саме і заночуєм,
І волика з осликом нагодуєм.

Марія:

А чи не може такого статись,
Що ми не знайдемо кімнати?
Поглянь-но, скільки там народу,
І всі ідуть у міські ворота.

Йосиф:

Дивись-но, місто все ближче і ближче,
Давай-но підемо трошки швидше.
А то ще закриють ворота поволі,
І прийдеться нам ночувати у полі.

Марія:

О Йосифе, не поспішай ти так дуже.
Цього я не можу вже зносити, друже.
Як ковзають ноги на слизькім льоду!
Здається, не втримаюсь я і впаду.
Я змерзла, аж дріж у руках і ногах.
Боюсь, що добром не скінчиться цей шлях.

Йосиф:

Уже небагато терпіти, ще трішки,
І ти відпочинеш у теплому ліжку…
Ну от, дійшли ми вже, повір –
Оце і є той самий двір.

Йосиф тричі стукає у двері. Виходить господар.

Йосиф:

Вітаю, Руфіне, щасти тобі Боже!
Чи ти нам, друже, не допоможеш?
На ніч одну нас притули –
Так довго ми в це місто йшли.
Стомилися в тяжкій дорозі,
І дуже зле нам від морозу.

Господар Руфін:

Мій друже, зайняті всі кімнати –
Деінде притулку вам треба шукати.
Пораджу до іншого двору піти.
Нічим вам не можу допомогти.
Повірте, так тісно, що місць не знайду.
А я ж господарство тримаю в ладу.
(Виходить.)

Йосиф:

На жаль, я не знаю тут більше нікого,
Хто б міг надати нам допомогу.
Але ще не варто нам сумувати,
І справді, спробуєм щось пошукати.
От хоч до сусіда постукати треба –
Може, господар нас пустить до себе?
Йосиф стукає. Виходить Сервілій.

Йосиф:

Мій друже, чи місця б у вас не знайшлось,
Де б нам відпочити в цю ніч довелось?

Господар Сервілій:

Даремно чогось ви від мене чекаєте.
Який це господар голоту пускає?
Вам нічим платити, відразу я бачу.
На всіх волоцюг в мене місця не стачить.
Ідіть собі геть! Вас не хочу я знати!
І більше не смійте мене турбувати.
(Виходить.)

Марія:

О, змилуйся над нами, Боже!
Невже нам ніхто тут не допоможе?
Невже оце так і померти прийдеться,
І доброго слова в людей не знайдеться?

Входить третій господар.

Господар Тит:

Пані, чи варто журитись було?
Ну що вас до відчаю довело?
В будинку місця тепер на знайти
І в мене; та в тім ще немає біди.
Якщо вам підійде притулок такий,
То можу я хлів відімкнути пустий.

Марія:

Любий господарю, чи не однаково,
Спати вночі нам твердо чи м’яко?
Аби лише сніг не огортав,
І вітер наскрізь не продував.

Господар Тит:

Ну то й спочиньте тут часинку,
А там, може, звільниться місце в будинку.

Тит виходить. Йосиф і Марія лишаються в хліву біля

ясел.

Йосиф співає:

Маріє моя,
Знайшли притулок ти і я.
Із глини стіни дома,
А дах – суха солома.
Маріє моя, Маріє моя.
Марія співає:

О Йосифе мій,
Ви лише один утішителю мій!
Час бо скоро надійде,
В стражданнях на цей світ прийде
Синочок мій, синочок мій.

Йосиф:

Завтра я раненько встану
І на базар піду до Кани,
З собою ослика поведу,
Торгівців худобою там знайду.
Може, захоче його хтось купити,
То зможемо цісарю збір заплатити.

Марія:

Хіба він коштує так багато,
Що зможеш ти повну суму зібрати?

Йосиф:

Ну звісно, ти тільки не сумнівайся –
Побачиш, усе повернеться на краще.

Йосиф засинає. Архангел підводиться і прямує до сімейства, стаючи позаду Марії.

Марія:

О Йосифе, строк сповняється нині,
І в мене народиться дитина.
Уже близька хвилина та,
Що промовляли Гавриїла вуста.

 

РІЗДВО.

Вертепники встають. Архангел осяває Марію Зіркою. У Марії на руках з’являється Немовля. Вертепники сідають, Йосиф прокидається.

Марія:

Сходи до господаря ще, на цей раз
Може, і знайдеться місце для нас?

Йосиф:

На це сподіватись не треба,
І так вже господар пустив нас до себе.
Маріє, навряд чи щось вийде з того.
Та все ж я піду, обдивлюся навколо.
Якщо там і справді місце звільнилось,
То, може, господар нам виявить милість.

