Тема створення образів — дуже делікатна, оскільки образи народжуються в кожного дуже індивідуально, вміння їх передавати — справжня майстерність і талант, іноді дані Богом, а іноді — народжені важкою працею над собою. Ми хочемо цим циклом статей відкрити завісу над тайною образів. Також є задуми прослідити особливості створення образів не тільки в казках, але й в живописі, скульптурі, музиці.

Читайте першу і другу статті із циклу.

Принц Павук

В одній не дуже далекій, але й не дуже близькій місцевості люди й досі переказують одне одному казку. Це сталося не дуже давно, але й не нещодавно. Тоді, коли країнами правили королі. Одна королева дуже довго чекала на нащадка, а король боявся, що в нього буде нащадок, бо одна відьма напророкувала, що він помре через своє багатство. І король думав собі: “Якщо народиться син, то вб’є мене, щоб самому правити і отримати все моє багатство”. Коротше кажучи, король був скупий і понад усе на світі боявся втратити своє багатство. Він володів найдорожчою у світі колекцією коштовних каменів. Йому було що втрачати. Тож, коли королева сповістила короля, що чекає на дитину, то він засмутився, але виду не подав, бо так вже повелося, що королі мають найперше бажати нащадків. Нащадки для короля – це запорука безпеки для його держави. Ми з вами знаємо, що цей король найбільше переймався долею своєї колекції, а доля держави і підданих цікавили його в останню чергу. Тож, король виду не подав, але замість святкувати з приводу такої новини наказав споряджати коней у найвіддаленіший куточок тієї місцини у Криву Кривчу. Королева здивувалася, мовляв, для чого королю туди так скоро їхати. І була зовсім у розпачі, коли зрозуміла, що коней подано для неї. Король відправляв королеву у заслання. Казав, що там краще повітря, а насправді просто відсилав її подалі від своїх багатств. У Кривій Кривчі жила та сама відьма – пророчиця, що наворожила скупому королю смерть від багатства.

Як тільки королева опинилася у селищі, всі слуги полишили її і вона мусила навіть сама заробляти собі на життя. Королева була звичайно ж ображена і засмучена. Горе увігнало ї по коліна у землю, прибило, зробило нерухомою. Тільки руки працювали і вона плела мережива, щоб хоч якось жити. Відьма стала навідуватися до немічної королеви. Просила: “Навіщо тобі ця дитина? Віддай її мені. Що то за біда, мусиш багато працювати, страждаєш і ніхто тобі не подякує. А від дитини теж натерпишся.” Королеві очі застилали сльози і вона казала: “Ні не віддам, він мені єдина причина жити.”

“Ну, що ж, – сказала відьма, – король все рівно не заспокоїться, доки ти не збавишся цієї дитини.”

Королева просила відьму сховати сина від несправедливості батька. Та відьма попередила: “Ніхто, крім мене, тобі не допоможе. Але, чи не пожалієш, що попросила про допомогу?” Королева спитала, чи не зашкодить допомога відьми синові. “НІ, – відповіла вона, – не зашкодить.” Так вони і домовилися.

Пройшов відведений Богом час і у королеви народився здоровий і сильний хлопчик. Це розрадило її. Поступово вона забула образу, почала жити і ворушитися. Хлопчик був до усього цікавий, любив бавитись з дітьми, але нормально грати не вмів. Там, де він з’являвся, завжди було гамірно, згодом хтось починав плакати.

Королева плете мереживо, а маленький принц вибіг на вулицю пограти в м’яча. Він одразу ж вирішив показати, хто сильніший. Почав з усієї сили копати м’яч і раніше весела гра стала сумною, діти розбіглися. Принц засмутився і зі злості пробив м’яча об камінь. Діти не хотіли з ним грати. І розбігалися, завидівши його здалека. З ним погоджувались бути тільки розбишаки. Мама раділа: ну що тут скажеш, він же хлопчик, а хлопчики і мають бути сміливими. Одна біда – принц ніколи не хотів пояснювати свою поведінку. Бив, ображав дітей, а коли його сварили дорослі, починав кричати, що він їх ненавидить і коли виросте, то усіх вижене зі своєї країни.

Дійшли погрози і до короля, тож він послав слуг вбити нащадка. Відьма, відчувши лихе, прийшла до королеви і розповіла, який захист є для її сина. Каже: “Через деякий час він стане малесеньким золотим павуком і ти його зберігатимеш у склянці. Ніхто й не здогадається, що то твій син.” Згодом королева почала помічати, що у принца руки завжди в роті, він тре пальцями зуби й ясна, від того тече слина. Слина з кожним днем все густіша. Блакитні очі часто дивляться зачаровано, погляд затьмарений якимись таємничими думками. Він став ще зліший до дітей. Він плював на них густою слиною, кидався і затискав в тісному захваті, душив, бив ногами. Боляче і сумно було дивитись на це королеві. Аж ось принц став павуком з блакитними оченятами намистинками.

