Поняття ефірного тіла охоплює велику галузь знань із розмаїттям різних тем, кожну з яких можна досліджувати окремо. У цьому розділі ми спрямуємо нашу увагу передусім на окремі загальні властивості ефірного тіла.
Сьогодення має яскраво виражений матеріалістичний характер, набагато більший, ніж люди це усвідомлюють. Усі ми – люди, які живуть у наш час – зіткнулися із цим. Потрібні чималі зусилля для того, аби розпізнати це в собі, аби навчитися дивитися на світ іншими очима. Ефірний світ – це та царина, що простягається безпосередньо над фізичною реальністю. Хоча це визначення є неточним. Оскільки «над» і «під» є поняттями, які вживають стосовно фізичного простору, для означення просторових напрямків. У ефірному світі, що пронизує фізичну дійсність, ці принципи не діють. Тут ми відкрили один важливий аспект. Яке ж значення він має для нас?
Маленька хмаринка
Такий досвід може пережити кожна мама з іще маленькою дитиною, коли вона віддалена від неї просторово, наприклад –перебуває на роботі або в гостях і змушена довірити дитину комусь іншому. А проте якимсь незбагненним чином дитина все-таки залишається з нею. Вона бере з собою всі свої турботи і на відстані відчуває свою дитину, а дитина відчуває її. Мати і дитина ще дуже поєднані спільною ефірною хмаринкою, яка поволі розсіюється тією мірою, якою зростає і стає самостійнішим ефірне тіло дитини, а також все більше поєднується із її фізичним тілом. Переживання прийняття до спільної ефірної хмаринки може також виникнути й у групи дітей в дитячому садочку. Як можна це сприйняти та відчути? Аби відповісти на це запитання, мусимо уявити хмаринку дещо конкретніше та розглянути все, що розвивається в ефірному тілі.
Одним з аспектів ефірного тіла є, наприклад, звички. Який вигляд мають ці звички в ефірній хмаринці? Група дитячого садочка, так само як родина, може створити власний організм звичок. І це дивовижно, як швидко діти здатні переключатися з однієї ефірної хмаринки на іншу. Наприклад, коли вони йдуть до дитячого садочка, або ж коли їдуть у гості до бабусь і дідусів, де панують зовсім інші звички.
Через звички діти приймають різні культурні особливості у власне ефірне тіло, переважно через наслідування. Із цим можна також обходитися свідомо, і це навіть вкрай потрібно – виплекати незмінні звички в групі або ж у родині. Без них пануватиме безлад. Тут ми лише торкаємося теми звичок як частини повного огляду, детально ж розглядатимемо її в розділі 3. Цілком зрозуміло, що ефірне тіло неможливо сприйняти очима. Проте ми можемо про нього говорити, формулювати свої думки, намагатися його осягнути. Мабуть, можна пригадати і свої надчуттєві переживання та поділитися цими думками з іншими. Ми розглянули звички як один із аспектів ефірного тіла, але є ще багато аспектів, з якими ми познайомимося далі.
Живий потік
На семінарах вихователь вивчає велике розмаїття діяльностей, якими користаються у вальдорфських дитячих садках. Вихователька дитячого садочка має знати безліч пісень, рухливих ігор та казок. Вона має займатися з дітьми живописом і майструвати, вона має знати підґрунтя свят року, а також форми їх святкування на практиці. Це доволі багато. Якщо постійно в цьому залишатися, то згодом можна опинитися у стані застою. Звісно, можна опанувати ще більше ігор та казок, що само собою дуже добре. Але залишається питання, що саме робить вихователя внутрішньо рухливим. Ось тут можна дуже легко піддатися матеріалістичним уявленням, які до того ж не так просто розпізнати. У цьому разі кожний окремий вид діяльності розглядається як «предмет», а ці предмети слідують один за одним. Тоді весь плин дня набуває вигляду програми, що складається з окремих заходів. Ці заходи самі собою стають метою, адже день має бути наповненим! У країнах колишнього Східного блоку такий підхід було доведено до абсурду. Існувала головна, обов’язкова для виконання в усіх дитячих садочках, програма, якої конче потрібно було дотримуватися з точністю до хвилини. Цілком зрозуміло, що такий підхід є тиском. Але наскільки нам самим вдалося звільнитися від такого підходу?
