Почався Адвент — очікування Різдва, а значитьу нас настав час нових казок та історій. Зараз вже наповну проходять різдвяні ярмарки, запалюються ялинки та свічки… Всі чекають Різдва. У західній християнській культурі цей особливий передріздвяний час набув широкого поширення під назвою — Адвент. Адвент (від лат. adventus — прихід) — чотиритижневий період підготовки і час очікування, що передує святу Різдва Христового. Це час роздумів, стриманості та спокою перед великим святом. Його можна порівняти з православним передріздвяним постом. Перший день Адвенту визначається як четверта неділя до Різдва. Залежно від року цей день припадає на період з 27 листопада по 3 грудня. Чотири тижні Адвенту — це ще й час, протягом якого весь світ, все живе (як Боже творіння) збирається разом, щоб зустріти Немовля — Христа.

У 1 тиждень готується до зустрічі найдавніше царство — царство мінералів. І на столику очікування з’являються камені та мінерали.

У 2 тиждень готові зустріти Немовля рослини. І на столику очікування з’являються шишки, коряжки, мохи…

На 3 тижні тварини приходять, щоб зустріти Немовля і допомогти Марії. 

На 4 тижні — люди готові в перетвореному за час очікування духовному своєму світі зустріти Немовля. І на столику очікування з’являється свята Родина і колиска для Дитини. Сам Він «прийде» на Різдво, під час служби. І осяє все Своїм світлом.

Найвідомішою традицією Адвенту, яка поширилася по всьому світу, є вінок Адвенту. Зазвичай він робиться з ялинових гілок, сплетених в коло дротом або волосінню, в які вплетені чотири свічки. Різдвяний вінок — символ часу Адвенту — часу очікування. Його ідеєю є світло, що запалюється в кожному будинку до Різдва, в кожній душі. «Я світло світу; хто піде за Мною, той не ходитиме в темряві, але матиме світло життя». (Ін 8,12) Світло вказує шлях, розсіює темряву, проганяє страх і дає відчуття безпеки. Почергове запалювання свічок, розташованих на вінку, нагадує про наближення Різдва Христового. Вічнозелені гілки вінка символізують нашу надію на спасіння, а запалені свічки – перемогу світла над темрявою, життя над смертю». У першу неділю Адвенту запалюється одна свічка, у другу – дві і так далі, щоб з кожним тижнем ставало світліше. У підсумку, в останню – четверту неділю Адвенту над ялиновим вінком будуть запалені всі свічки.

Ідея такого вінка належить пастору Віхерну. 12 вересня 1833 року лютеранський богослов і громадський діяч з Гамбурга, пастор Йоганн Генріх Віхерн (1808-1881) відкрив у своєму рідному місті школу-притулок для сиріт і назвав її Das Rauhe Haus. Це було його перший великий початок, пов’язаний з благодійністю. Пізніше Віхерн став відомий як організатор «внутрішньої місії» Євангелічної Церкви і заснував ще безліч подібних ініціатив.

Пастор дуже дбав про виховання своїх підопічних. Він хотів, щоб діти відчували себе, як у родині. Під час Адвенту 1839 року йому спала на думку ідея, як облаштувати світлицю, щоб створити атмосферу молитви. Він змайстрував спеціальний вінок діаметром два метри, на окружності якого розмістив 24 невеликі свічки. Кожну слід було запалювати в черговий день Адвенту. Підопічні пастора щодня збиралися навколо цього вінка, молилися і співали пісні. Стіни світлиці пастор прикрасив хвоїнкою. Пізніше гілками сосни або ялини стали прикрашати вінок.

Школа Віхерна існує досі і носить його ім’я. Це вже не маленький притулок, а мережа лютеранських шкіл. Але повернемося до 19 століття. Пастор дуже скоро поширив свою ідею по інших німецьких містах. В Адвенті він

 запрошував паству на недільні проповіді, тому змінив вигляд вінка. Замість двадцяти чотирьох свічок залишилося тільки чотири, по одній на кожну неділю Адвенту. Звичай готувати Адвентський вінок (нім. Adventkranz) дуже швидко поширився по всій Німеччині, як серед лютеран, так і католиків, а незабаром і по всьому християнському світу. Найчастіше на вінок ставлять три фіолетові та одну рожеву свічку, що відповідає літургійному кольору неділь Адвенту. 

