Без перебільшення фундаментом вальдорфської педагогіки є так званий основний педагогічний закон, який був відкритий Рудольфом Штайнером. Аби зрозуміти цей закон, необхідно для початку описати декілька основних понять антропософського людинознавства, зокрема той погляд, що людина має не лише фізичне тіло, а її сутність складається із чотирьох членів, які, до того ж, не з’являються всі одночасно, а народжуються одне за одним кожні сім років.

Антропософське людинознавство розрізняє чотири сутнісні складові людини:

1. Фізичне тіло, те саме, що залишається як матеріальна оболонка, коли людина помирає;
2. Організм життєвих сил, або ефірне тіло, яке підтримує протікання життєвих процесів;
3. Людська душа, яка несе свідомість та вступає у взаємодію із оточенням;
4. «Я» людини, яке править трьома іншими сутнісними членами. «Я» може навчитися відшукувати своє духовне ядро, джерело моральності.

Ці чотири сутнісні члени людини народжуються один за одним із часовим проміжком у приблизно сім років.

В перші сім років життя дитина працює передусім над розбудовою власного фізичного тіла. Тіло, що було прийняте від батьків, має віднині бути освоєним, стати своїм. При народженні органи ще не мають своєї остаточної форми. Сили, які можуть завершити процес формування органів, є ефірними силами. У цей період розвитку маленької дитини ці сили іще не є самостійними. Вони у найвищій мірі залежні від ефірних сил оточення, що огортають дитину.

Вони дають дитині платформу та напрямок для функціонування власних формуючих сил аж до розбудови її внутрішніх органів. Тому у цей період маленька дитина навчається переважно через наслідування. Хоча дитина вже і народилася фізично, вона перебуває ще в ефірній «утробі» свого оточення. Якщо таке ніжне огортання зарано порушується через різні події, наприклад, безпритульність, надмірні враження, через раннє звернення до власної відповідальності і пробудженості, тоді відбувається шкідливе втручання у найважливіше завдання життєвих сил – у створення власної фізичної бази для цього життя.

Приблизно в період зміни зубів вищеозначений процес приходить до певного завершення. Безперечно, усі можливі життєві процеси тривають і надалі. Наприклад, іще аж ніяк не завершується зростання тіла. Тим не менше, вже закладено основу, яка робить можливим те, що частина ефірних сил звільняється для свідомості. Наприклад, у формі самостійної пам’яті. Пам’ять – це властивість ефірного тіла, за допомогою якої швидкоплинні враження зовнішнього світу вибудовуються у послідовність. До сьомого року життя пам’ять іще не підвладна свідомості у повній мірі, а поєднана із зовнішніми враженнями.

Момент шкільної зрілості говорить про друге народження, а саме про народження ефірного тіла, що набуває самостійності. Це стає помітним завдяки новим здібностям та можливості орієнтації у світі. Ефірні сили більше не задіюються у такому обсязі у формуванні фізичного тіла і можуть використовуватися для навчального процесу. В книзі «Виховання дитини з точки зору духовної науки» Рудольф Штайнер описує шість властивостей ефірного тіла, які після сьомого року життя набувають більш стійкої індивідуальної форми й утворюють основу для свідомості: пам’ять, темпераменти, схильності, характер, звички та совість.

Що ж до дитини, то після семи років вільна частина ефірного тіла стала такою, що піддається вихованню. Одним із наслідків цього переходу є те, що зростають сили пам’яті, які ми можемо тепер залучати для навчального процесу. Так, дитина-школярик може захоплено виконувати вправи із табличкою множення через ритмічне повторювання та ігри. Вона відкрита до світу та отримує задоволення від ритмічних ігор.
Звички – це інша властивість ефірного тіла. Зараз їх можна виховувати більш цілеспрямовано, ніж у перші сім років. Через це поєднання звичок відбувається закладення фундаменту того, в якій манері та в який спосіб дитина зможе освоюватися у своєму культурному оточенні… Дитина шкільного віку залюбки слідує авторитету вчителя, який відкриває їй двері у світ. У цей період душа дорослої людини задає напрямок ефірному тілу, що розвивається.

Від чотирнадцяти років до віку дорослої людини знову проривається нова якість. Дитина пробуджується до світу речей. Вона починає формувати власні судження, які спочатку є дуже категоричними: біле або чорне.

У дітей пробуджується інтерес до протилежної статі. Після народження власних душевних якостей дитина шукає чіткої позиції та орієнтації. Допомагає дитині в цей період у першу чергу життя у середовищі своїх однолітків. Дитина тепер перебуває у пошуку ідеалу, і шукає його у дорослих людях. Тепер доросла людина стає утробою для «Я» дитини, яке поки іще не народилося у його душі. Внутрішня автономія, правдивість та ентузіазм стають вирішальними. В усіх дорослих, у вчителі, в батьках, шукає дитина цей ідеал. Часто це приймає форму вшанування зірок музики або спорту. Тим не менше, хоча дитина вже має свою думку та висловлюється з різних приводів, вона ще не стала самостійною на цій землі та все ще потребує супроводу.

Між тим розвиток у семирічному ритмі триває. Існує взаємозв’язок між різними періодами життя. Наприклад, те, що закладається у першому семиріччі, дає основу для можливого розвитку у віці від 35 до 42 років, а також відображається вже в інший спосіб знову у віці від 56 до 63 років.

Спираючись на закономірності розвитку чотирьох сутнісних членів людини, Рудольф Штайнер сформулював так званий основний закон педагогіки. У кожний із семирічних періодів відбувається розвиток одного із сутнісних членів дитини.

При цьому особливо важливою є підтримка з боку дорослої людини, яка реалізується за допомогою сутнісного члена, що розташований на рівень вище. У перші сім років дитина займається передусім розбудовою свого фізичного тіла. Сутнісний член наступного рівня – це ефірне тіло. Тобто, ефірне тіло дорослої людини є вихователем фізичного тіла маленької дитини. Можна також сказати: для виховання дітей цього віку педагогічним засобом є ефірне тіло. Для виховання дитини шкільного віку, після семи років, яка вже має власне самостійне ефірне тіло, педагогічним засобом є душа вчителя. А для дітей після чотирнадцяти років важливе Я вчителя.

Для самовиховання дорослої людини діють такі самі закономірності. Той, хто хоче працювати над своїм ефірним тілом, має це робити із сутнісного члена, що розташований на рівень вище – тобто із своєї душі.

За матеріалами книги «Ефірне тіло у вихованні дитини»
(готується до видання у видавництві «НАІРІ»)

Переклад Катерини Новіцької