Тема створення образів — дуже делікатна, оскільки образи народжуються в кожного дуже індивідуально, вміння їх передавати — справжня майстерність і талант, іноді дані Богом, а іноді — народжені важкою працею над собою. Ми хочемо цим циклом статей відкрити завісу над тайною образів. Також є задуми прослідити особливості створення образів не тільки в казках, але й в живописі, скульптурі, музиці.

Попередню статтю із циклу ви знайдете тут

Ця казка веде нас далеко – далеко за море і навіть за океан у незвичайний ліс. Дерева у цьому лісі вищі за найвищі будинки у Києві. А листя на деревах таке густе, лапате і товсте, що сонячне проміння не доходить до землі ніколи. Земля рясно вкрита великим и кущами і травами, що намагаються вирости якнайвище і дотягтися все ж таки до сонячного світла. Під кущами нори, на кущах гнізда, між деревами все оповито ліанами і кожен струмочок, листочок, камінчик шурхотить, шкряботить, одним словом все говорить , ніколи не буває тиші. Та тиша все ж таки є – на серці у великих чорних котів, бо, якщо на серці немає тиші, то нічого не вполюєш.

Ось у такому лісі живе родина пантер. Щоб завітати до них, доведеться довго повзти деревами вгору. Вони мешкають на верхніх поверхах лісу. Ось сидить великий чорний кіт, виблискує чистотою хутро, примружив очі, мурррркотить. «Тато Блек спить», вирішує маленька кішечка Ліма і намагається поворухнутись у своєму кубельці на гілці. Мама на полюванні, тому тато Блек зараз мусить сам вкласти маленьку бешкетницю спати. Ліма обережно, безшумно перевертається на лапки. І так само безшумно і швидко татові очі опиняються в неї на носі. Як він це робить Ліма збагнути не в силах. Вона просто знову вкладається на бік. Тато терпляче вилизує її, аж поки Ліма знесилено не засинає.

Зазвичай у великих котів народжуються одразу двійко діточок, але у великого кота Блека і Кішки Ріси народилася тільки одна донечка. Стомлені від полювань та ігор з донечкою вони іноді казали:» Ну, чому вона в нас одненька. Одну виховувати важче. Вдвох вони одне одного розважають, швидше стомлюються, тому краще їдять і швидше засинають.»

Ці розмови Ріса і Блек завжди закінчували так: “Скоро в нашої донечки буде друг”. Одного разу Ліма гралася під пильним татковим наглядом з новою іграшкою – маленькою ящіркою. Це така дуже важлива котяча гра – тренування. Ліма ловила і відпускала її. Раптом ящірка на мить зникла з очей. Ліма затамувала подих, ворухнувся листочок і стрибок… Бумс! Весь ліс потонув у котячому визгу: «Мяу!» Кричав, визчав клубок біло – чорного кольору, що скотився до ніг тата Блека. Незважаючи на такий переполох тато Блек, хоч і був здивований, з королівським спокоєм зупинив клубок лапою. Клубок одразу ж розпався і перед Блеком сиділи Ліма і дитинча сніжного барсу біла пухнаста з пензликами на вушках і зеленкуватими очима дівчинка. Ображена, що впустила ящірку, Ліма з гулею на лобі, не поспішала знайомитись. А тато Блек привітався і розпитав малу, хто вона і звідки. З‘ясувалося, що вона живе неподалік на великому баобабі, звати її Фірс, а тата звуть Вайт. Фірс мала бігти до батьків, вона вибачилася перед Лімою і пояснила, що вона не бачила Ліму, а бачила тільки ящірку. Коли мама повернулася з полювання, тато сказав: «Скоро в нашої донечки буде друг». Мама спитала, чи це не друг бува дзенькнув Ліму по лобі. Тато розповів мамі історію про ящірку. Раптом у повітрі запахло зливою, в небі вдарив грім, згодом не забарилася блискавка. 

