Зміст

1. Введення

3. Висновки.
4. Заключне слово. Самооцінка.

 

1.Введення

1.1. Актуальність теми дипломної роботи

Мета вальдорфської педагогіки – формування здорової індивідуальності дитини. Головний принцип здорового розвитку дитини – принцип природовідповідності – полягає в тому, що дорослі створюють для дитини таке середовище, де вона змалечку з інтересом і бажанням через відчуття, сприймання, почуттєву сферу «вживлюється» в оточуючий світ, при цьому навчається своїм шляхом, відповідно до своєї природи.

Забезпеченням здорового розвитку дитини займаються дорослі, в основному батьки, але коли дитина потрапляє в дитячий садочок, то і вихователі. Два різних світи, але їм потрібно активно співпрацювати для створення ефективних умов здорового розвитку дитини.

Зміни, які відбулися в суспільстві за останні десятиліття дуже впливають на виховання дітей. Мої батьки, наприклад, не перечитували книги по вихованню дітей, інтернету не було. Зустрічалися вони з вихователями, тільки коли приводили і забирали дитину, і на батьківських зборах, на яких розповідали про свята і необхідні речі, кошти. І все. Наші батьки рідко могли щось запитати вихователя. Але тепер батьки дуже багато знають, бо читають в Засобах масової інформації, чують від подруг. І хочуть вони всі ці ідеї хочуть втілити в життя, особливо, ті, які популярні в чатах мамочок. Найгірше коли вимагають цього в вихователів. Наприклад, одна мама чула і читала, що дітям до 7 років не обов’язково спати на обід, може і моя дитина хай не спить у садочку. А деякі батьки дотримуються твердих переконань, що раннє навчання є корисним і необхідним для малої дитини. Таких прикладів дуже багато. І тепер вихователям дуже багато потрібно працювати з батьками, щоб допомогти зрозуміти їм принципи здорового розвитку дитини. Тому ця тема є дуже актуальною в наш час. Засоби масової інформації пропонують різноманітні « рецепти» здорового розвитку дитини. А задача педагогів – допомогти їм не розгубитися і обрати правильний шлях для їхньої дитини, і вміти розповісти так, щоб батьки почули і зрозуміли вас.

 

1.2. Зв’язок теми із професійною педагогічною діяльністю.

 Чим дитина молодша, тим більше пов’язана зі своїм оточенням, особливо з батьками. Потім додаються і оточення і різноманітні дошкільні заклади. І батьки свою відповідальність за дитину, і її розвиток передають таким закладам на більшу частину дня, але все рівно залишаються відповідальними за його добробут і розвиток. Батьки і вихователі повинні активно співпрацювати в цей дуже важливий період життя дитини. Дорослий швидко помічає, наскільки дитина пластична і прониклива не тільки до дій дорослого, але насамперед – до його почуттів і думок. Діти в перші сім років життя мають інтуїтивну здатність проникнення в сутність дій і виразних жестів оточуючих її людей. Перевірено власним досвідом, якщо я в садочок прийду з певним хвилюванням, або втомлена, то діти зразу це відчувають і все – «день в садочку для всіх буде складним». Тому краще спланувати свій день так, щоб виспатися.

Діти проникають в душу дорослого, глибоко «читають» його. Тому дуже важливо звертати увагу на найближче оточення дитини. Така внутрішня позиція і усвідомлення власної відповідальності є моментом свободи для зміни свого образу дій. Якщо я уважна до своїх почуттів, тоді виникає інтерес до ситуації, і до іншої людини. Я думаю, що це найголовніша база для роботи з батьками і їх участі в житті садочка. І вихователь має прийняти відповідальність формувати гармонійні стосунки. Тема дипломної роботи тісно пов’язана з моєю професійною діяльністю, бо я вже 7 рік працюю в Городенківському дитячому садочку «Бузькове гніздо» і пошуки ефективної співпраці з батьками тривають.

 

 

1.3. Особиста мотивація роботи над темою

Бути гідним дитини в її неповторності означає, природно, працювати і з тими, хто також є партнером дитини, у першу чергу – з батьками.

 Дуже часто я спостерігала в садочку, працюючи вихователем, що мені легше з дітьми працювати, ніж з батьками. На відміну від дітей, дорослі не завжди «чують», розуміють мене. Найлегший вихід – працювати з батьками, але залучати їх мінімально в життя групи. Бо легше самій все зробити, ніж допроситися в когось допомоги. Так я думала, коли тільки почала працювати вихователем у садочку. Але з перших днів бачила, що це не діє. Тоді я почала шукати розуміння як налагодити взаєморозуміння з батьками, аналізуючи себе, вивчала досвід інших вихователів, вчителів, спостерігала за батьками. Це був і буде шлях до розуміння теми моєї дипломної роботи: « Як говорити, щоб тебе почули, як слухати, щоб почути».

Тепер, в наш час, крім власне питань освіти і розвитку дитини, вихователю потрібно звертати особливу увагу на дорослих як найближче оточення дитини ( в тому числі і на себе самого).

Така внутрішня позиція і усвідомлення власної відповідальності є моментом свободи для зміни своїх дій. Якщо я уважно і з повагою ставлюся до своїх чуттів, тільки тоді виникне цікавість до іншої людини. Що дуже важливо при роботі з батьками, бо коли я не чую себе, то як я можу почути інших. Я вважаю, що це є дуже важливим моментом для роботи з батьками і залучення їх до участі в житті садочку.

2. Основна частина

2.1. Теоретична частина. Людинознавча основа

 Головний спосіб пізнання світу для дітей до семи років – наслідування. Дитина підсвідомо наслідує дії, жести, вчинки, настрої, емоції, реакції. Це накладає на дорослого велику відповідальність – зразок для наслідування має бути гідним.

До семи років головне завдання – формування тіла. Але для цього потрібні інші люди. Для того, щоб стати людиною потрібно їх навколо себе бачити і наслідувати від них. Все, що оточує дитину, торкається її – входить через волю і наслідування. Наприклад, мама сумна, несвідомо показує різну міміку і жести, які імітує дитина. Роблячи все це, дитина переживає те почуття, яке живе в мами всередині. Дитина не відчуває сум, але наслідує його безпосередньо. Все, що діти роблять до 7 років, це через наслідування. Їх релігія – це ми, дорослі. А для дитини дуже важливо, щоб в навколишньому середовищі вона наслідувала все хороше і істинне.

Дуже важливим для розвитку маленької дитини є тісний взаємозв’язок, щонайменше з одним з батьків. Потім коло близьких людей розширюється, дитина йде в садочок і починає розвивати прихильність до вихователя.

