Казки пов’язані з природою. Міфологія і казка могли б, напевне, стати об’єктом природничо-наукового дослідження, адже ще К.Г.Юнг вважав, що казки є таким самим продуктом природи, як і рослини, тварини чи хімічні елементи. Донині вони зберігають у собі ті надзвичайно різноманітні прадавні сили, що піднімаються до нашої свідомості з глибин підсвідомого.
Герман Гессе, великий дух якого ціною багатьох страждань здобув цілісний погляд на життя в цілому і на людське життя зокрема, у своєму романі «Петер Каменцінд» писав: «Напочатку був міф. Так само, як Бог створював поезію у душах індійців, греків чи германців, так щодня знову навіює Він поезію у кожну дитячу душу».
Про образний зміст справжніх казок не можна багато мудрувати або шукати в них якийсь художньо-інтелектуальний сенс, адже виникли вони із внутрішніх душевних процесів.
К.Г.Юнг упродовж усього свого життя поряд із снами досліджував міфологію та казки. У людській душі він відкрив праструктури поведінки та свідомості, що як підоснова впливають на все життя людини. Казки він називав анатомією душі.
Наука, здогадуючись про безцінні душевні скарби казки, вже не заперечує її мудрості, яка відображає несвідоме. Навпаки, наука починає звертатися до потаємної творчої сили, до лікувальних властивостей казки. Тому, незважаючи на розвиток техніки, рації та інтелекту, казка не вмирає і залишається актуальною.
Читати чи слухати казку означає читати шматочок життя. Тут ми знаходимо власні внутрішні структури, людину, світ та його підоснови. Ми відкриваємо способи поведінки, що допомагають вийти з безвиході.
З давніх-давен казки використовують для лікування психічних захворювань у дорослих. Для справжнього психотерапевта вони є не просто першоджерелом світової літератури, а й душевним хлібом, що допомагає розв’язати душевні проблеми. Вони здатні пробудити чи укріпити віру в життя, дають заспокоєння нашій душі.
Мова казки є мовою сновидінь, тобто мовою душі, міфологічною мовою. Тому для вуха войовничого інтелектуала, який визнає право на існування лише за тим, що можна логічно підтвердити, ця мова завжди буде каменем спотикання.
Звичайно, нам, сучасним людям, хочеться якось розтлумачити ці дивні образи та символи, бодай трохи зрозуміти їх. Що це за семимильні чоботи, тварини і рослини з людським голосом, страхітливі велетні, злі та добрі гноми, що дають поради, дракони, що дихають полум’ям, хатинка Баби-Яги?
Вплив засобів масової інформації все більше заважає нам відчувати і правильно розуміти ці таємничі образи. Приміром, у телевізійній рекламі Архангел Аріель має чомусь відношення до миючого засобу, а слово «кредо», що означає високе життєве поняття, виявляється назвою дезодоранту. Душа дорослого, пошкоджена подібними речами, вже не здатна розуміти казкові символи, так само як і символи світових релігій. Та не зіпсована ранньою інтелектуалізацією природня дитина відчуває цю душевну мову усім своїм єством, почуттям, своєю інтуїцією. Тому казки завжди залишаються джерелом для визрівання та розвитку вільної особистості.
Втрата віри в існування сенсу життя все частіше породжує страх жити. З одним лише розумом, логікою та знаннями не так уже й легко впоратися з таким таємничим процесом, як наше життя. Це стає можливим, коли до інтелекту приєднується пов’язане з символами міфічне знання серця. Але без Божої милості, без духовної допомоги важко уявити, як це здійснити.
Казка стверджує і допомагає прийняти цю Божу милість, вона вказує: ось ця казкова ситуація часто трапляється і з тобою, людино.
Вона попереджає: не спи, стережися облуди і зла, не дай ввести себе в оману блискучою підробкою.
Вона підбадьорює: май довіру до себе, тоді знайдеш допомогу в собі або від Вищих Сил (хто не замислювався над словами Господа: «Шукайте і знайдете, просіть і отримаєте, стукайте і відкриють вам»). Такі символічні фігури знаходимо ми і в казковій країні, коли звірі раптом допомагають у біді, дають поради, вказують шлях. Або древній мудрець високо в горах. Або навіть сам Дух Божий.
В казці людина відчуває своє єство тісно пов’язаним із Космосом. Людина в казці служить невидимим Вищим Силам, які допомагають їй за її вірну службу. Яскравим прикладом є чудесна казка «Зоряні талери». Вона вказує нам на нашу залежність та нашу захищеність у Космічному порядку.