У звичайній родині також є програма дня, що складається з різноманітних видів діяльності. З кожним роком ця програма стає дедалі більш наповненою. Це стосується батьків, які зараз часто обидва працюють поза межами домівки. Але програма створюється і для дітей, щоб заповнити багато «порожніх місць». Вони відвідують клуби, музичні заняття, танцювальні гуртки, спортивні заняття або ж дитячі групи протягом дня. Образ дня як розкладу занять проступає дедалі чіткіше. Авжеж, певна програма має бути. Але якщо націлюватися лише на її виконання, тоді втрачається щось важливе. Зникають перехідний простір, нічим не заповнений, паузи, сповнені спокою, та переходи від однієї діяльності до іншої, відчуття різниці поміж ранком, серединою дня та вечором – відчуття часу як органічний процес, що має власний перебіг з ритмічними змінами спокою та напруження. Із цим пов’язане і відчуття того, що треба «дати час», аби щось відбулося, або того, що «на все свій час», і того, що спершу одну справу треба закінчити, а тоді вже братися до нової. Пізніше ми ще розглянемо ці питання.
На перебіг дня можна подивитися й інакше, ніж на план заходів. Для цього я звернуся до образу потоку. Такий підхід – погляд на день з погляду потоку, що проходить через усю діяльність – вартий зусиль. Цей потік – це надчуттєвий феномен, такий як ефірна хмаринка. А проте ми маємо відчуття, переживання цього феномена. Дуже повчально приділити певний час тому, щоб озирнутися на день і поставити собі запитання: як проявляв себе цей потік? Коли він протікав швидко, коли повільно? Коли струменів бурхливо, а коли – мляво? Коли було повноводдя, що загрожувало обернутися повінню, а коли він заспокоювався? Які ритми проявлялися в цьому потоці? Якщо ближче дослідити цей потік, ті відчуття, що він дає, то стає зрозуміло, що в ньому криються цікаві та важливі явища. Їх ми неодмінно розглянемо в цій книжці згодом. У цьому розділі було перше знайомство із цими феноменами.
Ефірне тіло як тіло часу
Сам собою потік є невидимим. Він розгортається в часі. Тут ми назвали ще одну важливу якість ефірного. Ефірне тіло є тілом часу. Усі ефірні процеси відбуваються в часі. Тепер слід поставити собі запитання: яким чином я, як вихователь, пов’язаний із цим потоком? І тоді можна дістати уявлення про власне ефірне тіло. Чи цей потік для мене дуже стрімкий, чи дуже повільний? Я маю схильність до пришвидшення цього потоку чи до стану спокою? І в який спосіб я це здійснюю? Чи можу я закінчувати заняття спокійно, даючи час і простір для стишення? Як я організовую переходи поміж різними видами діяльності? Чи є в мене в кожний момент часу внутрішнє переживання цілісності процесу (наприклад, коли я розповідаю історію), чи я втрачаю себе у якийсь із моментів? Чи є в мене відчуття узгодженості різних процесів у часі? Наприклад, якщо я розповідаю казочку, а одразу ж після цього приходять батьки забирати дітей? Слід організовувати діяльність у часі в найрізноманітніший спосіб, і це називається рухатися в ефірному потоці.
Ефірне тіло як вихователь
Виходячи з педагогічного закону, який стверджує, що ефірне тіло є «педагогічним інструментом» або «засобом» для виховання маленької дитини, постають запитання: як я поводжуся зі своїм цілком особливим ефірним тілом у роботі з маленькими дітьми? Що означають слова, що діти мають плавати в моєму ефірному, мають влитися в нього? Чи означає це, що вони мають наслідувати мою ефірну настроєвість? Чи з цим можна поводитися в якийсь інший спосіб? Чи можу я використовувати своє ефірне тіло таким чином, щоб воно слугувало потребам дітей, несло їм те, чого вони в цей момент потребують? І як це можна зробити?
