За основу цього українського переспіву була взята одноіменна драма Мартіна Тітмана, запропонована для уроків з театру у 5-му класі вальдорфських шкіл.

Дійові особи:

віслюк на ймення Довговух,
собака на ймення Хапай,
кіт на ймення Вусочист,
півень на ймення Гонисон,
розбійники: Крадій, Палій, Зламник, Шахрай.

 

Хор: Привіт, добродії, наш хор послухайте!
І нашу казочку, як стане вух на те…
Тож нашороште їх, бо вже почали ми.
Звеселимо ми вас, не опечалимо.
Смішні герої в нас і дуже гамірні.
Та не позбавлені серйозних намірів.
Вони прийшли сюди шляхами різними,
Лісами темними позакулісними.
Хто наперед прибув, а хто – з запізненням,
І поміж вас сидять – такі не впізнані…
Час зав’язатися настав сюжетові.
Не втратьте ниточки у його плетиві.

Довговух: Я просто собі віслючок-бідолашка.
Весь вік працював я на мельника тяжко.
Тягав я мішки і не думав про втому
І лиш будяки споживав та солому.
Та ось постарів – чи я винен у тому?
                                              (Крізь сльози)
А рідний господар прогнав мене з дому.
Та думаю, ще помирати не варто.
Ще є трохи сили, і хисту, і гарту.
І розум зі мною. І вуха на місці.
Піду поблукаю по Бремені-місті.
Навчуся «бемоля», навчуся «бельканта»,
Зароблю на хліб ремеслом музиканта!

Хор: Так вирішив ослик і рушив бадьоро.
Дарма, що дорога – то вниз, то угору.
Минув три версти (але хто їх там лічить!),
Аж бачить – знайомий сидить на узбіччі.

Довговух: Добридень, старенький мій друже Хапаю!
Чому я понурим тебе зустрічаю?

Хапай: О доброчесний Довговуше,
Дозволь тобі я виллю душу.
Служив я пану стільки років…
На полювання бігав, доки
Не занедужав (звідки ж сили,
Коли вже вік такий похилий?).
А пан зробився мов скажений –
Він батога здійняв на мене…
Я втік. Тож думаю і плачу:
Як доживать життя собаче?

Довговух: А я собі намислив, брате,
Бродячим музикантом стати.
Ходім зі мною – ми на пару
Засвоїм бубон і гітару.
Як нас зачують добрі люди,
Славніш од нас музик не буде!

Хапай: Ідея ця мені пасує!
Хвостом за неї голосую!

Хор: …З годину йшли – не надто впріли,
Аж знов друзяку перестріли.

Довговух: Гей, Вусочисте, коте бісів!
Чому сумний та вуса звісив?

Вусочист: А най’му грець і миш печена!
Життя, мов редька поперчена!
О де ти, мій запал козачий?!
Хазяйка каже, що ледачий,
А в мене ж вік-таки, одначе!
Мені б на пічку та в калачик!
Ті миші… Ну їх в мишоловку…
Вже легше упіймати вовка!

Довговух: Ходім же з нами, Вусочисте!
Чекає нас мистецтво чисте…
Та ми з твоїм вокальним хистом
Заробим славу на все місто!

Вусочист: Це думка зовсім непогана –
Смакує дужче, ніж сметана!

Хор: Утрьох ідуть попри село.
Та раптом крик – аж дух звело…

Гонисон: Кукурі-кури-кури-ку!
Мені так тужно на віку!
Ридайте всі у курнику
Про мою доленьку гірку,
Я захлинусь від крику!
Кукурі-кукуріку!

Довговух: Гей, півню, дайся до розради,
Бо ще на землю небо впаде.
Хоч, видно, ти страждав чимало,
Та вуха нам таки заклало!

Гонисон: Сьогодні скрізь велике свято.
Я взявся сонечко вітати…
Та треба ж буть лихій годині –
Що пан Господар господині
Сказав, моє зачувши соло,
Мене зарізати до столу.