Отже, у перший день Адвенту запалюють першу свічку, яка називається — Свічка Пророцтва. 

У другу неділю Адвенту запалюють першу свічку і другу, яка називається — Віфлеємська свічка. Вона символізує прихід на землю Месії. Коли Господь Ісус Христос прийшов у світ, будучи народженим від Діви Марії. 

У третю неділю Адвенту запалюють перші дві свічки, а також третю, яка називається — Свічка пастухів. Вона символізує народження Господа в серці людини через віру в святе Боже Слово. Як пастухи побачили Спасителя на власні очі і увірували, так і ми можемо бачити сьогодні Спасителя очима своєї віри. Свічка пастухів також символізує благовістя, коли віруючі діляться своєю вірою, подібно до пастухів, які розповіли всім про бачення ангелів і народження Христа у Віфлеємі. 

У четверту неділю на вінку Адвенту запалюють перші три свічки і приєднують до них останню — Ангельську Свічку. Вона символізує друге пришестя Спасителя у славі зі святими Ангелами.

Такими вінками прикрашають як церкви, так і будинки віруючих. Хоча в деяких країнах, наприклад, в Америці, немає традиції запалювати свічки, там ялиновий вінок просто прикріплюють на зовнішні двері будинку. А в деяких лютеранських парафіях і в німецькій моравській церкві існує поряд з вінками й інша традиція, пов’язана із запалюванням свічок на великій ялиновій спіралі, викладеній на підлозі храму. Свічки ці (символи світла Христа) вставлені в апельсини або яблука, що символізують мир. На чотири сторони від свічки встановлені шпажки з нанизаними сухофруктами і цукерками (символ милості Бога на чотири сторони світу). Такі кулі, як символ подяки Богу і милосердя до людей, встановлювали парафіяни на ялиновій спіралі (символі безперервного життя і життєвого шляху) в храмі або у себе в будинку. В Англії ці кулі зі свічками називаються Крістінгли (світло Христа). Роблять їх також в деяких областях Чехії та Німеччини. Після служби ці свічки в яблуках діти забирають додому і ставлять на вікно в будинку, щоб вони дарували своє світло перехожим. В Англії є традиція дарувати ці свічки бідним і літнім людям, а також дітям, у яких немає дому і сім’ї.

 До нас ця традиція дійшла у святі «Адвентський садок», яке проводиться у вальдорфських дитячих садках і школах на початку чотиритижневого періоду очікування.

Існує ще одна відома традиція Адвенту – вести спеціальний календар до очікування свята. На початку XIX століття німці-лютерани вже вели щось на зразок різдвяного календаря очікування — вони відзначали кількість днів, що залишилися до Різдва, паличками, малюючи їх крейдою на стіні або на дверях у будинку, і щодня стирали по одній. У деяких сім’ях розвинули традицію — там щодня запалювали свічку або прикрашали стіни маленькими картинками на релігійні сюжети (щодня додавали по одній новій картинці).

Перший дитячий адвент-календар був надрукований в Німеччині Герхардом Лангом. У дитинстві його мама щодня до Різдва прикріплювала по одній цукерці до листівки, тим самим скрашуючи йому очікування свята. Ставши дорослим, Ланг влаштувався працювати в друкарню в Мюнхені, і в 1908 році його фірма вперше представила адвент-календар з 24 різнокольоровими картинками, які можна було прикріпити до картонної основи. Потім Герхард Ланг модифікував свої календарі, забезпечивши їх маленькими дверцятами, за якими могли ховатися солодощі або фрагменти з Писання. Саме ця версія календарів очікування здобула комерційний успіх. У 30-х роках друкарня «Reichhold & Lang» закрилася, але до того часу Ланг встиг створити близько 30 варіантів дизайну своїх адвент-календарів.

Після закінчення Другої світової війни Ріхард Зелмер зі Штутгарта відродив традицію друкованих різдвяних календарів, і вважається, що саме він сприяв зростанню її популярності в світі.