Стосовно процесу обговорення дитини у колі постійно виникають питання. Доктор медицини Йохан Бокемюль на основі свого багаторічного досвіду дає поради терапевтам та лікарям стосовно можливостей такого обговорення дитини, яке було б плідним як з точки зору діагностики, так і терапії.

Уйого роботі представлено методичний процес, який включає в себе, з одного боку, діагностику та визначення терапії для дітей з порушеннями, а з іншого — вправи, що допомагають розвинути здібності діагностувати та пропонувати необхідні заходи лікування.

Цей шлях спостереження в даній статті адаптовано для роботи педагогів. Його можна пройти самостійно, в маленькій групі або ж у великій колегії, якщо з цим згодні всі її учасники. Чи повинна бути при цьому присутня сама дитина — це залежить від зрілості групи. Якщо група неоднорідна, вона потребує спільного поля сприйняття, яке б стало для всіх об’єктивним ґрунтом. Це передбачає вправу, яка допоможе створити необхідний настрій по відношенню до дитини, — її можна робити і під час обговорення.

Як виникне образ дитини перед групою, чи допоможе це їй, чи не зашкодить група дитині своїм внутрішнім ставленням — усе це залежить від майстерності та досвіду того, хто представляє дитину групі, — классного вчителя, вихователя чи терапевта.

Якщо це молодший школяр, учитель може відтворити звичну поведінку дитини під час уроку, у випадку ж старшокласника можна представити результати його роботи (річний проект, доповідь тощо) або ж свої власні запитання, які виникають у вчителя щодо цього учня. Звісно, в кожному окремому випадку, в залежності від віку дитини, мають бути знайдені індивідуальні форми.

І в кожному окремому випадку зважується, чи є необхідність запрошувати на обговорення батьків. Батьки та дитина можуть брати участь в обговоренні лише на першому етапі, адже батьки мають право на отримання зрозумілої діагностично-терапевтичної картини розвитку, але після завершення першого етапу вони мають піти.

Етапи роботи

Перший етап:
«Перша зустріч — перше враження»

На цьому етапі роботи увага спрямовується, з одного боку, на неупереджену (об’єктивну) цілісність сприйняття, а з іншого — на особисте сприйняття, що мало місце під час першої зустрічі.

Описуючи перше враження, одразу помічаєш, наскільки складно, а то і майже неможливо просто відобразити дану подію. Це потребує активізації цілісного сприйняття та власної підготовленості до нього.

Це перше враження потребує насамперед поваги до того, хто розповідає про свої спостереження та до дитини, яку зараз розглядають. Довірена особа намагається відкритися та оживити у собі всі почуття. Це пробуджена відкритість та шанобливе вслуховування. Може допомогти таке зусилля в думках: «все, що тут постає перед тобою, сформоване в біографії дитини і містить у собі майбутній розвиток. Теперішнє — це лише стан, де духовно-душевне звучить крізь тілесно-

фізіологічне. Моментальне враження при першій зустрічі дає ніби схоплену в один момент картину біографії. У всьому проглядає дія духовного, яка без фізичного не змогла б проявитися».

Отже, внутрішнє відчуття — безупереджена відкритість та повага до іншого.

Другий етап:
«Пошук полів сприйняття»

На цьому етапі той, хто спостерігає, звертає увагу на подробиці, деталі. Він намагається якомога точніше описати те, що зміг сприйняти: обличчя, форму голови, як сформовані вуха, ходу, осанку, кисть руки, волосся, мову тощо, — так звані обрані поля для сприйняття.

Опис має бути свідомим, без будь-яких інтерпретацій або суджень. Саме неупередженість є головною умовою роботи і дає можливість уважного наукового феноменологічного спостереження. Це може пробудити життєву силу, яка спрямована на сприйняття дрібниць.

На цьому етапі опис дитини завершується. Можливо, батьки можуть зі свого боку ще коротко висловитися про дитину, а тоді залишити обговорення. Після цього можливі доповнення: опис оточення, анамнез, зауваження інших учителів, які працюють з цією дитиною.

Результатом роботи тут має бути осмислення, прийняття до уваги, засвоєння того, про що дізнались.

Третій етап:
«Запитання до сфери сприйняття»

З усього, що було сприйнято, випливає запитання: про що говорять нам внутрішні співвідношення у цьому сприйнятому? Спостерігачі починають формувати образ, об’єднуючи окремі сфери сприйняття. Це спільний творчий процес руху, зважування, визначення того, що є важливим. Сприйняті елементи доповнюють одне одного або ж протиставляються.