Казки є завжди багатозначними, як і сни. Завдяки цьому вони показують різні шляхи, якими приходить людина до своєї сутності. Можна навести кілька казкових структур. Наприклад, структура з представленою у казці ситуацією недоліку: старий король тяжко хворіє, всю країну охоплює пітьма, розвиток припиняється. Все застигло в очікуванні того, хто все змінить і дасть можливість продовжувати розвиток. Щоправда, старий пануючий принцип опирається змінам – це виражається в тому, що оновитель повинен виконувати важкі завдання старого принципу.
В інших казках ця ситуація недоліку зображується в образі дерева, що не приносить плодів, криниці, що висихає, паромника, який не може полишити свою роботу. З точки зору психології така ситуація відповідає невротичному станові, який, завдяки зусиллям героя, поступово піднімається до вищого стану свідомості.
Друга казкова структура показує, навпаки, неспроможність розвиватися – герой не виконує свого завдання.
Прикладом обох цих казкових структур є казка «Пані віхола», де одна сестра «розвивається» завдяки своєму позитивному характеру, тобто вмінню любити ближнього, іншій же сестрі не дає розвиватися її негативна, деструктивна позиція. Облита смолою, застигає вона в темниці егоїзму – який сильний образ!
Та для дитини, на відміну від учених та психотерапевтів, це знання про підсвідомі структури не має жодного значення. Адже дитя переживає казку своїм наївним, абсолютно ненауковим і простим способом. Тому дитина, слухаючи або читаючи казку, сприймає зміст дуже природньо і без жодних упереджень. І якщо в результаті неправильного виховання чи негативного впливу оточення дитина страждає душевно, то саме казка може стати безцінним помічником на шляху до позитивного розвитку. Дитина, скажімо, з комплексом неповноцінності може інтуїтивно відчути, що стати справжнім королем чи повернутися до власного королівства, тобто до відчуття власної гідності, покликана кожна людина. Вплив казки – не в моральних настановах з піднятим угору вказівним пальцем, а в створеному ними широкому просторі, вільному і сприятливому для вирішення різних душевних проблем.
Казковий герой як приклад для дитини не впадає у бундючну гордість, що призводить до самотності. Лише на перший погляд він упевнено і самотньо крокує шляхом, цілковито довіряючи власним силам та здібностям. Насправді, вглибині, він серцем пов’язаний з усіма й усім. Підсвідомо діти відчувають, що лиха й ненажерлива відьма або здоровенний велетень, що все руйнує довкола, сидять у них усередині. Образ відьми, що відгодовує дітей, аби згодом їх поїсти, може означати і відому материнську рису, рису матері, яка, прив’язуючи дитину до себе зайвою опікою і потуранням в усьому, заважає їй стати по-справжньому дорослою людиною. Образ велетня, що все руйнує, може містити і характерні риси нестримного батька, що погрожують зруйнувати ще такі тендітні благородні риси дитячої істоти.
Оскільки багато батьків цього не знають або ж не хочуть визнати, то часто почуття ненависті чи страху у дитини пояснюють впливом прослуханої казки. Проте будь-який душевний розвиток повинен проминути фазу страху та впертості. І можна лише подякувати казці за те, що її фантазії поступово виліковують душу від агресії. Для дитини є надзвичайно цілющим переживанням момент, коли відьма згоряє у печі і небезпека таким чином усувається радикальним способом, або коли жорстокий велетень гине завдяки хитрощам казкового героя.
Не дивно, що деякі раціоналісти зневажають казку. В цьому виражається їхній страх перед кордонами раціонального та перед тими силами, що їх не може здолати розум. Але діти люблять казки саме за те, що в них вони віднаходять свої власні туманні спогади, переживання та спокуси, що в них вони розв’язують життєві ситуації, отримуючи нову надію і впевненість у них.
Серед зібраних дослідниками численних варіантів народних казок земної кулі виявилася величезна кількість схожих між собою первинних казок, що виникали незалежно одна від одної в різних куточках землі. Ці первинні казки збереглися, аби допомогти розвиватися земному духові та людській спільноті. Їх не можна на власний розсуд змінювати, адже тоді вони втратять свою первинну істину і вже не відповідатимуть потребам людської душі.
Сьогодні, коли багато людей втрачають сенс свого існування і вже нічого не відають про призначення свого життя, казка стає актуальнішою, ніж будь-коли. Для дітей і для багатьох дорослих. Адже прадавні, справжні казки не дозволяють руйнувати людського коріння.
педагогіка
Чому казки лікують
Казки, справжні народні, а також так звані літературні (маються на увазі Гете, Гауфа, Гофмана) сьогодні є душевним хлібом для дитини й дорослого. Що несуть схожі між собою первинні казки?