Маючи досвід роботи з дітьми в дитячому садочку, хочу поділитися нашими знахідками та відкриттями в цій сфері. Можливо, щось із часом зміниться, щось з’явиться нове. Маю надію, що цей текст не буде сприйнятий як зведення правил та аксіом чи своєрідний непорушний припис, а стане певним орієнтиром, імпульсом до власного пошуку.
Овочі, фрукти та ягоди, плоди та зерно формуються і достигають завдяки речовинам і силам, що походять із Землі та Космосу. Споживаючи їжу, ми даємо можливість їй діяти на нас ізсередини, впливати на наше земне тіло — фізичне пристановище для душі й духу. Відкушуючи шматочок яблука, людина приймає в себе частинку природного світу й робить його собою, засвоюючи подаровану ним користь, а непотрібне виводиться й знову стає зовнішнім. Ми беремо й віддаємо. Це також колообіг. Вирощувати з любов’ю, обробляти й збирати врожай, використовуючи знання в єдності з Природою та законами її розвитку, — це може стати свідомим шляхом одухотворення тіла Землі. Як ми можемо допомогти цьому процесу? Тема запропонованої до вашої уваги статті — один із варіантів відповіді.
Благоговіння перед природними силами творіння, любов і вдячність до тих, хто дає нам їжу, звучать у словах, що передують трапезі:

Дякуємо Сонечку,
Дякуємо Дощику,
Дякуємо всій Землі,
Що дала плоди рясні
І тобі, і мені.
Благословенна трапеза наша!

Літо і початок осені

Особливе багатство та різноманітність дарують літо й початок осені. Ми наповнюємося силами та враженнями, що приходять до нас як дари. У полі, на городі, в лісі — всюди розмаїто-пишно й рясно: кольори, запахи, смаки, форми й розміри; ніжна оксамитність китайської вишні та колючі стебла огірка, гладенька цупка шкірка баклажана й тендітні гілочки фенхелю та кропу. Звідкіля все це й що воно в собі несе? Коли розрізаєш при дітях огірок, морквинку, помідор, часто можна почути непідробне: «Ах!» А ви пробували розглядати їх на світлі? Лиш розрізайте упоперек і тоненькою пластинкою.
— Це метелик!
— Ні, троянда.
— Це дівчинка з пишними рукавами.
— Ангел!
— Пташка!
— Хрест…
Це ті образи, що їх малюки побачили у шматочку помідора. «Сонечко! Зірочка! Вогник! Він горить, дивіться!» — це про моркву. Здатність радіти й зачудовуватися, спроможність бачити невидиме є настільки живими в дітях! Натомість нам, дорослим, ці втрачені з віком якості слід відновлювати й розвивати в собі самотужки. Спробуйте побачити неквапний плин води в розрізаній навпіл капусті й відчути захоплення. Адже це відбиток об’єктивних впливів. Наші ранкові трав’яні чаї в красивому скляному заварнику пов’язують нас із впливом планет. Те ж саме з крупами, що чергуються в нашому харчуванні відповідно до нашого стану в певний із днів тижня. Чому рис готують у спокійний, часом сонний понеділок? Навіщо йому стільки води? Де і як він росте? Які сили несе із собою? Усе це наші дорослі запитання. А в садочку ми з дітлахами його просто смакуємо, розглядаємо, торкаємо й нюхаємо, слухаємо, як він промовляє (у кожного — свій власний хрумкіт), придумуємо на ходу казки й історії, робимо з ним салати, додаємо в супчик, печемо пироги з начинкою і наповнюємося силою дарів, які просто засипають нас.
Ясна річ, особливе місце в нашому раціоні належить хлібу. Варто окремо розглянути річний цикл хліба від його земного шляху — з насінини, кинутої в землю, й народження нового врожаю — до його небесної іпостасі на Великдень:

Прийміть, споживайте, це — тіло Моє. (Мт. 26:26)

Увесь шлях від зернинки в полі до хлібини на столі дитина має змогу пережити в групі дитячого садочка. Є красивий осінній хоровод, що своїми виразними рухами й примовками допомагає відтворити це священнодійство — народження хліба. Також існує чимало казок, у яких хліб виконує свою чудодійну роль. Ми з дітьми готуємо «молотилочки» — зачищаємо до гладкості невеличкі міцні палиці, і в один із погідних днів вихователь розстеляє на траві ряднину, ставить корзину для соломи й глибоку миску. Починається жвава молотьба колосків:

Молотимо, молотимо,
Молотимо зерно.
Коли його змолотимо,
Подякує воно.
Порошинки летять,
А ціпки торохкотять.
Ну ж бо ти! Ну ж бо я!
Цоки-цоки, тра-ля-ля!