Виникає відчуття внутрішнього напруження, дитина стає для спостерігачів загадкою, запитанням, при деяких обставинах навіть невирішеним. Тут важливо не фіксувати одразу якусь закономірність чи образ, але спільними зусиллями утримувати разом сфери сприйнятого, боротися за розуміння, випрацьовувати образ. Внутрішнє відношення має бути зваженим, порівняльним, тобто таким, яке дійсно формує образ дитини.

Четвертий етап:
«Пошук закономірностей»

Випрацьовані або знайдені образи можуть пробудити в нас відчуття закономірностей, завдяки яким може бути виявлений певний базовий принцип дії. Цей принцип лежить в основі індивідуального діагнозу і може відкритися через потрясіння чи одкровення, яким передувало описане зусилля членів групи.

Зрозуміло, що знайдені закономірності будуть групуватися навколо того чи іншого вже відомого аспекту або ж навколо певних полярностей, наприклад:

у принципі формування тілесності:

— космічне—земне;

— синтетичні сили — аналітичні сили (створення—руйнування);

— коло—радіус;

— голова—кінцівки;

тричленність в тілесному аспекті:

— нервово-чуттєва система;

— серцево-кровеносна система;

— обмін речовин та кінцівки;

конституція в аспекті чотирьох сутнісних членів:

— я-організація;

— астральне тіло;

— ефірне тіло;

— фізичне тіло;

можливий розгляд з погляду семиричності ефірного тіла:

— дихання;

— зігрівання;

— живлення;

— виділення;

— ріст;

— репродукція;

організм 12 чуттів теж може стати підґрунтям для розгляду, щоб у той же час при цьому на першому плані виступали аспекти розвитку, тобто семиріччя.

Плідність таких кроків залежить від спільної пропрацьованності основ антропософскього людинознавства.

Щоб могло виникнути внутрішнє відчуття, важливо, щоб учасники групи прислуховувалися до усієї гами почуттів, до відповідальності, що з усім цим безпосередньо пов’язані. На цьому кроці можливе формування індивідуального діагнозу, що ґрунтується на людинознавстві.

Цей крок має характер судження.

П’ятий етап:
«Резонанс в процесі педагогічно-терапевтичного втручання»

Тільки-но стане очевидним принцип, який діє в особливостях чи у захворюванні дитини, одразу — як своєрідний резонанс — можуть прийти на думку певні споріднені процеси в природі. Наприклад, при порівнянні характеру якостей срібло контрастує до олова, ранок до вечора, тепло до холоду.

Такі дещо асоціативні процеси можуть в активній творчій фазі ставати терапевтичними полярностями. З індивідуальних поглядів педагогів та інших учасників виникають сутнісні передумови, які стосуються предмета терапії та виховання дитини. Тобто виникають терапевтичні образи, які є спільними для усієї групи.

Саме на цьому рівні мають бути досягнуті висновки.

Шостий етап:
«Втілення»

Коли зібрано та враховано усі терапевтично-виховні ідеї та поради, наступним кроком буде знайти способи втілення у життя усіх цих заходів і внутрішньо погодитися взяти на себе відповідальність за їх проведення.

На цьому кроці важливу роль відіграють внутрішня відповідальність та бажання допомогти.

Сьомий етап:
«Прогнози щодо майбутнього»

Щоб узагальнити діагностично-терапевтичний шлях, усвідомити біографічні зв’язки та віддати належне індивідуальності своєрідним словом вдячності, необхідним є осмислення зусиль, яке може дати розуміння та чітке бачення людини.

На цьому кроці можуть з’явитися рекомендації як певні прогнози на майбутнє. Також, щоб завершити спільно пройдений шлях, має відбутися деяке «післяосмислення» моменту першої зустрічі.

Після проходження цього шляху встановлення внутрішнього зв’язку з дитиною усіх учасників процес роботи стає схожим на дихання: звернувшись до сприйняття дитини, учасники знову повертаються до осмисленого відчуття. Або охоплюють відразу суму вражень, а потім знову спрямовують погляд на деталі, на ряд сприйнятих сфер, на образи, поєднуючи їх одне з одним, концентруючись на них, і тоді знову звертаються до природи або творчих процесів, намагаючись відшукати картину в собі, що виявить діагноз.

Досвід показує — така робота потребує певного ентузіазму. А також мобільності при роботі групи, тому часто спільний шлях залишається дещо уривчастим. Але вже сам цей процес і ті моменти в ньому, коли всім удавалось максимально сконцентруватися, містить у собі цілющі сили, що зможуть допомогти дитині. До того ж спільні зусилля мають принести користь не лише дитині, а й групі.

Вперше опубліковано в електронному журналі «Дитина Waldorf+» №2, 2013