Йосиф стукає у двері, виходить Тит.

Йосиф:

Пане, у нас народилась дитина! –
Вона ж у ночі замерзне у хліві.
Тому ще наважусь я вас попрохати:
Чи не можемо ми перейти до кімнати?

Господар Тит:

Шкода, допоміг при такій я б нагоді,
Та саме з’явилось багато народу,
Стояльці нові зайняли всі кімнати,
Ну не можу з дитиною вас прийняти!

Тит іде. Йосиф повертається до Марії.

Йосиф:

Маріє, господар нас не пускає –
Цю ніч доведеться лишитись в сараї.
А щоб тепліше було дитятку,
Його поклади між волом і ослятком.

Марія кладе Немовля в ясла.

Марія співає:

Ах, Йосифе мій!
Чому цей світ такий лихий?
З безчестям нас прогнали,
У хліві місце дали.
Ах, Йосифе мій, Йосифе мій!
Візьми соломи у кутку,
Щоб постелила я синку.
Йосиф співає:
Серце, і волю, і все життя –
Тобі віддаю, любе Дитя.

Марія співає:

О, Йосифе мій!
Давай поколишем Синочка удвох.
За все тобі віддячить Бог.
О Йосифе мій, Йосифе мій!
Йосиф співає:
Маріє моя, я вже іду,
Я вже спішу, допоможу.
Давай колихати Дитинку удвох,
Мені уже віддячив Бог.
Маріє моя, Маріє моя!
Співають удвох:
І Ангели вітають нас,
Співають славу у цей час.
Засяє на землі любов
Від того часу, як прийшов
Синочок мій, Синочок мій.

Вертепники співають і йдуть по залу:

Прийшов Господь у Віфлеєм
В цей день і час.
Возрадуйся, Єрусалим!
Приспів:
В цей день і час радіємо,
Матір Божу славимо,
З її малим Дитям,
З її малим Дитям.
Господа нашого славимо
В хвалебних цих піснях,
В хвалебних цих піснях.
Ось в яслах лежить він на лоні Отця,
В цей день і час.
І царству Христову не буде кінця.
Приспів:

В цей день і час радіємо…

 

* * *

 

Галюс:

Еге-гей! От тобі й маєш!
Нікого ще нема, як подивлюсь,
А я ж гадав – останнім заявлюсь.
Ну й холодрига тут, ото!
Промерзти можна до кісток.
Заціпенів я на ходу,
Що вже і носа не знайду!
Позичив Штихлю рукавиці –
Ну так, примірить, як годиться.
І поминай його, як звали!
Чи ви таке коли чували?
Ага, ось він сюди іде!

Штихль:

Кого я бачу? Еге-ге!
Раніше за всіх вас, гадав, прийду,
Аж братик Галюс тут вже, весь в снігу.

Галюс:

Ну, Штихлю, як там справи у овець?

Штихль:

Через твоїх овець я задубів, як мрець!

Галюс:

Ото дива! Він мерзне, ти диви!
На дві руки ці краще подивись!

Штихль:

Ти маєш дві руки? От новина!
А я все думав – три їх чи одна?
До речі, де це запропав наш Віток?
Чи з ним не трапилось біди?
Аж ні, он він іде сюди.

Віток:

Еге, нічого собі, як подивлюсь!
А я ще думав, перший заявлюсь
Щоб пильнувать отару і овець.
А вийшло, що прийшов насамкінець.

Штихль:

Ти так завжди, коли до діла…

Віток:

Та бачиш, жінка не пустила,
Сперш за роботу засадила,
Щоб полатав їй черевики.
Так холод все одно великий.

Галюс:

Штихлю, а чув ти вже новину?
Намісник цісарський Квіриній
Всіх у реєстр наказав записати,
Ще й заплатити подвійний податок
Маєм за себе, за статки, за все –
А то від в’язниці ніщо не спасе.

Штихль:

Ну, як тебе послухать, справді…
Невже це може бути правда?
Ну хто б це мав їм волю дати –
Народ до нитки обібрати?

Віток:

О Господи, люта ця жадібність влади –
А все ж то на нашу голову падає.
Здавалось, стає вже поганого менше,
І можем нарешті зітхнути ми легше,
Так інше нещастя знову приходить,
Сховатись не зможе ніхто від скорботи.