Всі перші кроки розвитку дитини, здійснюються, насамперед, на основі тієї дії, яку вона переживає спільно з тим, хто в її присутності зайнятий діяльністю і служить йому взірцем для наслідування. Із чуттєвого сприйняття дитини виходить наслідування. Дитина до семи років наслідує все що трапляється в її оточенні: моральні чи аморальні, розумні чи нерозумні дії. Наслідування може бути більш, або менш інтенсивним, залежно від характеру, типу темпераменту, тобто внутрішніх особливостей дитини. При цьому від дитини ніхто не вимагає точного копіювання дій дорослого. Вихователь, і батьки просто розпочинають справу, або заняття, орієнтуючись на те, що природна допитливість та наслідувальний рефлекс не залишать дитину байдужою, і вона захоче включитися до спільної діяльності. Якщо педагог, навіть просто починає готуватися до діяльності, наприклад, розкладати баночки з фарбою, то невдовзі біля нього будуть декілька помічників, навіть, якщо вони до того дуже захоплено гралися. А ще через деякий час біля столу будуть малювати усі діти. Батьки часто розповідають, що діти в садочку роблять старанно всі діяльності, а вдома нічого не хочуть робити. Я зразу питаю: « А Ви з ними розпочинаєте займатися, чи, наприклад, просто даєте фарби, листочок, і очікуєте, що дитина відірветься зразу від улюбленого заняття, і почне малювати?» Це так не діє. Дорослий має теж поруч малювати, ще з великою охотою і зацікавленістю, не думаючи, що даремно тратите час, а за той час був би посуд помитий. Діти все відчувають. І неодмінно, коли Ви з великою зацікавленістю будете малювати, то через декілька хвилин дитина буде біля Вас.

Батьки дуже часто жаліються, що в садочку діти прибирають за собою іграшки, а вдома – ні. І таких ситуацій багато, що діти роблять у садочку, а вдома не хочуть. А потім, в результаті бесіди з батьками, стає зрозумілим, що вони не дають вдома дітям нічого робити, бо швидше і легше це самому зробити. Тоді я батькам пояснюю, що дитину ще змалечку потрібно залучати до щоденної посильної праці і вдома, і в дошкільному закладі, постійно використовуючи доступні доручення, що охоплюють проблеми побуту. Також батькам треба побудувати таку модель господарсько-побутової дії, яку б дитина здатна була б наслідувати у самостійній діяльності. Якщо, наприклад, дорослі прибирають в будинку, коли дитина спить, або на прогулянці, то діти не бачать дій дорослого, і не бачать приклад для наслідування.

Переживання з навколишнього світу глибоко впливають на організм дитини, аж до фізіологічних процесів. Наприклад, на різноманітні сумні або радісні події в житті дитина реагує своїм диханням, кровообігом, травленням, і все це відбивається на процесі формування його внутрішніх органів. Можна поспостерігати, як діти по-різному реагують на різні події. Реакції різні, але завжди дуже щирі і глибокі. Наприклад, діти очікують радісну подію – скоро свято в садочку. В одних може сильніше серденько битися, інші перезбуджені і дуже активні.

Гучний шум, сильний спалах гніву відразу викликають тілесні процеси, як пришвидшене серцебиття, затримка дихання, блідість, сльози, паніка.

Своє оточення дитина найсильніше переживає через діяльність і за допомогою діяльності свого тіла здійснює те, що пережила, а процес її навчання здійснюється через її повну самовіддачу оточенню. Ось чому оточення дитини відіграє дуже важливу роль для формування його фізичного тіла.

Дитина відчуває своєю тілесністю, чи люблять його. Якщо це так, то в дитини формується міцний імунітет. І навпаки, брак любові і уваги приводить до різноманітних хвороб.

Душевне життя маленької дитини розвивається в цей період завдяки наслідуванню. Чим менше процес ознайомлення зі світом супроводжується регламентаціями та заборонами дорослого, тим багатшим буде досвід відчуттів та сприймань.

Дуже важливим фактором у гармонійному розвитку дитини є і те, що ми виховуємо в садочку, має продовжуватися і вдома. Коли в садочку дотримуються одного ритму і правил, а вдома все зовсім по-іншому, то дитина буде мати дві зовсім різні картини світу, і не сприйматиме жодної. А щоб і педагоги і батьки спільно діяли і необхідні бесіди, лекції, збори, де ми можемо разом зрозуміти, що важливо для гармонійного розвитку дитини.

Два таких важливих світи для маленької дитини : батьківський дім і садочок. Різниця між ними величезна, і в традиціях, правилах, звичках, облаштуванні кімнат і ін.. Інколи здається, що ми не зможемо об’єднати два світи разом. Але якщо, ми дорослі, будемо уважно і з повагою слухати один одного, то ми об’єднаємося, і навчимося один у одного. Які стосунки у двох сторін? На початку найчастіше – ділові, бо батьки, віддаючи дитину в садочок підписують договір, або погоджуються на усні домовленості. Але якщо ці стосунки так і залишаться діловими, то між батьками і вихователями буде багато непорозумінь, і діти будуть найбільше від цього страждати. Відповідальність за перший крок для налагодження взаємозв’язку з батьками, мають брати на себе вихователі. Саме вони повинні формувати стосунки. Має також бути пророблена мета співпраці, і чітке її бачення. Психолог Міхаель Лукас Меллер радить вихователям подумати : «Я не можу змінити батьків або рідний дім. І навіть якби це було можливим я б не посмів це зробити. Це було б порушенням прав людини. Я можу змінити тільки самого себе, своє бачення світу…» Тому у вихователів у цьому напрямку багато задач : навчитися прислухатися до себе, постійно вправлятися у вмінні уважно слухати і в спілкуванні, бути присутнім тут і зараз, навчитися поважати думку інших, і не нав’язувати свою. Якщо батьки побачать зі сторони вихователів таке відношення, то і вони будуть намагатися зрозуміти і поважати педагога. Це провірено і моїм досвідом. Якщо, наприклад, я дуже емоційно все пояснюю, не то батьки не чують моїх порад, вони зчитують мій настрій, і дивуються чому такі емоції викликала звична справа. Тому вихователь має все зважити, обдумати, тоді діяти. Бо такі ситуації приводять до збільшення прірви між нами. Потрібно все обдумати, зважити, проаналізувати, обговорити із іншими педагогами, а тоді спілкуватися з батьками. Раптові бурхливі емоції руйнують правильне сприйняття, і не допомагають при вирішенні важливих питань.

Робота з батьками дуже цінна для професійної освіти педагогів. Це важлива і велика праця, адже потрібно навчитися чути і слухати тут і зараз. Це постійна праця над собою. Ми маємо розуміти, що кожна наша зустріч з батьками важлива для дитини. І кожен з нас, хоче бути почутим, і відчути, що його розуміють. Тоді у них «виростають крила» і бажання співпрацювати один з одним для спільної мети.

Де ж знайти сили, можливості постійної співпраці з батьками? Яким має бути педагог, щоб «бачити» душі дітей і дорослих? Дуже важке питання.