Довговух: Будь мужнім! Це ще не кінець.
Розправ негайно гребінець!
У тебе ж голос – просто клас!
Четвертим будеш серед нас.

Хапай: Я певен, друзі, наш квартет
Будь-де знайде авторитет!

Вусочист: Якщо, звичайно, Гонисон
Співати вміє в унісон…

Хор: Ідуть, ідуть учотирьох,
Аж натомились так, що – ох…
Сідає сонечко за ліс.
О, хто б до Бремена підвіз!
Та на дорозі ні душі,
Лиш ніч шурхоче в спориші…

Довговух: Ось дуб височенний, влаштуємо табір внизу.

Хапай: Його верховіття врятує в найзлішу грозу…

Вусочист: А я примощуся на гілці, немов на печі.

Гонисон: А я на вершечку триматиму варту вночі.

Хапай: Надобраніч!

Довговух: Добрих снів!

Вусочист: Он і місяць заяснів…

Гонисон: Браття, гляньте вдалину!

Хапай: Що там? Що там? Не збагну…

Гонисон: За хвилину за одну
Сон ваш зовсім розжену!
То не місяць.

Вусочист: Що ж тоді?

Гонисон: Вогник хати.

Хапай: То ж ходім!
Може, кісточку хто дасть…

Довговух: А як там яка напасть?

Вусочист: Я за блюдце з молоком
Ладен битися з биком.
Хай хоч рись, ведмідь чи вовк –
Я б усякого потовк!

Хор: Із місця бадьоро знялися вони
І рушили глибше до гущавини.
Аж ондечки шибки горять в темноті –
Про що нам розкажуть віконечка ті?

Хапай: Кому там не спиться в годину нічну?

Довговух: Між вас я найвищий, тож я зазирну.

Вусочист: Кажи-но, що бачиш…

Довговух: Оце так діла!
Розбійники п’яні навколо стола.
Харчі наминають та цідять вино.
І люльками смалять, аж пріє вікно.

Хапай: Не надто гостинні оті хазяї.
Нам краще забути про мрії свої…
Гонисон: Послухайте, друзі, що я вам скажу…
Хоч сам я всім пір’ям від страху дрижу,
Та разом ми мужні, і, що б не було,
Ми геть розженемо злодійське кубло!
Найперше, для жаху розбійників-злюк,
Нехай Довговух, як поважний віслюк,
Передні копита з землі підведе
І на підвіконня сміливо кладе…
Ослу на рамена заскочить Хапай…
А ти, Вусочисте, Хапая сідлай…
Я ж сам увінчаю цю вежу круту,
Злетівши велично на спину коту.
І зчинимо галас, і регіт, і рев,
Щоб аж обсипалося листя з дерев!

Хор: Безпечні злодюги не дмуть і у вус,
Наїдки собі напихають до пуз.
У виннім дурмані гудять за столом,
А хтось вже дрімає в салаті чолом…

Шахрай: Я виманив грошей в старої вдови…
Такого навару й не бачили ви!

Крадій: Та хто б там казав – то лиш мідна дрібня…
А я в селянина поцупив коня!
Продав на базарі – тепер я багач!
Мені ж-бо удача, а бідному – плач…

Палій: А я у селі два амбари спалив –
Усі метушились; а дим же валив!
А дзвін захлинався, худоба ревла,
До тла все згоріло – лишилась зола…

Зламник: А я з вівтаря срібну чашу потяг…

Палій: То ж вип’єм за кожну із наших звитяг!

(У вікні з’являються майбутні музики, здіймають гвалт і вламуються у вікно.)

Шахрай: Ой, що це за звуки? Дивіться туди!

Крадій: Такої іще не було в нас біди…

Зламник: Хапай ноги в руки – там сотня чортів!

Палій: А я тільки тоста сказати хотів…

(Розбійники тікають.)

Гонисон: На славу ця витівка нам удалась!

Вусочист: Тепер у цю хатку розбійникам – зась!

Довговух: Мистецтво ж – то сила! Потужна й чудна…
Все зле і потворне долає вона!