Галюс:

Тобі ще не так і погано живеться.
От в мене біда-то, вже гірш не знайдеться.
І де б це я міг завинити, і чим?
Не маю ж спокою ні вдень, ні вночі,
Весь час за отарою наглядаю,
Недоїдаю і недосипаю.
А вчора овець рахував і побачив,
Що трапилась в отарі недостача.
Кількох я овечок недорахувався…
І в чому причина тут, вже здогадався.

Штихль:

Ну, старче, ти б краще уже не брехав!

Галюс:

Кажу ж тобі, вовк тих овець розірвав!

Штихль:

А може, не вовк то був, а собака?
Хоч звикли звертати ми все на вовків,
І песик м’ясця би охоче поїв.

Галюс:

Ну, Штихлю, що кажеш ти – вже ні до чого.
Хоч вовк, хоч собака – то й що мені з того?

Штихль:

Оце порівняв!

Галюс:

Як будеш сміятись отак наді мною –
Дивись, щоб не трапилось лиха й з тобою!

Віток:

Та годі вам даремно так чубитись!
Ось жінка в торбу склала пиріжки.

Штихль:

Коли б це ще ковбаски підживитись…

Віток:

Та тут і так великі три шматки!

Пастухи сідають і їдять. (Бува, пригощають маленьких глядачів.)

Віток:

Ще чув поговір я недавно такий,
Що Бог нам завіт Свій лишив на віки.
А сповниться цей завіт,
Як прийде Месія у світ
На втіху й спасіння люду побожному –
Тоді вже нас лихо не потривожить.

Галюс:

Ах, якби вже настав цей час,
І з’явився Месія між нас!
Ото б ми раділи і стрибали,
І піснею Господа прославляли!

Штихль:

А що, невідомо, коли і куди
Месія для бідних повинен прийти?

Віток:

Ну, точного часу ніхто не знає.
Зате відомо, що в нашому краї,
У Віфлеємі Він має з’явитись,
Від Діви вибраної народитись.

Галюс:

А знаєте, що я подумав, браття?
Оце б не завадило нам поспати.
Давайте вляжемося щільніше,
То й буде так набагато тепліше.

Пастухи вкладаються спати. З’являється Архангел.

Архангел співає:

Слава, слава, слава в вишніх!
Велику радість я вам повім
І на землі народам всім.
Христос прийшов! Не спи, вставай,
Йому вклонитись поспішай,
Рушай! Рушай!
Мерщій вставайте, пастушки,
Беріть сопілки і ріжки,
До Віфлеєма швидко йдіть,
Дитяткові привіт несіть
В бідний вертеп,
В бідний вертеп.
Прокидайтесь, прокидайтесь,
Нікого не лякайтесь,
До Віфлеєма швидко збирайтесь!

Галюс (сонним голосом):

Штихлю, чого це ти здумав співати?
Чи це не ти, а привід прийшов,
Хоче солодкий наш сон перервати?

Штихль (уві сні):

От чудасія, ти послухай!
Я трохи зсунув капелюха,
І раптом – сяєво величне,
І дивне в сяєві обличчя.

Віток (прокидаючись):

Який я голос чув чудесний!
Здається, був це хор небесний.

Архангел співає:

З висот небесних я іду
І звістку радісну несу.
Хай згинуть нині сили злі,
Благовоління всій землі.
Дитя приносить милість нам,
Що в Діви народилось там.
Прийдіть до нього на поклін –
Вас, бідняки, утішить він.

 

Архангел зникає. Пастухи поволі прокидаються. Галюс і Віток підводяться, Штихль залишається спати.

Галюс, підтримуючи Вітока:

Дивись уважно, щоб не впасти.

Віток:

Така слизота, от напасть!
Це не погодка, а біда –
Аж підмерзає борода.

Галюс:

Штихлю, вставай, он вже небеса тріщать!

Штихль:

Ну й хай собі тріщать, не розваляться.

Галюс:

Штихлю, вставай, он вже пташки заспівали!

Штихль:

Ну й хай собі щебечуть, бо пустоголові,
А я краще іще подрімаю.

Галюс:

Та вставай же, Штихлю, он вже люд на ярмарок зібрався!

Штихль:

Забрались би й ви куди подалі,
А я поспішати нікуди не збираюсь!

Галюс:

Ну, хоч не хоч, а встанеш ти!

(Удвох підводять Штихля.)

Тут, дуже слизько, не впади.

Штихль:

А щоб тобі пусто було!
Що ж ти раніше не сказав?
Діждався, поки я упав!

(Пауза)

Галюсе, а що це тобі наснилось?
Що ти крутився, вертівся і спать заважав мені?
Скажи-но, май ласку, що ти бачив у сні?