Потім зерно відділяється від полови: обережно підкидаємо його на ряднині, аби вітер відносив усе зайве. Вимолочену солому відкладемо — вона чекатиме до Різдва. Тепер те, що в наших руках перетворилося з колосків на зернятка, ще раз переберемо своїми пальчиками.
Добре зерно будемо молоти за допомогою млиночка. Це направду важка праця: малята крутять ручку по двоє, а деякі хвальки («Малеча! Ось я однією рукою зможу!»), покрутивши, стикаються з межею своїх фізичних сил і потім відгукуються про цю роботу дуже шанобливо. Справжнє борошно врочисто висипаємо в посудину, в якій готуватимемо тісто для хліба. Можливо, це буде коровай, тоді до нього додамо насіння льону, соняшника, гарбуза, родзинки, курагу, горіхи. Потрібно випекти велику паляницю. Частину можна з’їсти одразу під час свята, бережно підставляючи знизу долоньку, аби жодна крихточка не впала. І обов’язково шматочок віднесемо додому, поклавши його в корзину, наповнену плодами. Цей хліб оживає в сприйнятті його дітьми. Вони декілька тижнів переживали його народження в хороводі, іграх, казках, у реальних діях. Під час замішування тісто дихало, гучно попихкуючи (якщо робити його на заквасці, а не на дріжджах, цей ефект посилюється), росло в теплі, а коли пекли, все приміщення сповнилося запахом гарячого хліба.

Епоха Врожаю триває більшу частину вересня. У своїх переживаннях цього періоду ми рухаємося від соковитості, солодкості, яскравості кольору до щільності, терпкості, солоної пряності, легкої гіркоти. З висоти фруктових дерев спускаємося під землю, до коренів. Колообіг року задає природну зміну продуктів. Кожен із плодів у певний час з’являється, досягає вершини своєї корисності і в’яне. В сучасних людей цей природний ритм значно збитий. Цьому значно посприяли харчовий попит і торгові інтереси: тепер і в зимовий час ви можете їсти кавуни, помідори, навіть суницю, що донедавна було лише казковою вигадкою (пригадуєте мачуху з казки, якій запраглося поласувати суницею взимку?). Проте здоровіше харчуватися, використовуючи енергію плодів, вирощених у природних умовах на рідній нам землі. А значить, на все свій час.
Осіння пора — це збирання врожаю бульб, корінців і коренеплодів: петрушки, цибулі, часнику, топінамбуру, буряка, селери, моркви, картоплі, ріпи, редьки. Мінеральні солі, що наповнюють їх, підтримують розумові процеси людини. Якості ясності, послідовності, відкидання зайвих деталей і поступове відмирання можна пережити в розвитку, якщо спостерігати картини природи з вересня по листопад. За допомогою цих якостей можна описати й людське мислення, що активізує свою роботу в цей час.