Рудольф Штайнер сказав: «Педагог тільки тоді здатний виховувати та викладати, коли він розуміє те, що він повинен перетворювати і формувати; так само як живописець здатний творити лише знаючи природу, сутність фарби, а скульптор – сутність свого матеріалу. …Виховання та викладання завжди повинні базуватися на дійсному сутності людини…»

У своїй сьомій лекції 29 квітня 1929 р. Р.Штайнер говорячи про виховання дітей, застерігає про небезпеку однобічності в роботі вихователя. Хтось може за складом свого характеру, викладати дітям з постійною серйозністю, з пісним або байдужим виглядом. А є, навпаки, інші педагоги, які вносять мало серйозності. І те, і інше призводить до надзвичайно згубних для виховання результатів. А відповіді, який тип людей кращий – немає. Це як запитати, що краще вдих чи видих? А нам потрібно і вдихати і видихати. Тому дуже важливо чергувати гумор і серйозність, як в розмові з дітьми, так і з батьками. Але неможливо себе заставити і чітко розпланувати, що цих півгодини я буду веселим, а наступні вже серйозним. Вихователь має відчувати, де потрібно посміятися з дітьми, а де необхідно бути серйозною. Так само і в стосунках з батьками, необхідно проаналізувати ситуацію. Бо коли розповідаєш їм про важливі речі, то гумор – недоречний. І навпаки, коли бачиш, що необхідно розрядити обстановку, або підняти настрій, то можна і пожартувати, або просто посміхнутися. Батьки дуже часто очікують від вихователя слова підбадьорення і підтримки. Можна просто тільки одним словом, або усмішкою підняти настрій, допомогти, непотрібно багато слів. Але батьки мають розуміти, що і вихователь чекає підтримки і розуміння. І недоброзичливий погляд, необережно « кинуте» слово може ранити педагога, або «вибити з колії», і йому необхідно буде багато часу і сил потратити, щоб повернутися до дітей, вирватися від переживань. Я вважаю, що це важка робота над собою, щоб «бачити» іншу людину, а ще важче – це відчувати її. А повага і уважність один до одного – перший крок до налагодження гармонійних стосунків.

Що допомагає вихователю налаштуватися на співпрацю з батьками : спільна з ними мета, вправи для саморозвитку, евритмічні вправи, різні медитації…

Дуже важливо для вихователя практикувати щодня як душевну вправу – бажання жити для інших. Можна спробувати у власній душі створити щось на зразок приміщення, куди ніщо інше не мало б доступу, крім думок і турбот про тих, чиїм вихователем ти хочеш бути. Педагог, увійшовши в це внутрішнє приміщення, як у храм, незабаром відчує, як йому прибувають сили, як він сповнюється впевненістю та спокоєм і щось з цього храму супроводжує його в роботі, допомагає йому.

Про дітей ми маємо думати постійно, і перед сном і після пробудження, не роблячи ніяких суджень, присудів, без будь-яких симпатій – антипатій. Це звичайно – ідеал до якого треба довго йти, і вчитися цього. Не можливо сказати собі, що я з понеділка почну це робити, і все, станеться само собою. Ні, це постійна праця над собою. З власного досвіду я переконалася, – якщо думати про дитину протягом дня, обговорювати її з батьками, з колегами на колегії, то це позитивно впливає на дитину. Вона змінюється на очах. Наприклад, одна дівчинка дуже била дітей за найменшу провину : то не дали їй іграшку, то відмовили в чомусь… Я поговорила з батьками, то вияснили, що це наслідування від її старших братів і їх друзів. Після розмови – дівчинка менше вже билася. Але, коли я цю ситуацію обговорила з колегами на семінарі, а потім на вихідних думала, як їй допомогти, то я побачила, що в понеділок вона майже нікого не зачепила, а намагалася вирішити все мирно. Моєму здивуванню не було меж. Але я бачу, що обговорення дитини з дорослими – діє позитивно на дитину. Тому і є дуже важливим і цілющим для всіх діток – спостереження за ними вихователями і обговорення на педагогічній колегії. Діти змінюються на очах. Наприклад, поки я вела спостереження за дівчинкою, для курсової роботи семінару, то вона весь цей час була спокійнішою, майже нікого не зачіпала (хоча інколи полюбляє підмічати слабинки інших дітей, і навмисне зачіпати їх, «ставати на болючий мозоль»).

Але не забувати потрібно і про своїх власних дітей і родину, і про себе. Бо тут може виникнути небезпека, що ти думаєш про садочкових дітей, а про власних забуваєш. Мама потрібна і моїй дитині, а буденні клопоти теж ніхто не відміняв.

Педагог іде на роботу з невеселими думками, про те, що багато роботи, а ти нічого не встигаєш, проблеми з сусідами, немає світла, постійні тривоги, страх, війна. Список може бути дуже довгий. Але коли педагог входить в групу, то він разом з своїм верхнім одягом «скидає» всі домашні клопоти, всі ці переживання і заходити в групу, пронизаний тим, що складає тут і зараз моє сьогодення. Він має бути тут і зараз і весь з дітьми. Звичайно інколи батьки дітей відволікають своїми дзвінками, повідомленнями, важливі і дзвінки від мої доні і мами. Але для цього є дуже просте вирішення. На зборах, і на зустрічах я розповідаю батькам, що не можу постійно носити з собою телефон, і відповідати на їхні дзвінки. І також рідні мої знають, коли можна дзвонити, і то коли щось дуже термінове.

Ну, ось я зайшла в групу, я з дітьми займаюся діяльністю, слухаю їхні розповіді, і тут батьки хочуть щось вияснити, щось їм не сподобалося, або просто поганий настрій зранку. І будь – який необережний вислів в сторону вихователя «вибиває» з рівноваги. І щоб повернутися знову до дітей потрібно багато часу. Тому прошу батьків вважати і на вихователів, бо ви виплеснули зранку негатив, і пішли на роботу, а ми ж залишаємося разом з вашими дітьми.

Інколи налаштуватися на роботу, на співпрацю з батьками допомагають вислови. Мій найулюбленіший:

Я несу в собі спокій, я несу в собі самому сили, які зміцнюють мене.

Я хочу наповнити себе теплом цих сил.

Я хочу пронизати себе владою моєї волі й відчувати як спокій тече через моє єство.

Тоді я зміцнюю себе, щоб спокій як силу в собі віднайти силою прагнення мого.

Інколи я просто перший рядочок багато раз повторюю. І це мені дуже допомагає і зосередитися на роботі і прогнати сумні думки.

Рудольф Штайнер: «Найважливіше у викладанні та вихованні відбувається між душею вихователя та душею дитини».

Важливо для вихователя також і навчитися мистецтву не нав’язувати свій темперамент, а працювати над собою, щоб гармонізувати співіснування чотирьох темпераментів. Це дуже тривалий процес. В мене, наприклад, домінує холеричний тип темпераменту. Я довго працювала і продовжую, щоб не поспішати, і в діях, і в мовленні. Спішити, щоб все встигнути, і багато переробити справ, багато розповісти. Але це дуже шкодить і не потрібно дітям, і до мене після шаленого темпу приходило повне виснаження, а до дітей ще й збудження. Я довго над цим думала, аналізувала, і зрозуміла, що можна дозволити собі і не все встигнути, можна це іншого дня доробити. А головне, насолоджуватися потрібно, не тільки результатом, але самим процесом. А ще дуже допомагає помічник вихователя флегматик, який дуже холерика змінює в кращу сторону, і «сповільнює» і « заспокоює».