Галюс:

Що снилося цієї ночі
Мені, вам розкажу охоче.

Галюс співає:

Я ніби в хлів якийсь зайшов,
Вола і ослика знайшов,
При яслах ті стояли.
А там старий і Діва з ним
Дитятко колихали.
І встав я з настроєм легким,
Та, бачить Бог, зі сном таким
І вічність ви проспали б.

Штихль:

Ну, Вітоку мій, а тобі що наснилось?
Що ти крутився, вертівся і спать заважав мені?
Скажи-но, май ласку, що ти бачив у сні?

Віток:

Що снилося цієї ночі
Мені, вам розкажу охоче.

Віток співає:    

В Різдвяну нічку тиша
У снах глибоко дише.
І радість я угледів.
Так серцю солодко було,
Мов від троянд і меду.

Галюс:

Ну, мій Штихлю, а тобі що наснилось?
Що ти крутився, вертівся і спать заважав мені?
Скажи-но, май ласку, що ти бачив у сні?

Штихль:

Що снилося цієї ночі
Мені, вам розкажу охоче.

Штихль співає:

Я бачив, ніби ми ідем
За Янголом у Віфлеєм
По Іудейськім краю.
А там усі ці чудеса
Звершились, точно знаю.

Пастухи танцюють і співають:

Гей, пастухи, а ну ж бо, браття,
В танці покажім завзяття!
А ну ж бо голосно співаймо,
Господа Бога прославляймо!
Як це пастух Давид робив,
Що наші душі звеселив.
Бо як почнемо ми співати,
Вже ніхто не схоче спати.
Славити Бога ми готові
Неумудренним простим словом.
Нехай почує цілий світ
Ті псалми, що склав Давид.

Галюс:

Ну що ж, ходім до Віфлеєму,
І там побачим чудеса ті.
А що з собою ми візьмемо,
Малятку щоб подарувати?

Штихль:

Візьму я пляшечку молока,
Щоб Мати нагодувала Синка.

Віток:

А я ягнятко гарне маю,
Його Дитина вподобає.
Ото й понесу на плечах,
Бо неблизький наш буде шлях.

Галюс:

А я понесу туди вовну м’якеньку,
Щоб Мати сповила його тепленько.

Пастухи обходять навкруг сцени. Пауза в темноті.

Штихль:            

Нічого не видно, все морок в очах!

Галюс:

Чи вірний до міста обрали ми шлях?

Віток:

Ех, і в кого б оце розпитати?

Галюс:

Штихлю, а онде солом’яна хата.
Давай-но постукаємо і спитаєм,
Може, про Боже Дитя там щось знають.
Тоді вже напевне скажуть і нам,
Де ми його відшукаєм.
(Стукає в двері.)

Еге-гей, чи є хто в хаті,
Щоб б міг нам дорогу показати?

Йосиф, виходить до них:

Друзі, чого уночі ви блукаєте?
Якої це ви дороги шукаєте?
І кого це так вам треба знайти?
Хто це вас міг сюди привести?

Штихль:

Шановний, шукаєм ми Боже Дитя,
Що мало з’явитися в цих місцях.

Нас голос ангельський вів серед ночі,
І дуже Дитятко побачить ми хочем.

Йосиф:

Заходьте, і сповниться ваше бажання.
Тут лежить Дитя довгожданне.

Пастухи співають:

Пильнуй, моє серце, уважно поглянь –
А хто це сповитий у яслах там?
Це Син Божий народився,
Це Месія нам явився.

Галюс, приносячи дари:

Привіт тобі, Дитя спасенне!
Лежиш ти у хліву нужденнім,
Не на перині в постелі м’якій,
А на соломі колючій, жорсткій.
Не влітку народився ти,
А у зимові холоди.

Для білих лілій, пишних роз
Обрав ти вітер і мороз.
Щічки твої і маленький носик
Зовсім замерзнути в холоді можуть.
А милі твої оченята невинні
Гіркими сльозами стікати повинні.
Я тут приніс трохи вовни м’якенької,
Щоб Мати Тобі постелила тепленько,
Та борошна трохи приніс із села,
Щоб Мати усім пиріжків напекла.
А іншим разом як до тебе прийду,
То ще гостинців нових принесу.

Штихль:

Привіт тобі, Дитятко ніжне!
Ти мерзнеш у хліву засніженим.
На небі Ти маєш розкішний палац,
Та в злиднях явився посеред нас.
В дарунок Тобі молока я приношу
І захисту Твого для себе прошу.