Осінній період — епоха Архангела Михаїла, який допомагає створювати простір, де людина діє із сил власного Я. Красива зірка розрізаного навпіл яблука нагадує, що небо дбає про нас і посилає свої сили з плодами й космічним залізом падаючих зірок. У зірковій комірці яблука, ніби в колисочці, лежать зернята, що містять в собі залізо, потрібне нашому організмові. Горіхи також містять багато заліза, корисного для нашого мозку. Чи не тому дві половинки горіхового зерня із його хвилястими звивинами мають форму, подібну до півкуль людського мозку? Мабуть, сама Природа дає нам свої підказки.
У групі на свято Михаїла ми печемо незвичайний пиріг. Я замішую тісто, цукру додаю небагато, викладаю на лист пергаментного паперу, злегка притискаю і розщеплюю з однієї сторони на три частини. Перед прогулянкою, коли всюди наведено лад, діти сідають на стільці. Круглий стіл накрито червоною тканиною, на ньому в центрі стоїть тісто на залізному деку. Помічник вихователя заносить та розставляє по краях дека декілька тарілочок, наповнених горіхами, насінням і родзинками. У тиші ми починаємо покривати тісто горіхово-родзинковою сумішшю, і в кінці процесу воно має виглядпанциря. Я не пояснюю це дійство, не називаю це лапою дракона або драконом, як дехто з дітей. На надто наполегливі запитання одного хлопчика народився коментар: «Це те, з чим нам потрібно впоратися». Кожен під час обіду отримає свій шматок пирога з нагадуванням, що його потрібно доїсти, не залишити на потім і не загорнути як гостинець для мами з татом: із цим ти маєш впоратися сам. Малюки дуже серйозні, зазвичай ніхто не розмовляє — за столом, застеленим скатертиною в осінніх тонах, чути лише зосереджене хрумкотіння. У якості напою пропонується виноградний, яблучний або гранатовий сік. Іще в цей час для підтримання залізистих процесів в організмі чаї можна настоювати з кропивою, яка допомагає при багатьох захворюваннях, пов’язаних з обміном речовин, і здатна знижувати рівень цукру в крові.
Під час епохи гномів своїм жовтогарячим вогником нас радують у групі гарбузи. Завдяки їм створюється такий контраст із краєвидом зав’ядання природи за вікном, що від цих яскравих плодів у кімнаті одразу стає якось затишніше. І ліхтарик із гарбузика виходить дивовижно гарний — справжнісінький будиночок для маленьких чарівних створінь. І до того ж він дуже смачний — хоч у сирому, хоч у запеченому вигляді, хоч із сирочком, хоч із часничком. А гарбузовий сік із медом діє заспокійливо, снодійно.
І знову — тема горіхів. У вересні – жовтні вони падали, діти їх збирали, а тепер надійшов час їх приховати в листя під деревами, між коріння. Для птахів, білок і на допомогу мудрагелям гномам розкладаємо ми їх у парку під час Свята ліхтариків. Як же все-таки волоський горіх нагадує головний мозок людини! Аби поласувати, горішок спершу слід відшукати, адже зморшкувата зовнішня шкаралупа маскує його в опалому листі. Потім дещо замурзатися й потрудитися, аби розбити, потім іще поморочитися з добуванням горіхового зерня, якщо горіх розколовся лише на дві половинки. І, аби отримати максимум задоволення, знімемо тонку коричневу плівочку із зернятка. 
У цей час важливо ділитися тим, що маєш. Хлібці Мартина замішуються з темного борошна. Кожна дитина отримує по шматочку тіста, викачує його в долоньках (не на клейонці) в невеличку кульку. Тісто в руках дітей зігрівається по-різному: одна людина може віддати більше тепла, інша — менше. Склавши долоньки, як для молитви, ми дещо стискаємо кульку, змінюючи її форму на приплюснуту. А потім чітким прямим рухом ребра правої долоні натискаємо на ліву, де лежить тісто. Так на хлібці відтворюється символічний образ:

І Мартин плащ мечем своїм
На дві частини розділив.

Якщо повернути хлібець на 90 градусів і зробити ще один поділ, вийде хрест. Так в одній людині колись поєдналися воїн і священник. Цими хлібцями обов’язково слід ділитися з кимось іще, не з кола сім’ї. Одна маленька дівчинка, повертаючись зі свята, відломила шматочок жебракові в переході. Такі моменти западають глибоко в душу і запам’ятовуються надовго.

Адвент. Холодно, вже зима. Так хочеться зігрітися! Звісно ж, на допомогу прийде чай із медом. У одній із груп нашого садочка вишита торбинка з чаєм із літніх квітів є традиційним різдвяним подарунком, що нагадує про сонячну Іванову епоху. І знову ж таки, те, що було зовнішнім, тішило око, напувало ароматом, тягнуло соки із землі завдяки силам Сонця, стає внутрішнім теплом, віддає тепер свої сили, аби допомогти внутрішньому народженню сонячних сил Людини. А що ж є доповненням до чаю? Звичайно, солодощі! Вони заполонюють наші смакові бажання в епоху зимових свят — час, що створює всі умови для того, аби вправлятися в самообмеженні та терплячості. Виховання цих якостей — нелегке завдання навіть для дорослого. Тому можна почати з того, що якусь частину смачного печива з корицею, кардамоном, цукатами скласти в красиву коробку або корзинку й приховати аж до свята. Коли в групі з’явиться ялинка, можна прикрасити її зокрема в й цими запасами. Тоді на Різдво печиво, зрізане з різдвяного дерева, буде невеличкою нагородою за терпляче очікування. Яблука, як і хліб, також варто роздивитися окремо. На Різдво яблуко — це плід із Дерева пізнання.
Із 25-го грудня в нас канікули. Коли на початку січня ми повертаємося до садочка, то робимо невеличку епоху, що поєднує в обрядових звичаях України мотиви поклоніння пастухів і царів. На свято до приходу батьків ми готуємо кутю з медом, горіхами та сухофруктами, варимо узвар. Усі наші свіжі фрукти зі своєю життєвістю відійшли на задній план, а сушені заготовки все ще сповнені смаку.