Так само, як темперамент вихователя, потребує перетворень і весь наш внутрішній світ, характер та моральні якості. Діти все помічають, і все наслідують. Інколи, наприклад, коли я дуже втомлена, і сиджу не з рівною спиною за столом, то більшість моїх дітей так само сидять. Тому вихователю для роботи з дітьми і плідної співпраці з батьками, постійно потрібно працювати над собою, стежити за своєю мовою, мімікою, жестами, поставою…

Рудольф Штайнер: «Коли ми виховуємо дітей дошкільного віку дуже мало має значення все те, чого я навчився сам. У цьому випадку набагато більше має значення те, якою людиною я є, які враження отримує дитина від мене і чи може вона мене наслідувати».

Також дуже важливо, що вихователь має нести в собі три золоті правила:

• благоговіння перед вищою сутністю довірених йому дітей.
• вдячність за те, що нам дозволено вчити, зазирати до людських душ!
• і любов до дітей.

Коли я аналізую ці правила, то розумію, як багато потрібно працювати над собою, щоб могти працювати з дітьми. Але з іншого боку, чудово розумію, що це ідеал, до якого потрібно намагатися йти.

А ще через одне з цих правил я, не знаючи нічого про вальдорфську педагогіку, прийшла працювати в садочок. Я прочитала в оголошенні, що шукають вихователя, і головна вимога – любов до дітей. Я спочатку не повірила, і прийшла на співбесіду, і залишилася працювати. Я і зараз вважаю, що навіть, якщо ти маєш багато освіт, багато читаєш книг про виховання дітей, але якщо ти не виконуєш три головні правила, то ти не зможеш працювати з дітьми і налагодити співпрацю з батьками.

Коли ми виховуємо дітей дошкільного віку, то дуже мало має значення все те, чому я навчилася сама. У цьому випадку набагато більше має значення те, якою людиною я є, які враження отримує дитина від мене і чи може вона мене наслідувати.

Саморозвиток – найважливіше завдання для всіх, хто працює з маленькими дітьми. Ми, вихователі, маємо шанобливо ставитися до зв’язку дитини з духовним світом, і пояснювати це батькам. У присутності людей відкритих до духовних сфер, дитина почуває себе як вдома.. Якщо ми хочемо супроводжувати дитину, яка все ще легко перетинає кордони між світами, нам, дорослим необхідно разом створити умови, які допомагають її втіленню в земний світ. Але це не означає, що дитину просто необхідно оточити затишним будинком, милими ляльками або м’якими іграшками, це лише зовнішній вияв чогось більш тоншого. Це живе у внутрішньому настрої, нас, дорослих.

Дитина як суцільний орган чуттів, відчуває все, і те, як батьки відносяться до вихователів. І виникає проблема – дитина не розуміє чому? А потім і сама, починає негативно ставитися до вихователя, не слухати його, відмовляється ходити в садочок. Я особисто неодноразово стикалася з такими ситуаціями. Я довго не чекаю, і йду на індивідуальну бесіду з батьками. І потім виясняється, що ми просто не правильно зрозуміли один одного. Наприклад, батькам здалося,що вихователь вказує дитині на їх помилки. Але в процесі бесіди виявляється, що це дитина в бесіді з іншими проговорила. А коли б ми не обговорили б це між собою, то конфлікт б наростав. А через недомовки наші, особисті образи – страждає дитина. Вона любить і батьків, і вихователів, і не розуміє, чому важливі для неї люди ображаються, сердяться один на одного. І любому випадку, непотрібно мовчати, а доходити до компромісу один з одним, з розумінням, що це важливо для дитини.

Вихователь повинен розуміти, що дуже часто батьки не перебувають у садочку цілий день, вони приходять відвести, забрати дитину, інколи на свята, збори. Батькам потрібно все пояснювати, щоб уникнути непорозумінь. Наприклад, у групі дитина спокійна, грається, а приходять тато або мама, то починаються плачі, вимагання, навіть істерика. Подібні ситуації викликають у батьків сумніви і підозри, що вони не повинні були давати дитину в садочок, а може ще з нею вдома побути. З’являється у них – відчуття провини, а діти все це відчувають, і вимагають нагороди : солодощі, нову іграшку… А батьки в емоційній безпорадності все виконують. І такі маніпуляції продовжуються…

Вихователь може під час індивідуальної бесіди розповісти про особливості віку дитини, її потреби, і запевнити, що нічого страшного не відбувається. Тільки так можна допомогти, а намагатися заспокоїти їх під час істерики дитини, ні до чого доброго не приведе.

Р.Штайнер 22 червня 1923 р. на батьківській зустрічі у школі в Штутгарті сказав: «Але перш за все ми маємо зосередитися на наших намірах. Ми не можемо сподіватися, що отримаємо багато від конкретних інструкцій: « вчителі повинні поводитися з батьками ось так і так», і навпаки; але ми можемо очікувати багато від того, коли вчителі і батьки зустрічають один одного у вірному дусі, з вірним ставленням». Насправді ми всі розуміємо, що немає чіткої інструкції як вихователю поводитися з батьками. Навіть з часом всі ми змінюємося, тому правил поведінки немає ніде. Але головне, щоб ми всі разом працювали у вірному спільному напрямку. Це зробити дуже нелегко. Адже педагоги можуть виглядати як згуртоване і закрите товариство. Найчастіше так і є, але ми не маємо забувати, що маємо залишатися відкритими до сприйняття нових ідей і імпульсів. А батьки ж є також важливою частиною садочку. Вони не тільки підтримують його фінансово, але й духовно. Як же збудувати надійний міст між ними. На мою думку, все це можливо, завдяки вмінню слухати. А ця навичка, полягає в тому, щоб отримати від співрозмовника щось, чого ми не знаємо, і те що буде для нас корисне.

Отже ми бачимо, що здатність до наслідування є важливим помічником у процесі, і бачимо, яка вирішальна роль відводиться дорослим. З моменту народження існує « парність»: тримаються за руки дорослий і дитина, образно і буквально. Співпраця всіх дорослих, які оточують дитину, є найефективнішим методом в допомозі здоровому розвитку дитини.

2.2. Практична частина

Що ж таке співпраця з батьками? Це не тільки залучення їх до фінансової підтримки садочку (хоча і це дуже важливо), до підготовки свят… Батьки мають бути активно включені в життя закладу, вносити ідеї і нести відповідальність. Сьогодні залучення батьків повинно базуватися на справжньому партнерстві. Не менш важливим є участь батьків у педагогічному процесі. Це є дуже важливим співробітництвом в вихованні дитини.

Батьки теж можуть багато в чому допомогти, і фінансами, ремонтом, прибиранням території, і в підготовці до свят, і в вирішенні багатьох структурних і організаційних питаннях.

Головне щоб вихователь був відкритим до тісної співпраці з батьками, бо батьки також можуть внести в різний вид діяльності свої особисті професійні навики.

Для успішної участі батьків в процесі всі працівники дошкільного закладу мають працювати над трьома якостями :

• прийняття на себе відповідальності за процес;
• самоаналіз;
• свідоме опрацювання власної позиції.

