Вибір. У ньому є щось тривожне, але й вабливе — він розширює можливості. Із упорядкованості й одноманітності «всезагальної середньої освіти» ми потрапили в калейдоскоп педагогічних ідей і напрямків. Десятки методик, сотні їх варіацій. Яку ж школу обрати?

Перша реакція на повідомлення про те, що у вальдорфській школі вчитель викладає в класі майже всі загальноосвітні предмети впродовж восьми років — це шок, здивування, недовіра. Хто ж він, цей супергерой, який знає усе? Скептичні усмішки практикуючих шкільних педагогів, переляк державних чиновників: хто візьметься підготувати такого вчителя-універсала? Хто зможе оцінити рівень його знань? Як відбуватиметься атестація і з яких навчальних предметів? Чи повинен учитель однаково добре знати всі предмети, чи це не так обов’язково?

Почнемо з найпростішого — з обсягу знань. Серед моїх знайомих є десятки людей, що мають рівень знань, достатній для того, щоб бути вальдорфським учителем. І серед ваших знайомих, упевнена, — також. Адже усі ми закінчили середню школу. А це значить, що рівень наших знань з усіх предметів задовольняє вимоги загальної освіти. Тобто ви знаєте і фізику, і хімію, і біологію, і ще багато-багато різних наук в обсязі середньої школи. Ви ще у шкільному віці за 8—11 років змогли отримати стільки знань, так багато інформації і досвіду! То чому ж доросла людина, яка свідомо обрала професію вальдорфського педагога, не зможе повторити цей шлях, що його у віці від 7 до 15 років проходить кожний школяр? Але пройти по ньому вже в іншій іпостасі — дар уже не приймається, а передається іншим. Я впевнена — може! Обсяг знань з предметів — це лише маленька частина педагогічної роботи, якої досягти найлегше (при наявності бажання, звісно). Але в наш перевернутий з ніг на голову час для багатьох батьків це — найголовніша вимога до роботи педагога: забезпечити дитину знаннями, інформацією.

А тепер питання. Що ж насправді, на вашу думку, є метою будь-якого навчання? Будь-якого! Школа, технікум, університет, курси — що людина повинна винести для себе, долаючи цей шлях? Стоп. На цьому місці варто зупинитися, випити склянку чаю і дати чесну відповідь: саме для вас і вашої дитини що є метою навчання?

Особисто я для себе вже відповіла, а потім випробувала цю відповідь на найбільш мудрому в нашій родині критикові — на бабусі моїх дітей. Якщо мої діти, здолавши шлях навчання, полюблять працювати і прагнутимуть удосконалюватися в своїй професії, то мети досягнуто і мій вибір був вірним. Не втратити інтересу до знань, які допоможуть дитині зорієнтуватися у будь-якій країні за будь-якого ладу. І любити свою справу. Чи ж можна дати дитині більш щедрий дар? А конкретні формули, точні знання — для цього й видаються вузькоспеціалізовані довідники.

Так непомітно постало перед нами й інше, більш високе призначення Учителя: не лише передавати знання, але й оберігати в дитині вогник інтересу, фантазії, творчості. Лише трішки прочинити їй двері у світ — ставлячи запитання і не даючи остаточних відповідей. Пробудити живий інтерес до свого оточення, бажання досліджувати і самостійно пізнавати.

Так хто ж ти, вальдорфський учителю, — суперпрофесіонал, що здатен утерти носа усій середній школі, чи жива людина, що на цьому тернистому шляху іде лише на крок попереду своїх учнів і, незважаючи на труднощі, допомагає їм побачити радість у цьому шляху? Для свого класу ти станеш людиною всього світу, за твоїм прикладом діти будуть вибудовувати себе, своє ставлення до роботи, до однокласників, до всього оточення. Це величезна внутрішня відповідальність — з дня у день вісім років прожити з класом, переживаючи всі його радості та біди.

Коли ж настає цей момент і людина каже: «Я готовий. Я можу стати вчителем»? Що стоїть за цим: любов до дітей, великий професіоналізм, палке бажання чи ще щось? У кожного це відбувається по-різному.

Найголовніше — пам’ятати, що ти стаєш центром світу для багатьох дітей і з цим вони далі йтимуть у життя.

Вперше опубліковано у газеті “Дитина”, №1 , 2000