Віток:

Малятко миле, привіт Тобі!
Спасителю наш, привіт Тобі!
У яслах, о Царю, Ти мусиш лежати,
І молоко дає тобі Мати.
Приніс я для Тебе маленьке ягня –
Нехай воно, Царю, тебе звеселя.

Йосиф:

О пастухи, я дякую вам.
Ціни немає вашим дарам.

Марія співає:

О пастухи, я дякую вам,
Ціни немає всім вашим дарам.
Хай Господь-Бог вам помагає
І ваших овечок оберігає.

Пастухи, Марія і Йосиф співають:

Будем Дитя колихати,
Будем для нього співати.
Ісусе благословенний,
Нас освяти, спасенний.
Люлі-люлі, люлі-люлі.

Пастухи йдуть. Йосиф проводжає їх до дверей.

Галюс:

Чому з Ним так статися мало,
Що люди Його не впізнали?
І в бідності приходить
Землі й небес володар.

Віток:

Тут на землі страждання скрізь,
А Він нам зцілення приніс.
Для нас в небесах Він збудує державу,
Щоб ми там жили, ніби Янголи, в славі.
Хоч Царство Його ще не скоро прийде,
Надія лишається для людей,
Не в гордості та пишноті,
А у терпінні й простоті.

Штихль:

А ще в тім надія, що приходить
Спаситель наш із царського роду.
Був пастухом цар Давид, як і ми,
Про це я читав у Святому Письмі.
І все ж пастух цей без жодного страху
Здолав могутнього Голіафа.

Галюс:

Але якщо нашу пригоду
Розкажемо ми при нагоді,
То нам не повірять люди,
Над нами сміятися будуть.
Бо диво це справді велике таке,
Не осягне його розуміння людське.

Віток:

Але ж я не зможу мовчати,
Я панові мушу сказати,
І нашим володарям в Єрусалимі
Повідать, що бачив очима своїми.

Штихль:

Погляньте, Крішпус наш іде!
Видно, нас в полі ніяк не знайде.
Вітаю тебе, любий Крішпусе!

Крішпус:

Господь тобі в допомогу, Штихлю!

Галюс:

Ну, як там наші вівці і отари?

Крішпус:

Дяка Богові, все гаразд з усіма –
І з великими, і з малими.
А що нового розкажете ви?
Тут ходять в народі усякі чутки.

Галюс:

У Віфлеємі Дитятко знайшли ми,
Поміж волом і ослом у яскині.
Якщо і ти хочеш диво побачити,
То можеш завтра раненько встати,
І з нами до Віфлеєму рушати.

Крішпус:

А це далеко звідсіля?

Штихль:

Прийдеш – побачиш!

Крішпус (недочуває):

А це далеко звідсіля?

Віток:

Прийдеш – побачиш!

Крішпус:

Та це далеко звідсіля?

Всі троє:

Прийдеш – побачиш!

Крішпус:

Еге ж, слід над цим мені поміркувати…
Ще маю вівчини шматок для Дитяти.

Пастухи танцюють і співають:

Пастухи овець пасли,
Добре наробились.
Спати уночі лягли –
Сильно потомились.
Враз стрімко Янгол прилетів
І світ небесний засвітив –
Аж перелякались!
Не бійтеся, несу я вам, –
Сказав тоді він пастухам, –
Хорошу вість і радість.

Всі вертепники співають і йдуть по залу:

Радійте, бідний і багач,
Бо вже настав той час,
Коли родилося Дитя,
Що зло здолає враз!
І Бога Син Святий
Врятує світ увесь,
Очистить всі людські гріхи,
Прийшов Христос з небес!
Подумайте тепер над цим,
О люди всі, чому
У Віфлеємі народивсь
Спаситель у хліву.
Писання каже нам,
Що має в небі храм
І стане рожденний в хліві
Царем по всій землі!

Архангел:

Шановні, високоповажні панове,
І пані достойні, і панночки шляхетні!
Не ображайтеся в фіналі
За нашу гру недосконалу.
Тому виною не зловмисність,
А тільки наше недомисля,
Якщо ми сплутали щось в ролях,
Або вимовляли нечітко слова.
Гадаю, на краще ви дивились,
А гірше – повз вуха пропустили.
Нехай же пошле Господь милостивий
Вам добру ніч і сни щасливі.
Христос ся рождає!

Всі:

Славімо Його!

З першою піснею виходять:

Боже, нас благослови…

Вперше опубліковано в електронному журналі «Дитина Вальдорф+» №4, 2014 р.