При роботі з батьками слід уникати моралістичних суджень: звинувачень, образ, ярликів, критики, діагнозів, порівнянь, бо це приводить до конфліктів, а не до вирішення питань. Неефективним буде також висловлення наших бажань у формі вимог. Будь-яка вимога явно чи приховано загрожує слухачам звинуваченням і покаранням, якщо вони не підкоряться. Коли інші чують критику, вони схильні спрямовувати енергію на самозахист чи напад Я теж іноді, на жаль, несвідомо вдаюсь до вимог при розмові з батьками. Мама новенької дівчинки приводила її о 10 годині, або і пізніше. Це приводило до збою ритму всієї групи, бо дівчинка не снідала з нами, бо нагодована була вдома, і довго входила в наш ритм, і не могла заснути в обід. Звичайно я кожного разу казала мамі приходити раніше, але для мами це напевно звучало, як вимога, і вона не прислухалася. Коли я провела збори про важливість ритму, потім ще проговорила з мамою про важливість того, щоб вони швидше приходили, то до мене дослухалися – приходять трохи раніше. Але робота над вирішенням цього питання триває.

Для налагодження ефективної співпраці з батьками ми маємо не віддаватися зразу емоціям і реагувати, а спокійно спостерігати і аналізувати. Але спостерігати, це не оцінювати, бо тоді люди почують критику. Також ми маємо навчитися правильно висловлювати свої прохання, щоб інші з великим розумінням відносились до них. Формулювати свої прохання необхідно за допомогою ясних, ствердних, конкретних висловлювань, що описують конкретні дії, демонструють справжні бажання. Якщо будемо починати розмову здалеку, довго підводити до питання, то співрозмовник не все почує, і не зрозуміє, що Ви хочете йому сказати. Наприклад, будь ласка, приведіть свою дитину раніше, бо це збиває ритм всієї групи і дуже шкодить вашій дитині. А якщо, я скажу мамі: « Ви прийшли вчора пізно, ваша дитина не снідала, і деякі маленькі діти дивилися на неї і теж не снідали, вона довго входила в наш ритм, була неуважною, збудженою, не могла заснути, довго крутилася, не давала спати іншим дітям. В такому випадку, мама почує тільки критику в адрес своєї дитини, і почне захищатися, а вже далі нічого не буде чути.

Одними з головних факторів здорових взаємовідносин – чесність, емпатія, взаєморозуміння, повага до свободи і цілісності іншої людини. Чим більше свободи, незалежності, поваги присутні у відносинах, тим краще. Також ми маємо бути більш зацікавлені в розумінні іншої людини, ніж в тому, щоб бути зрозумілим іншим.

Вміння бути сконцентрованим у собі є важливою передумовою вміння проявляти емпатію. Якщо я насправді перебуваю в собі, то зможу зрозуміти інших, виявити до них повагу, інтерес і співчуття. Я виявляю повагу. І в результаті само собою виникає спілкування з емпатією. Це означає вміти уважно сприймати потреби та висловлювання іншої людини без інтерпретації їх своєю емоційною участю і уявленнями. Увага саме до цих якостей, і рефлексія власної поведінки позитивно впливає на відносини батьків і вихователя, і на будь-які відносини. Цього важко дотримуватися, але воно того варте, і піде на користь і нам, і батькам і дітям.

Не ефективно вирішувати будь-які питання коли ми розгнівані. Бо гнів пророкує тільки агресію і насилля. Ніхто нас не почує, коли ми в гніві, бо будуть зразу захищатися. Серцевина гніву – це завжди незадоволена потреба. Гнів може бути корисним, якщо ми його використовуємо як сигнал до пробудження, щоб усвідомити цю потребу. Гнів поглинає нашу енергію, спрямовуючи її на покарання людей, а не на задоволення наших потреб. Замість гнівного обурення налагоджуйте емпатичний зв’язок зі своїми чи чужими потребами.

 Якщо вихователі хочуть, щоб батьки брали більш активну участь у житті садочку, то вони перш за все, повинні спрямувати погляд на себе. Як я ставлюся до батьків? Чи ціную їх, незважаючи на те, що вони настільки відрізняються від мене? Чи я правильно пояснюю свої наміри батькам? Нерідко власна образа або недостатня самосвідомість заважають нам у співпраці з батьками. Мої образи, мої почуття заставляють мене звернути увагу на « дитину всередині мене». Тут я можу бути впертою, як маленька дитина, і не в настрої, як підліток. Тоді виникає конфлікт, який до нічого доброго не приведе. На допомогу тоді прийде усвідомлення того, що ми в взаємовідносинах маємо вийти на партнерський рівень. Тільки тоді співпраця може бути ефективною.

Наприклад, на зборах ініціативи, я пожалілася, що вчителі мало цікавляться життям садочку, просто приводять своїх дітей і все. А мали б перші розуміти все, і цікавитися життям садочку. Але це просто були мої емоції, і імпульсивний прояв мого холерика. Я сказала це на емоціях, як маленька дитина пожалілася, а в результаті нічого не помінялося. Треба з батьками говорити конструктивно, активно залучати їх в життя садочку.

І ще я в процесі роботи в садочку зрозуміла, що всім батькам потрібно все однаково пояснювати. І вальдорфським вчителям, які вчяться на семінарах, на курсах теж необхідно все розповідати. Вони ж приходять в садочок зі своїми дітьми як батьки, а не як педагоги. Тому у вихователів немає бути ілюзій, що до того, що з вчителями буде легше. Та ні з ними важче. Вони багато знають, розуміють, але в силу своєї батьківської любові не все помічають.

Для того, щоб результативною була зустріч з батьками, то потрібно бути «тут і зараз». Немає нічого іншого, ніяких проблем. Тільки наша зустріч. Необхідно відкинути всі страхи, невпевненість у собі, образи. Звичайно для індивідуальних бесід потрібна мужність.

Також необхідно усвідомлювати, що при роботі з батьками, при живому діалозі можуть бути помилки. Їх не потрібно боятися, необхідно залишатися в стані діалогу. Кожна людина помічає чи цінують її як особистість, і її роботу, незалежно від помилок. Ми ж всі живі люди, і ми всі маємо право помилятися.

Є три види співробітництва між батьками і педагогами:

• робота по освіті батьків за допомогою курсів і семінарів;
• участь батьків у процесі;
• консультативна робота з батьками

Робота по освіті батьків є дуже важливою і складною. Спочатку батьків потрібно зацікавити важливістю навчатися, пояснити чому це так важливо. Адже зацікавити вчитися дорослу, зайняту людину вчитися дуже важко. Це ж немає часу, а навіщо? Так скажуть більшість батьків. Але вихователь має не здаватися, і терпляче пояснювати важливість саморозвитку та навчання батьків. Це ж робиться для їхніх дітей. Головне, щоб батьки зрозуміли важливість цього, і хоча б раз побували на семінарі. А далі, вони захочуть все більше і більше дізнаватися про особливості розвитку дітей, і про себе. Головне запалити цю іскру до навчання. І ще вихователь сам має постійно навчатися, щоб нести цю іскру і бути прикладом для батьків.