Багато таких запитань вже були поставлені, ба більше – вони пропрацьовувалися в певний спосіб, але переважно напівсвідомо. І тут передусім перед вихователями маленької дитини постає дилема. Оскільки, з одного боку, очікується, що вони живуть в ефірній єдності з дітьми. А в ефірному тілі ми маємо свідомість сну. Проте вихователька дитячого садочка або мама не можуть дозволити потокові просто захопити себе, як це відбувається з дітьми. Вони повинні, перебуваючи в потоці, бути здатними керувати ним. І для цього їм потрібна пробуджена свідомість. Це належить до тих спроможностей, що їх вихователь мусить набути, щоб він міг дедалі краще поєднувати ці дві сторони. Тоді ефірний світ постає як «перехідний», як діюча сфера поміж людьми і речами, яка поєднує вихователя і дитину, і який у них обох діє у свій особливий спосіб. Це питання потрібно й надалі досліджувати. Із ним ми також працюємо в робочих групах.
Образ об’єкта чи образ процесу
Погляньмо ще раз на перебіг дня. Знайоме уявлення про перебіг дня як програму занять – це один спосіб розгляду, уявлення потоку – інший. Чого прагне потік сам по собі? З якими якостями потоку починається день, з якими – завершується? Що краще вдається уявити собі образ потоку дня, то більше всі заняття, охоплені потоком, набувають певної нової цінності. Тоді вони вже не слідують ізольованими одне за одним, а можуть оцінюватися у своєму значенні щодо цілого потоку.
Приклад: в одній із робочих груп у Нідерландах існував спільний погляд стосовно завдання першого заняття дня: воно має об’єднати дітей та ввести їх у групу як щось цілісне. Виходячи зі сприйняття дня як програми заходів найчастіше обирають коло, де діти сидять і, наприклад, розповідають садочковому домовичку про свої новини. У однієї з виховательок під час такого кола не наставала бажана тиша. Діти внутрішньо ще були дуже рухливими, крок у тиху форму кола був для них завеликий. Інша вихователька натомість починала день із короткої вільної гри в обмеженому ігровому просторі, аби різні настрої дітей почали взаємодіяти, а далі від рухливого стану вона поступово приводила їх до спокою кола. Це був її позитивний досвід.
Так, з огляду на уявлення процесу, уявлення потоку, перевагу може дістати якесь інше наповнення початку дня, ніж те, що випливає виходячи з уявлення об’єкта, яке має свою чітку форму. За планом вільна гра має відбуватися пізніше за часом і давати простір індивідуальним креативним силам дитини. Образ процесу дає можливість дивитися на це інакше. Коротенька вільна гра у цьому разі іде на користь. Тут немає загальних рецептів. Тож навіть дуже цікаво, спираючись на власне сприйняття групи, оцінити якусь конкретну ситуацію та знайти своє рішення. Важливим при цьому є розвиток відчуттів як органу сприйняття процесу в потоці. Тоді людина може спокійно й адекватно діяти в різних ситуаціях.
Відмінність між цими двома поглядами можна порівняти з відмінністю між матеріалістичним і органічним способами розгляду рослини. Загальноприйнята природнича наука може сприйняти самостійні фізичні деталі рослини. Так виникає образ рослини як об’єкта. І все-таки з погляду традиційної науки неможливо збагнути те, що окремі частини рослини складають взаємопов’язану цілісність. Власне, це здійснюють ефірні сили. Вони здатні піднести мінеральні речовини на «вищий» рівень й утримувати їх у динамічному стані. У такому стані ефірні сили можуть «чаклувати» з речовинами. Вони надають їм певної форми, приводять до взаємодії, дають життя, забезпечують ріст тощо.
Можна також вправлятися в тому, щоб окремі заняття дня в садочку розглядати в їх рухливому взаємозв’язку, надаючи процесові форм і ритмів. Вихователь дитячого садочка або вихователь дитини робить це за допомогою свого ефірного тіла. Отже, він стає творчим учасником процесу, а не просто стоїть, наче шафа в кімнаті. Це велике завдання майбутнього для вихователів – навчитися «чаклувати» в такий спосіб. На щастя, вони не залишатимуться сам-на-сам із цим завданням. Ефірні істоти – ельфи, німфи та гноми – стануть їхніми помічниками. До цього ми ще повернемося в наступних розділах.
Книжка “Ефірне тіло дитини як педагогічний інструмент” Корнеліса Богерда Читайте також
Від образу предмета до образу процесу
Основним питанням для дослідницької роботи в робочих групах вихователів вальдорфських дитячих садочків є: «Як я можу перетворити своє ефірне тіло на педагогічний інструмент?» Це важливе питання для роботи з дітьми до семи років.