Родина пантер поспішила у своє кубельце. Обійнявшись, усі троє муркотіли, бо під дощ гарно спиться. Ліма довго не могла заснути.
Чомусь на серці в неї оселився неспокій, хотілося, щоб Фірс ще раз вполювала її ящірку…. На ранок околиці зайнялися співом пташок. Умитий ліс пах мохом і травою. До усього принюхувалася сонна кішка Ліма. Вона винюхувала кожен листочок на її рідному дереві і знайшла запах Фірс. Фірс пахла мохом і вербеною. Татко задоволено потягся і промуркотів: «Донечка знайшла слід друга». Ліма і гадки не мала, як він це помітив, але про всяк випадок сіла і застигла. Тато подивися на неї великими жовтими очима і його брови здивовано поповзли вгору: «Чого сидиш, шукай далі». Ліма слухняно пішла по сліду. Вперше так далеко від дому.
Мама Фірс спала розтягшись на всю гілку. Відчувши гостю,вона відкрила одне око і за мить здивовано глипнула обома очима. «Хто ти?», – спитала вона маленьку незнайомку. Ліма розповіла про себе і покликала Фірс. Ну, що й казати, Фірс та Ліма з того дня були нерозлучні подружки. Вони багато бавилися вдвох, стали краще їсти і швидше засинати. Хоча іноді вони сварилися, вони все рівно вважалися за найкращих подруг і ні з ким більше так не грали.

Тепер мама Ріса і тато Блек казали:»Ліма і Фірс так грають, ніби в лісі нікого крім них немає». Одного разу Фірс була засмучена: вон а сказала Лімі, що скоро сезон засухи і їхній родині потрібно йти на великі гори. Лімі було так гірко, що вона ледь знайшла дорогу додому. Батьки стурбовано обговорювали, як пережити засуху. Коли побачили сумні очі Ліми, одразу здогадалися, про що мова. «Напевно Барси їдуть у гори», – сказав тато. Ліма і гадки немала, як він здогадався, але розплакалася. Тато цього вечора довго вилизував Ліму, доки та стомлена заснула. Фірс поїхала і тепер Ліма приходила на дерево, де раніше жила її подружка посумувати. Потім спускалася  на землю і сумно корпалася у сухій траві, вириваючи ями, до прохолодної землі і обтираючись в ній від спеки. Одного разу, коли Ліма лежала висунувши рожевого язичка у ямі, до неї підійшло теля буйволиці.

Всі були знесилені спрагою і спекою, тому вже не було ворогів між звірами у лісі, ніхто не полював. От теля і не боялося Ліми. Але воно було брудне, хутро вкрито паршою і смерділо. Телятко не хотіло грати, воно підійшло подивитися зблизька на справжню пантеру. Ліма встала і запропонувала йому лягти у яму. Телятко вдячно вляглося. Ліма побігла до батьків. «фррр, – сказав татко Блек, відчувши Ліму, – в нашої донечки новий друг.. телятко». Ліма здогадалася, вона пахне телятком. «Теж мені друг, – пронявчала Ліма, – я дружу з усіма».
«Так, – сказав татко, – але, коли в тебе є один найближчий друг, мені за тебе спокійно». «Мій друг в великих горах», – відповіла Ліма. «Добре, – сказав тато, – Фірс була твоєю подружкою у час розваги, а зараз час вчитися жити. Скрутний час засухи. Друг розрадив би тебе.» І хоча Ліма була вперта, десь у серці вона погодилася з татком – самій їй сумно. Ввечері тато Блек і мама Ріса довго розмовляли і завершили свою бесіду словами: «Це буде новий друг і нова дружба, щоб навчитись жити».

Ліма підросла і засинала тепер вже сама. Зранку повз їхнє дерево пролітав гірський орел і прокричав Лімі:«Маленька Ліма, тобі привіт від великої Фірс. Вона подорослішала і дружить з моїм сином, щоб навчитись жити в горах». Орел скинув посилку – шматочок криги, загорнутий у листок. Ще вчора цей привіт збентежив би Ліму, бо Фірс дружить не з нею, а з орлом, але сьогодні Ліма теж подорослішала. Вона зрозуміла привіт від Фірс і крикнула орлу: «Передай Фірс, що велика Ліма їй вдячна і вона дружить з телям буйвола, щоб навчитись жити». Ліма схопила листок з кригою і кинулася до телятка. Вона шукала його за запахом,
поспішаючи, щоб крига не розтала. Телятко пахло навозом і сухим полином. Ліма знайшла його біля стада у затінку і вивернула перед ним шмат криги. Знесилене, воно ледь ворочало величез ним сухим язиком. Лімі запекло на серці і вона тепер точно знала, що не завжди дружба для забавки. І в неї тепер теж є друг, щоб навчитись жити.

Ліма повернулася додому і подивилася таткові у його стомлені очі. Татко примружив очі: донечка стала великою чорною кішкою, коли дружить з тим, кому вона потрібна. Татко посміхнувся і раптом пішов дощ, справжнісінька злива. Але вже ніхто не ховавсь – всі купалися, плескалися, милися. Ліма вимила свого друга буйволенятко. А вже за декілька тижнів буйволенятко стало таким великим і дужим, що земля здригалася під його копитами.