Не слід також забувати, що сучасні батьки дуже зайняті. Вони віддають дитину на цілий день в садочок, і за цей час намагаються вирішити багато своїх справ. Тому педагоги мають розуміти, що часто батьки допомагати не зможуть.

Найтісніша співпраця з батьками відбувається на батьківських зборах і при індивідуальних бесідах. Дорослі дуже цікавляться розвитком своєї дитини, концепцією, правилами садочку, але в більшості випадків не відчувають в собі сил брати додаткове навантаження. Така ситуація вимагає від вихователів самовідданого ставлення, а всередині колективу вироблення та опрацювання нагальних проблем. Ведення зборів дуже гарне поле для вправ по формуванню внутрішньої позиції, яка покликана зробити можливим відкритий обмін інформацією і зустріч в інтересах дитини.

Дуже цінним є час, коли вихователі і батьки присвячують дітям. Ці зусилля перетворюють простір тепла між ними і дітьми. В свою чергу, підтримка взаємного інтересу і душевне тепло – це як раз те, що розвиває взаємну довіру і дозволяє важким темам звучати в колі людей, які являються ключовими фігурами в житті дитини на протязі всього дитинства.

Один психолог Наталі Кнапп вказує на те, що найбільший потенціал слухання полягає в знаходженні того, «чого спікер не знає сам ». Уміння слухати з емпатією дозволяє моєму партнеру знайти ясність у своєму власному мисленні.

Мудрі педагоги і батьки розуміють, що здоров’я і благополуччя дитини залежать від того, наскільки дорослі, які оточують її думають і діють з однакових намірів.

Потрібно розуміти, що вальдорфські педагоги вивчаючи питання здорового розвитку дитини, спостерігаючи за власними дітьми і своєї групи, отримують глибоке розуміння дитини і усвідомлення як допомогти їй у розвитку. Цими знаннями вони хочуть поділитися з батьками, щоб разом допомагати дітям. Постає тільки питання як поділитися цим з батьками. Дуже багато є думок з приводу того, як зробити так, щоб батьки і педагоги могли якнайкраще обмінюватися інформацією. Дехто вважає, що формат лекцій для батьківських зборів є найкращим. Я вважаю, що ні, і на досвіді переконалася в цьому. Лекція, на мою думку, або «монолог вихователя» є сухим поданням фактів і вона неефективна. Поки не буде живого спілкування між усіма учасниками процесу, поки батьки все не «проживуть» активно з певними емоціями, то всі старання будуть марними. Батьки набагато радісніше і з цікавістю приходять на бесіди, наповнені теплом, щирістю, живими прикладами з життя. Реальні, зрозумілі батькам історії дозволять батькам відчути і пронести крізь себе всю ситуацію. А найбільш ефективно це дати батькам прожити ці ситуації.

Я вважаю, що на батьківських зборах відбувається щира і взаємна співпраця між педагогами і батьками. Дуже часто батьки знаходять відмовки, щоб не прийти на збори. Наприклад, найчастіші причини : немає часу, сил, дитину ні з ким залишити і інші. І це не означає, що батьки не цікавляться життям дитини у садочку, просто вони не відчувають в собі сил брати на себе додаткове навантаження. Батькам необхідно пояснити, що це важливо для їхніх дітей, тому вони мають розставити пріоритети і знайти можливість прийти на збори. Бо це не «витягування » сил, а допомога батькам, їх підтримка, обмін, єдність, розуміння, що вони не одні в цьому світі зі своїми проблемами. Батьки мають знати, що вони вносять в педагогічний процес свій життєвий досвід, який є дуже важливим.

Батьківські збори потрібно проводити не рідше, ніж це необхідно, не частіше ніж можливо. Вихователь має враховувати і інтереси батьків і свої сили.

Я була на багатьох зборах, але дуже довго не наважувалася сама їх провести. Відмовок було багато, як і у батьків: немає сил, немає часу, батьки зараз дуже обізнані через достатню інформацію в інтернеті, батьки і так дуже зайняті, навіщо забирати ще в них час, можливо і не було віри у свої сили. Але навчання, розуміння важливості активної співпраці з батьками для здорового розвитку дітей, підтримка викладачів, друзів, сімˋї, допомогли мені знайти в собі сили і впевненість провести перші збори.

Вихователь має пам’ятати, навіть тема, про яку батьки вже багато знають, при спільному обговоренні зазвучить по-новому.

Педагоги не повинні переживати, що чогось не знають, ми вчимося всі разом і допомагаємо один одному. Можна на збори запрошувати також фахівців з різних галузей, які допоможуть у кращому розкритті теми.

Перед зборами треба добре продумати головну ідею зборів, і обов’язково, який результат ми хочемо досягнути. Тоді буде розуміння, яку інформацію читати, продумати, з якими спеціалістами її обговорити, щоб доступно і зрозуміло розкрити тему. А в кінці зборів важливо все записати, і з кимось проговорити, це цінно тим, що допоможе ефективно провести наступні збори. Записати все, що планувала, що зробила, що ні, що можна поміняти, що пішло не по плану, але вдало.

Батьківські збори мають бути «живим »процесом, і треба бути готовим, що вони необов’язково підуть по плану. Цього не слід боятися, це дуже добре. Тому вихователь під час зборів має не тільки розповідати, а й уважно слухати інших. Тільки в «живій» бесіді, при активному обговоренні знайдеться вирішення всіх питань.

Вихователь спочатку має розкрити тему так, щоб пояснити наскільки все важливо для дитини, а потім як це практично зробити, надихнути батьків на втілення, потім запропонувати маленькі практичні поради і практичні приклади, які вони зможуть використати для себе. Ну, наприклад, розповісти, що батьки можуть разом з дітьми намалювати їхній ритм дня, повісити на видному місці і допомагати їм дотримуватися його.

Дуже важливо хвалити батьків, коли вони дотримуються ваших рекомендацій.

Батьківські збори є важливими і тому, що на них ми по-новому бачимо проблему і її вирішення. У спільній бесіді ми розуміємо, що ми єдина «садочкова родина», і всі діти групи наші, і маємо допомагати один одному.

На зборах батьки також дізнаються, чим живуть діти у садочку, про свята, діяльності, харчування, казки, пісні, ігри. І тоді кожне слово, яке приносить дитина з садочку батьки розуміють. Я вважаю, що збори це – неймовірна душевна пожива для батьків. І для вихователів вони, крім того ще є і самодисципліною, бо ти постійно читаєш книги, обмінюєшся досвідом з іншими педагогами, постійно в темі, і мусиш дотримуватися порад, які даєш батькам. А для дітей це є великою підтримкою і допомогою від людей, які їх оточують.

На перших зборах, або коли до групи долучаються нові батьки необхідно познайомитися. Треба дати можливість батькам поговорити про себе, назвати ім’я, професію, свої захоплення. Допомагають при знайомстві і спільні соціальні ігри. Наприклад, можна кидати м’ячик один одному і розповідати про себе; або принести улюблену іграшку дитини, покласти в коло, розповісти про свою дитину, а потім взяти іграшку; можна батькам принести і показати предмет з їхнього хобі або захоплення..