Під час епохи Трьох царів несуть свою символічну суть на столі заморські сухофрукти: фініки, інжир тощо. Трави, що присмачують основні страви й активно зігрівають ізсередини, продовжують допомагати нашому травленню. Цікаво дещо поекспериментувати з прянощами: кмин, шавлія, чебрець, кріп, любисток. Заморожені або зацукровані ягоди та фрукти додають різноманітності зимовому меню. Поруч зі злаковими свою користь зберігають коренеплоди, вони ж допомагають у боротьбі із зимовими недугами. До свята Колодія під’їдаються запаси домашніх заготовок, квашені овочі. Млинці ми печемо в групі з піснями та їмо їх із сирочком, маслом, сметаною, варенням. А потім настає найстриманіший, зокрема і в їжі, час.

Великий піст, як утримання від задоволень, у їжі особливо помітний. Я бачу можливим дотримання його дорослою людиною, що супроводжує дітей у групі. Тільки не варто робити це надто явним.

Хай не знатиме ліва рука твоя,
що робить правиця твоя.
(Мт. 6:3)

Звісно, діти помічають зміну харчової поведінки дорослого й задають питання, коли вихователь за спільним столом їсть не як зазвичай із ними сирник, а лише хліб. Проте спокійна, з посмішкою, відповідь заспокоює дитину, а старші діти вже самі відповідають малюкам: «Зачекаємо до Великодня». У цей час ми висаджуємо пророщене зерно в горщики, дрібне квіткове насіння можна виростити в яєчних шкаралупках і навесні просто з ними висадити в прогріту землю.
А ще в нас виникла думка, що цілком доречно було б приготувати перед Великоднем прісні хлібці – коржики з пророщеного та підсушеного зерна. Спробуємо втілити її в наступні передвеликодні епохи.
Напередодні перед Світлим Воскресінням, або перед святкуванням Великодня, в групі ми випікаємо великодній хліб. Здобний, на заквасці, з родзинками. Тиха, радісна урочистість панує в групі, адже тісто не любить галасу. Моя бабуся навіть розмовляла пошепки, коли ставила опару, й не дозволяла мені бігати та грюкати дверима.
Знову в групі круглий стіл зі світлою скатертиною, у центрі, в мисці, накритій чистим рушничком, — тісто, що підійшло, по краю стоять маленькі формочки, змащені олією. Діти, умиті й причесані, сидять на стільчиках, вихователь бере невеличку прозору піалу, в якій золотом просвічує олія, і м’якими рухами змащує простягнуті до нього дитячі долоньки. Хрестоподібно — від зап’ястка до пальчиків і зліва направо. Пройшовши коло, піала повертається на стіл, і дітям у руки роздають тісто — стільки, щоб на третину заповнити формочку, яка стоїть перед кожним. Із залишків тіста формують більшу пасочку. Це найтихіша випічка в році. Потім дорослі накривають усе великим рушником і йдуть із дітьми мити руки. Поки ми на прогулянці, пасочки сплять, поки обідаємо — також. І лише до казки або коли діти йдуть до спальні, надходить час ставити їх пектися. Спечену велику пасочку ми розрізаємо під час свята, а маленькі — діти забирають додому. У день святкування під час прогулянки хтось знаходить у траві великоднє яєчко — й одразу ж усі жваво доєднуються до пошуків. На обідньому столі, накритому зеленою скатертиною, серед весняних квітів стоїть ошатна корзина з великодніми яйцями, ми радісно граємо в битки, з’ясовуючи, чиє міцніше, посипаємо сіллю і їмо. Пошук та поїдання яєць і великодньої здоби відбуваються, звісно ж, із настанням Світлого Воскресіння.
З приходом весни в нашому раціоні з’являються перші салатні трави, листкові овочі. Дуже смачні молоді, щойно розкриті, липові бруньки; листя кульбаби та молодої кропиви також можна пробувати, проте збирати їх слід не в межах міста. Далі до меню долучаються перші сезонні овочі та фрукти. Іще в цю пору ми випікаємо з тіста ритуальних пташечок і гніздечка та з ними закликаємо весняне тепло.

Спекотними літніми днями діти все більше хочуть пити. Чиста вода в групі є завжди, вона налита в глиняний глек і накрита тканинною серветкою. До Іванового дня на столі з’являється свіжий, рідкоплинний мед. Тепле літо знову наповнить нас своїми живлющими силами, що допоможуть звершити новий виток життєвої спіралі.