За лісами, за долами,

За високими горами,

Не на небі — на землі

Правив цар

І мав дванадцять

Він мисливців при дворі.

Полювали вдало й вправно,

Що не день — то здобич гарна.

От одного разу виїхали царські

мисливці в лісі на велику галявину.

А посередині стоїть старий дуб.

Р-р-р-р-р-р!

Раптом пси зчинили гавкіт,

Біля дерева гарчать,

І стрибають, і стрибають,

Наче хочуть щось дістать.

Дивляться мисливці — а в дуплі сидить

крихітний чоловічок з довгою 

бородою.

Витягли з схованки і розглядають.

«Як тебе звати?» — суворо питають.

Чують у відповідь голос тоненький:

«Звать мене просто —

Борідка маленький”.

«Хлопці, по конях! Мерщій у палац!

Диво цареві Доставимо враз!»

Тру-ру! — Це наче рогу звук,

Це наче мисливської пісні гук,

Це рогу звук, це пісні гук!

Тру-ру! Тру-ру! Тру-ру!

Ось і дісталися в царський палац,

Диво цареві доставили враз.

Цар зрадів, собі міркує:

«Ось чим друзів я здивую!

Відтепер, дідок малий,

Тут будинок буде твій!»

І сховав Борідку-гнома

Він у скриньці золотій.

А у царя був син, малий царенко.

От якось побачив він, де лежить

ключик від золотої скриньки, і, як

нікого не було, відімкнув замочок і

випустив Борідку. І нумо гратися

разом!

Ти маленький, я великий,

Іди-но ближче!

Ти стрибаєш, я стрибаю

Нижче і вище.

Ніжки легенькі як вітер несуть,

Тут перескочу, а тут проповзу.

Та тільки-но царенко відвернувся,

а Борідка — стриб! — і у віконце.

Тут малий давай просити:

«Друже, зжалься, не тікай!

Щоби батька не гнівити,

Знов до скриньки повертай!»

А йому Борідка: «Годі,

Ти не бійся, не ридай,

Ось тобі моя сопілка,

Як біда прийде — заграй!»

А на другий день в палаці

Людно, гості звідусіль,

Стіл багатий, як на свято,

Для гостей і хліб, і сіль.

А вони не йдуть до столу,

Так вже дива їм кортить,

Тільки б глянуть на Борідку

І не треба їсти й пить.

Воля ваша! Цар виносить

Гостям скриньку золоту.

Відмикає… Ну й сміялись,

Як побачили пусту!

Цар у гніві! «Що за жарти?

І царицю б не простив!»

«Ні, татусю, то не мати!

Я Борідку відпустив…»

Цар розгніваний потому

Сина вигнав геть із дому.

І пішов царенко світ за очі. Довго

блукав він темним лісом, аж поки

зовсім знесилився.

Сів він тоді під деревом і думає:

«Ось тут, мабуть, і смерть свою зустріну…»

Та згадав він в цю хвилину

Про сопілку чарівну

І заграв у неї пісню

І прекрасну, і сумну.

Імпровізація на флейті.

В лісі все заворушилось,

Шум пішов по всіх гілках.

Звідкілясь дідки з’явились

У кумедних ковпачках.

Хто ж попереду? Борідка!

От так радість! Це ж не сон?

Підхопили хлопця швидко —

І до батька перед трон.

Батько-цар як сина вгледів,

Як Борідку упізнав,

Так зрадів, що й не сказати,

Щиро дякувати став.

Так у лісі з того часу

Чоловічки ті й живуть.

З ними — крихітка-Борідка.

Люди гномами їх звуть.

 L*.

G.

E вгорі, І вниз.

C.

M

M.

W.

D.

O, W,

M, L.

T, B.

r.

R.

R.

R.

s, t.

M, l. На «сидить» — присідаємо.

i,

b, r.

Wдо себе. a.

K ногою, А.

n.

b, r.

H, K.

C. (V+R, A.)

Скачемо.

P.

C. (V+R, A.)

C, М.

О, L як образ дива.

Е.

t.

b, r.

o, l, o, t.

C, c.

O,

l мізинчиком, o, l, o, t,

m,

b, r.

Стрибочки.

На «ти маленький» — присідаємо, 

на «я великий» — встаємо.

Крок вперед.

Стрибки.

Присідаємо і встаємо.

Біжимо по колу.

На ходу стрибаємо і нахиляємося,

наче пролазимо під чимось.

с, на «відвернувся» — відвертаємось назовні із кола,

на «стриб» — стрибаємо, О.

m.

U.

B.

t.

b, r. G.

B.

O, i відкритою рукою, наче даємо.

R. r, a.

P.

L.

S, A.

B, s.

N-заперечення.

L-диво.

b, r.

E.

O, A. C.

o, l, o.

m. Жест радості.

С, G.

C однією рукою.

М.

b, r.

C.

G.

Ідемо понуро по колу, кроки

стають все

важчими і

повільнішими.

Присідаємо.

Сидячи — t, M, що врівноважує верхнє і нижнє.

Жест пізнання.

і.

r, a.

Sch.

Sch.

k.

k на рівні голови.

Е. b, r.

А. S.

H.

B, T.

C.

b, r.

T, A.

Жест благоговіння.

L.

і.

b, r.

n.