Тем для зборів є безліч, вони народжуються з життям групи. Я хочу запропонувати вам декілька, пережитих мною особисто.

Важливість ритму в житті дитини

На мою думку, спочатку батькам розповісти про вплив ритму на здоров’я дітей і дорослих, пояснити про « вдих» і «видих», розказати про ритм дня, тижня, року в садочку, навести приклади з особистого досвіду про важливість дотримання ритму, і до чого приводить його ігнорування. Також важливо наголосити батькам що в важкий воєнний час, почуття впевненості, безпеки, захищеності дасть тільки повторення певних дій у певний проміжок часу.

Також щоб учасники зборів «прожили» їх, можна запитати батьків, які запізнилися, чи було комфортно їм, що прийшли посередині процесу. Можна, ще попросити когось розповідати казку, або гру грати, або хоровод проживати, а хтось посередині всього зайде. І запитати і тих, хто заважав, і хто був у групі, чи комфортно їм було.

Вплив ЗМІ на розвиток дітей

Дуже актуальна тема для зборів. Але здається, що тут уже розповідати, батьки і так багато знають. Вихователь має дати батькам це прожити на «живо», а не слухати сухі факти і цифри, які швидко забуваються. Наприклад, на початку бесіди включити запис на декілька хвилин своєї лекції, а потім самій розказувати. І потім обговорити, коли краще сприймається.

Батькам потрібно пояснити, що дитина до 7 років ще дуже незріла, щоб упоратися з впливом ЗМІ на її фізіологію, не кажучи про наркотичну дію на її уяву, про сумнівні зразки для наслідування, про заміну людського авторитету електронним. Також їм потрібно нагадати, що телебачення гальмує:

• мовний розвиток;
• процес читання;
• розвиток фантазії;
• процеси концентрації;
• дитячу цікавість;
• здатність гратися і проявляти ініціативу….

Далі важливо розповісти, чим замінити гаджети: прогулянки, читання книг, ліпка, живопис, малювання, співи, вільна гра, рукоділля…

Вкінці бесіди можна включити невеликий уривок мультфільму, а потім показати невеличку виставу, і обговорити відчуття після перегляду.

Раннє навчання – потреба реальна чи надумана?

Сучасні батьки тішать себе ілюзіями, що раннє навчання, допоможе їхнім дітям бути успішними в школі. Вихователь має на власних прикладах, статистиці пояснити, що їх надії не справдяться, а приведуть до повного небажання вчитися. Тільки у вільній грі діти вчяться, відкривають світ, практикують, те що принесе їм користь у житті: незалежне мислення і дію.

Можна показати батькам, що це як засівати знову і знову, ту саму грядку кожного дня різним насінням. Ще одне не зійшло, а наступного дня, інше зверху насіяти, потім інше і т.д.

У розвитку будь-якого живого організму існують свої закономірності. Спочатку у рослинки з’являється корінь, потім пагінець, стебло, листки, а в кінці плоди. Ми не вимагаємо від рослини – зразу дати плоди. А від дітей вимагаємо. Все у свій час.

Батькам важливо розповісти, чим шкідливе раннє навчання, про взаємозв’язок між ним і все можливими дорослими проблемами, хворобами.

Наприкінці бесіди можна пограти з батьками – принести якийсь прилад, або старовинну річ, накрити їх тканинкою. Не показувати їм ці речі, а описати їх. Батьки не зрозуміють по описам, що то є. Але зрозуміють, що їм потрібно хоча б доторкнутися, щоб дізнатися, що то є. Можна ще екзотичні фрукти покласти, любу маловідому річ. Вихователь з батьками мають дійти до висновку, що в світі так багато незнайомого, і щоб все пережити, їх діти мають гратися, торкатися всього, переживати все і мати багато часу замість інтелектуальних пояснень. Гра – їхнє життя.

Дітям потрібні казки

Пояснити батькам, що казки зачаровують, і їх послання, не нав’язують дитині готове рішення, вони дають їй можливість знайти це рішення світу фантазії дитини. До 7 років дітям потрібні казки, а не історії з подвійним змістом. Дітям потрібні природні справжні образи, а не карикатурні, образи самих себе. Слухання казки, а найкраще її розповідання, для дитини це не мила бесіда, а бажання отримати поживу для душі.

Розповісти також батькам про те як правильно читати казку(наприклад, не драматизувати, але не і без емоцій), якою має бути наша мова, голос. Найкраще, найцінніше, коли ми, батьки самі стаємо казкарями і придумуємо свої історії.

Необхідно батькам пояснити, що вони мають вибирати казки не осучаснені (часто скорочені і спотворені), не записані на плівці. Пояснити їх негативний вплив на дитину. Краще обирати справжні народні казки, бо вони не дозволяють руйнувати людського коріння, і відповідають потребам людської душі.

Можна наприкінці бесіди включити аудіоказку, а потім вихователю її розповісти, а згодом обговорити про те, як вони сприймаються і лягають на душу. Важливо також розібрати її образи разом з батьками. Інший варіант – розповісти скорочений і повний варіант відомої казки, разом прослідкувати, яка краще сприймається, яка дає цілісний, правдивий образ. Після завершення бесіди цікаво і важливо з батьками пошити героїв казки, і показати дітям.

Іграшки в житті дитини

Перед початком зборів можна розкласти з однієї сторони вальдорфські, з іншої сторони – пластмасові іграшки. Попросити батьків порівняти їх, обговорити, що які іграшки виховують в дитині, з якими можна довго гратися, а за які швидко забудуть. Потім дати їм ще на протиставлення дві ляльки : вальдорфську і Барбі. Потім розпитати їх: яка миліша на вигляд, приємніша на дотик, яка правдивіша. Батькам необхідно зрозуміти, що для дитини лялька є образом людини. Наскільки є вона правильною і гармонійною, наскільки вона відіб’ється і в душі і в тілі дитини. Лялька має спонукати до любові, турботи, уваги. Лялька Барбі асоціюється з чимось механічним.

Цікаво і пізнавально буде попросити батьків, щоб вони згадали свої улюблені іграшки, які вони були? В кінці зборів можна навчити робити ляльки з хусточок, або ниточок, або за декілька занять пошити і вальдорфську ляльку-зірочку.

Питання «вибору»

Перед початком зборів можна попросити батьків швидко прийняти ряд різних рішень, але не дати часу на роздуми. Важливо, щоб батьки пережили, як важко дітям постійно обирати. Також можна запитати якесь складне питання з вибором, і пояснити як це важко дітям.

Всю відповідальність за малих дітей несуть батьки.

Гра зміцнює дитину

Батькам потрібно пояснити, що гра для дитини – це її життя. Для того, щоб дитина виросла гармонійною і людяною, особливо зараз в таких важких умовах, як зараз під час війни, їй потрібна гра. Батькам потрібно показати, що можна гратися усім : шишками, камінчиками, хусточками, насінням, крупами, коробками, тканинками… Також роздати їм, любий з цих матеріалів, і хай вони спробують гратися ними. Можна і свою гру показати. Батькам потрібно нагадати, які ігри вони грали в дитинстві, і які в садочку ми граємо. І цікаво і корисно буде заграти деякі з них.