Хапай: Від нашого співу ще досі луна…

Гонисон: Промочимо ж горло нектаром вина!

Хор: Ночують герої у теплій хатині,
Що їхньою власністю стала віднині.
Віслюк розтягнувся приємно на сіні,
Котяра – на грубці, собака – у сінях.
А півень собі осідлав підвіконня.
Лише у розбійників – люте безсоння…

Усі четверо розбійників:
Роззяви! Ми дали себе залякати!
Такої позбулися славної хати!

Зламник: Хтось мусить розвідати: хто там чи що там.

Шахрай: Та ж темно іти…

Палій: А навколо – болота…

Крадій: Голодні вовки промишляють в окрузі…

Зламник: Таких я не бачив іще боягузів!
Хіба ж дивина, що вас вигнали з дому?
Усе доведеться зробити самому…
(Махнув рукою, іде.)

Палій (услід): Братву ображаєш! – побійся гріха ти…
Немовби й не перший метнувся тікати…

Хор: Крадеться розбійник у темряві ночі,
Напружує вуха, напружує очі.
Ні звуку в хатині – заходить у сіни,
Виважує кроки, обмацує стіни…
Аж гульк: у печі дві вуглини гарячі.
«Свічу запалю – може, щось та й побачу!»
Та кіт не дріма, б’є без промаху лапа,
У щоки невдаху-розбійника дряпа.
Той плаче й волає – гострющі-бо кігті,
Наосліп від жаху кидається бігти.
Аж тут і Хапай – як ухопить за ногу…
Заледве наш зайда доповз до порогу.
А там ще й віслюк долучився копитом…
О, як воно важко ведеться бандитам!
Тікає, зарікшись злодійства до віку…
А півень горлає услід: «кукуріку!»…

Хор: Друзяки його зустрічають юрбою.

Шахрай: Ой, хай тобі грець! Що це сталось з тобою?

Крадій: Нога – у крові. Вся розписана пика…

Палій: Кого ти зустрів там? Ведмедя чи дика?

Зламник: У хаті в нас відьма і ще три химери!
Знущалися з мене, що ледь не умер я.
Сичала та відьма і фиркала злісно,
А кігті у неї чіпкі, мов залізні…
Я вирвався мужньо, хотів дати драла…
Та інша потвора на мене напала.
З гарчанням у ногу всадила ножаку,
Аж я знепритомнів від болю і жаху.
А тільки свідомість вернулась до мене,
Хтось довбнею гепнув мене у рамено.
Де й сили взялися – схопився й навтьоки…
І довго ще чув, як позаду звисока
Кричало щось люте: «Ловіть злодіяку!».
Усякий із вас би сконав з переляку!
Нема вороття нам до нашої хати.
А ще я надумав з розбоєм порвати…

З іншими: О, бідні ми всі! В нашім домі примари.
За злочини наші зазнали ми кари…
Нема нам притулку у дикому лісі,
Кидаймо краї ці, рятуймось від бісів…

(Розбійники, сторожко озираючись, ідуть геть.)

Гонисон: Втекли розбишаки, полишили хатку.
Ціннішого нам і не снилося спадку.
Досягнем достатку і житимем славно!
Наш пан Довговух нам тягатиме дрова,
Хапай же мисливством займеться в дібровах.
А наш Вусочист осягне куховарство,
У ладі триматиме все господарство.
А я своє місце посяду на варті.

Хапай: Усім доведемо, чого ми ще варті!

Вусочист: Співати ж і грати для себе ми будем.

Довговух: А прийдуть у гості звірята чи люди –
І їх ми розважимо в нашій оселі.

Усі четверо: Хай знають, які з нас музики веселі!

Хор: Ми казочку вам до кінця розказали.
Тепер залишилось вклонитись до зали…
(Вклоняються.)
Якщо ви не нудились і не тужили,
То нам аплодуйте, бо ми заслужили!

 
Вперше опубліковано в  газеті «Дитина»
№1, 2000 р.