Сьогодні ми спілкуємося з лікарем одесь­кої школи «Ступени» Наталією Ярмоленко.

Раніше ми торкнулися загальних, основоположних тем – про роль лікаря у вальдорфській школі, про деякі позиції антропософської медицини, а саме про шкідливість ранньо­го навчання дітей до 7 років. Сьогодні ми, як і обіцяли, ви­рішили розглянути одну конк­ретну і, на наш погляд, дуже актуальну медичну проблему. Отже – мова про поставу.

– Наталю, комусь може здатися, що порушення поста­ви – це не найстрашніше, що може статися з дитиною, і сама проблема сильно пере­більшена…

– Напевне, слово «най­страшніше» я теж не стала б вжи­вати, але те, що постава – це одна з найважливіших складових розвитку дитини, правда. Все, що пов’язане з хребтом і поставою, прямо впливає на майбутнє здоров’я дитини і на долю. Не­дарма в багатьох традиціях хре­бет називають «органом долі», і справді, наша постава тісно по­в’язана з тим, як ми йдемо по життю, як витримуємо його уда­ри, підйоми і спади.

У дитячому віці порушення постави – одна з найбільш час­тих патологій. Якщо правильно перевіряти, то її можна віднайти у кожної другої дитини.

Йдеться не лише про сколіоз: сутулість, увігнута чи пласка спина – це також не без­невинні порушення.

Традиційна медицина пояс­нює причини їх виникнення вик­лючно механічними факторами: дитина швидко росте, м’язова тканина не встигає за ростом скелета тощо. Звідси робляться висновки про те, що такими ж механічними методами можна і попередити порушення постави – досить лише правильно підібрати висоту парти або сто­ла, змінити портфель на рюкзак, зайнятися спортом. Але навіть серед тих, хто дотримується цих вимог, порушення спосте­рігається з не меншою часто­тою. Зручне робоче місце і хо­роший рюкзак – це дійсно пра­вильно. Але що ж іще впливає на поставу?

– До речі, існує думка, що це порушення постави ха­рактерне саме для шкільного віку, у маленьких дітей воно зустрічається значно рідше. Чи так це насправді?

– Так, за винятком деяких вроджених патологій, у дітей до семи років порушення постави зустрічається вкрай рідко. Вини­кає питання: чи не існує взаємо­зв’язку між методами виховання і навчання в школі та поставою?

Спробуємо підійти до цьо­го питання здалеку. Порушення постави зустрічається лише у лю­дей. Тварина всіма чотирма кінцівками включена в силу зем­ного тяжіння, тому вона має ста­більну рівновагу. З випрямлен­ням і збільшенням руки не лише для праці, але й для душевного життя (а наша жестикуляція – це душевні прояви) людина втрати­ла стабільну рівновагу. Ця рівно­вага стала лабільною – ми її зав­жди ніби шукаємо, підтримуємо. Іншими словами, прямостояння – це не лише «дар еволюції». Це те, що вимагає зусиль, фор­мується в розвитку. Людина не народжується з готовою поста­вою – у немовляти хребет являє собою пряму лінію без вигинів (їх розвиток відбувається поступо­во, на першому році життя). Ди­тина вчиться тримати голівку, сидіти, повзати, стояти. Форму­вання кісткової системи, зок­рема й постави, закінчується лише у 21 рік.

Підтримка рівноваги – це не лише прямостояння. Це постій­ний пошук середини між усіма полярностями організму. Те, що ми його не завжди усвідомлює­мо, не означає, що його немає. Хребет – це центральне місце організму, його стрижень, опо­ра (недарма російське слово «осанка» походить від слова «ось» – те, що нас утримує). Це ніби місточок між полюсом лег­кості (нагорі) і полюсом земної ваги (знизу), між нервово-чуттє­вою стороною людини і систе­мою обміну речовин. Це кордон між правим боком людського тіла, що пов’язаний з вольовою діяльністю у зовнішньому світі, і лівим – більше пов’язаним з на­шим внутрішнім світом і душев­ним життям.

Таким чином, стан хребта – це показник здатності (а у май­бутньому і вміння) людини в усьо­му приходити до рівноваги, не впадати в жодну крайність, бути гнучким у прямому й переносно­му значенні цього слова.

– Якщо я Вас правиль­но зрозуміла, у нашому хребті, у нашій поставі особ­ливо яскраво виявляються взаємозв’язок фізіології і ду­шевного життя?

– Я зараз спробую про­слідкувати цей взаємозв’язок. Наше душевне життя розгор­тається між крайніми проявами– від радості і веселощів до пе­чалі або ж, наприклад, страху. Все це тісно пов’язане з проце­сом дихання. Те, як ми дихаємо, залежить від того, що ми відчу­ваємо. Сміх супроводжується по­силеним видихом (ха-ха-ха!), сум – вдихом (згадайте про схлипу­вання чи «перехоплення» подиху від страху). Можна сказати, що дихання – це фізіологічна осно­ва душевного життя. Якщо бути уважним, то можна помітити, що хребет рухається разом з леге­нями: глибокий вдих – ми ви­прямляємося, видих–згинаємо­ся. Тобто наше дихання впливає на нашу поставу, недарма Ру­дольф Штайнер говорив про те, що головне завдання вальдорфської педагогіки – навчити ди­тину правильно дихати. Але він мав на увазі аж ніяк не дихальні вправи, а інші прояви правиль­ного чергування вдиху і видиху. Ритмічна зміна видів діяльності (мисленнєвоі і вольової) впро­довж навчального дня, багаті ду­шевні переживання в процесі сприйняття навчального матері­алу – все це дозволяє дитині, проходячи через полярні ста­ни, вчитися знаходити «золоту середину», а це, напевне, – найголовніше, що знадобить­ся їй у житті. Бути негнучким, твердим як кремінь, бачити лише чорно-біле – так само погано, як і бути «зігнутим» або «зламаним» життям. Людина завжди повинна перебувати у гнучкому, рухливому стані, не­однозначно реагувати на те, що відбувається довкола. І хре­бет тут є «лакмусовим папір­цем» нашого душевного здо­ров’я. Уміння тримати спину – це вміння тримати себе (ще раз наголошу – це не зна­чить бути прямим як дошка). Саме вміння тримати себе, не впадати у крайнощі є свідчен­ням сили особистого «Я», на­явності внутрішнього стрижня, власної індивідуальності. На­приклад, – всупереч сталим стереотипам – яскрава, ек­зальтована особистість не зав­жди означає «сильна», скоріше – навпаки.

– Та повернемося до шкільного віку, який якраз і виявляє проблеми наших дітей…

– Коли я говорила про здатність в усьому приходити до рівноваги, то мала на увазі, що школа найчастіше якраз і позбав­ляє дітей такої можливості. Надмір інформації, що приймаєть­ся без глибокого переживання, без задіювання почуттів (чомусь саме така інформація називаєть­ся знаннями), лягає непосиль­ною ношею на дитину, тисне на неї. Однобокі інтелектуальні на­вантаження – це та крайність, в яку впала наша система освіти. У вальдорфській школі викладан­ня будується так, щоб задіювалося не лише мислення, але й вольові та душевні сили людини. Можна говорити про те, що ця педагогіка є профілактикою по­рушень постави у дітей.

На закінчення хочу просто підсумувати сказане. Отже, на формування хребта впливають не лише механічні фактори, але, пе­редусім, і душевні – середови­ще, в якому росте дитина, стиль виховання, методи навчання. По­става свідчить і про індивідуальні якості людини.

– Велике спасибі за роз­мову і – до зустрічі.

Вперше опубліковано в газеті «Дитина»,
№4, 2000 р.