Харчування дітей в першому семилітті

Батькам потрібно розповісти про важливість першого семиліття для формування органів, і про важливість правильного харчування. Маленька дитина – не дорослий. Дитяче меню має бути простим, не багато солі, мінімум змішувань, щоб вона могла легко розпізнатися. Має бути багато цукру, але того, що міститься в зернових, овочах, фруктах.

Батьки багато жаліються, що діти погано їдять, не все їдять. Але їм потрібно розповісти, що це вони або їх наслідують, або їм це не давали пробувати, або знають, що мама все рівно приготує їхню улюблену їжу. Розповісти ще необхідно, як важливо, щоб всі разом за столом сідали, про важливість спільної молитви. Наприкінці бесіди запросити батьків за гарно сервірований стіл, і пригостити їх простим супчиком ї хлібом. І все подати як дітям.

Питань для висвітлення на батьківських зборах є дуже багато, вони виникають з повсякденного життя садочку. Головне вчасно підмітити, і щиро прагнути допомогти.  Якщо є можливість можна запрошувати на батьківські збори лікаря або лікувального педагога, щоб вони допомогли в висвітленні ряду питань.

Найважливішим завданням на зустрічах з батьками є створення простору для думок різних людей, і появою нових ідей, бачень. Це дуже нелегко, бо ти можеш знати певну інформацію, а з поваги до інших, не перебиваєш і уважно слухаєш; ти маєш своє бачення вирішення проблеми, але з повагою ставишся до думок інших. Це є постійна праця над собою. Але який результат – здорові і щасливі діти!!!

Але найважчим у роботі з батьками для мене є консультативна робота з батьками. Бо це має бути кваліфікована консультація за наявності проблем у вихованні. Дуже велика відповідальність лежить на вихователю. Тому ми маємо постійно вчитися, консультуватися з іншими педагогами, бо відповідальність в цьому питанні величезна. В окремих випадках, можна дати швидку відповідь, і вона може бути правильною. Але деякі питання потребують детального вивчення. Насамперед потрібно вміти слухати питання батьків, потім попросити пояснити їх бачення ситуації і її вирішення. Вихователь має просто направляти батьків, щоб вони самі знайшли відповіді на свої запитання. Бо в цей момент не тільки розширюється компетентність батьків, але і можливість бути більш впевненим і довіряти собі, і брати відповідальність за себе і свої цілі. Якщо ми зробимо так, що завжди будемо давати готові відповіді батькам, то це зробить батьків залежними, і не буде давати їм розвиватися, і ми, вихователі, перестанемо бути з ними партнерами.

Звичайно, вихователь не може часто проводити індивідуальні консультації батькам, бо він і так дуже завантажений своєю роботою. Тому якщо є така посада у садочку, то це дуже добре і ефективно.

Я запитала у батьків: « Якому вихователю Ви б довірили виховання своєї дитини». Проаналізувавши всі результати опитування вималювався образ вихователя:

• добрий;
• відповідальний;
• спокійний;
• врівноважений;
• веселий;
• з почуттям гумору;
• розуміє принципи здорового розвитку;
• ініціативний;
• приємний;
• впевнений в собі;
• мудрий;
• хороше фізичне і психологічне здоров’я;
• творчий;
• з любов’ю до світу;
• привітний;
• енергійний;
• охайний;
• чесний;
• турботливий;
• самовідданий;
• чуйний;
• люблячий;
• лагідний;
• щирий;
• відкритий;
• щедрий;
• неупереджений;
• лояльний;
• цікавий до світу;
• хоробрий;
• з дієвою волею;
• милосердний;
• людяний;
• вміння володіти собою;
• сильне «Я»;
• чітка вимова, без зайвих слів;
• вміння знайти вихід з любої ситуації;
• вміння «сіяти » зерна.

Ось так батьки бачать образ ідеального вихователя, якому вони б довірили виховання своїх дітей. Звичайно цей список можна продовжувати, а з батьками не можливо скласти ідеальний образ. Вихователі мають вміти працювати з різними батьками. Батьків, в більшості випадків, ми не обираємо, а вчимося співпрацювати з тими, хто довіряє нам своїх дітей.

Отже, коли ми з повагою будемо ставитися один до одного, то виникне зв’язок між двома такими важливими для дитини світами – дошкільним закладом і батьками. А зв’язок виникає на основі людських взаємовідносин, їх формуванню і управлінню і розвитку. У вмінню слухати і почути лежить емпатія, інтерес до волі іншої людини, її признання і повага до свободи один одного. Ось у чому полягає секрет успіху в роботі з батьками.

3. Висновки

Дитина до 7 років – це єдиний орган чуттів. Дитина все, що бачить навколо, ототожнює тебе з тим, що бачить. Вона «наслідує» всім організмом.

Дуже важливо, щоб дорослі, які оточують дитину, це розуміли, і тісно співпрацювали один з одним, для створення всіх необхідних умов для здорового розвитку дитини.

Відповідальність за перший крок для налагодження зв’язку мають брати на себе вихователі. Педагогам налаштуватися на співпрацю допомагають : спільна мета, робота над собою, ритмом свого життя, вправи для саморозвитку, навчання, різні медитації.

Є три види співробітництва між батьками і педагогами: робота по освіті батьків, участь батьків у процесі, консультативна робота з батьками. Звичайно всі ці види є важливими і потребують чималих зусиль і підготовки з боку вихователів.

Щоб бути почутим і чути це дуже важка праця, насамперед над собою, своїми емоціями, страхами, невпевненістю. Далі потрібно навчитися з повагою, доброзичливістю, відкритістю, емпатією ставитися до батьків. Тоді з’явиться такий важливий взаємозв’язок між двома світами, які оточують дитину.

4. Заключне слово. Самооцінка

Процес роботи над дипломною роботою був дуже цікавим, різнобічним, захоплюючим, з багатьма труднощами. Найважче було знайти час для дослідження. Відмовок, щоб не писати було дуже багато. Але рятувало розуміння для чого я це роблю. Це ж так важливо для мене, для батьків, і для дітей. Тому мотивація сильна була і рятувала від відмовок і втоми.

В процесі дослідження я здобула багато нових знань, читаючи статті, книги, праці Р.Штайнера, спілкуючись з колегами, і викладачами.

Але праця над темою наштовхнула і на багато роздумів про себе, мій характер, темперамент, емоції, страхи, переживання. Я зрозуміла, що необхідно вчитися слухати себе, і довіряти своїм відчуттям. Якщо, ти чуєш себе, то і зможеш почути інших.

В процесі роботи, я також проаналізувала багато ситуацій з батьками, дітьми, колегами. І важливим результатом роботи над дослідженням – стало самостійне проведення мною батьківських зборів.

Тема дипломної роботи є для мене дуже важливою і актуальною для мене, і пошуки ефективної співпраці з батьками триватимуть.