Прийшли слуги від короля, але не побачили принца і поїхали ні з чим назад. Повернувшись розказали королю, що принца немає і король послав за королевою карету і слуг. Відчула те відьма і каже: “Раз на рік ставатиме павук людиною. Якщо його хтось полюбить в той день, то він залишиться людиною назавжди.”

Короолева звісно, що кожного року чекала на той самий день . Повернулась у палац до короля. В перший рік в день перетворення павука короля не було вдома. Принц прибіг до матері і обняв її, вони поплакали, пораділи і він побіг на подвір’я. Вибіг, бачить хлопці грають: “Дураки!, – закричав він, з усієї сили відбиваючи м’яча, – хто так грає?” Хлопці почали відповідати і один випадково зачепив принца, пробігаючи повз. Сам він навіть і не помітив того. Але принц помітив. Згораючи від люті, принц кинувся навздогін і з усієї сили вдарив хлопця ногою по спині. Хлопець рухнув на землю і скрикнув від болю. Всі кинулися подивитися, що там. Тільки принц стояв осторонь. Вибігла королева. Вона спокійно спитала принца, що він накоїв, а він почав кричати у відповідь, що хлопці дурні і самі винні, що той його першим зачепив і чим більше він кричав, тим густішою ставала слина. Йому стало важче дихати і він знову став павуком.

На другий рік в день перетворення павука короля не було вдома. Принц прибіг до матері і обняв її, вони поплакали, пораділи і він побіг до лісу. Біжить всі кущі розбиває, давить. Знайшов палицю – зламав, знайшов жабу – задушив. Лісом котиться звістка – лиха година настала, лісом сунеться чи то звір, чи то людина. Звірі поховалися. Принц вийшов на галявину і побачив бабцю, що збирала ягоди. Просить бабця допомогти. А він їй у відповідь: “Навіщо це ти бабця мої ягоди рвеш. Я тут принц і це все моє.” І викинув бабцю з лісу. Від того одразу перетворився на павука. До короля доходять слухи, що лісом ходить принц. Король лютує, наказує розшукати, але дарма.

На третій рік в день перетворення павука короля не було вдома. Принц прибіг до матері і обняв її, вони поплакали, пораділи і він побіг до королівської школи. Там за вчителя був знахар, великий зорезнавець і науковець. Він вчив своїх учнів, як поводяться королі, а також математиці і письму, ГАРНО РОЗМОВЛЯТИ І ПРО ВСЕ ДОМОВЛЯТИСЬ СЛОВАМИ. Уроки здавалися принцу довгими і нудними, тому він постійно розмовляв з сусідом по парті. Вчителя не слухав або не чув, або й не звертав на вчителя уваги. Коли вчитель його насварив з неслухняність, сказав, що накаже закрити дурнувату школу і вчитель буде жебракувати під його палацем.

Наприкінці дня повернувся додому і сказав, що в школу він не піде, що королям школа ні до чого, що там самі дурні. Не встиг і договорити, як густішою стала слина. Знов стало йому важче дихати і він перетворився на павука.

На четвертий рік в день перетворення павука короля не було вдома. Принц прибіг до матері і обняв її, вони поплакали, пораділи і він побіг до сусіда, а там була маленька дівчинка, яка радо грала з ним і він її не ображав. Та коли з’явились інші діти, він люто зненавидів їх і не давав дівчинці ні з ким грати, окрім себе. Дівчинка образилась і вирішила з ним не грати. Принц натомість відібрав у неї ляльку і жбурнув у кут. Дівчинка розплакалась а принц жорстоко бив її ляльку, перетворюючись на павука.

Королева спитала сина, яким був цей день. “Все нормально, – сказав принц – павук, – одна там не хотіла зі мною грати, так я її навчив.” До короля дійшли розмови про принца павука. Він прийшов подивитися на павука до королеви. Король був збентежений маленькими блакитними намистинками – очима золотого павука.

На шостий рік знову короля не було вдома. Король був у палаці, де зберігалася його колекція. Принц прибіг до матері і обняв її, вони поплакали, пораділи і він побіг до палацу колекції. Там він знайшов старого короля, який перебирав свої камінчики. “Іди, іди геть”,- закричав король, побачивши принца, але було запізно принц побачив камінці і закохався в них з першого погляду. Принц сказав сивому діду, що він спадкоємець всього, що в залах цього палацу. Дід же сказав, що це цікаво чути і що особливо цікаво це слухати власнику цієї колекції. “А хіба він нас чує?” – схвильовано спитав принц і так розхвилювався, що слина знову стала густою і він перетворився на павука.

Павук ріс і за рік цей велетень обліпив своєю павутиною весь палац. Люди оминали палац іншими шляхами і королівство занепадало. Старий король важко хворів. Проти королівства готував наступ сусідський король. Хотів захопити “павуче царство”, як його називали в народі.

На сьомий рік королева розповіла синові по таємницю і пояснила, що залишитися людиною йому допоможе щире кохання. Засмутився принц – павук. Він розумів, що навряд чи хтось кохатиме людину, яка всіх довкола обзиває, б’є і обпльовує. “А яких людей люблять, мамо?”, – спитав він. “Люблять тих, хто вміє любити” , відповіла мама. “Що значить “вміти любити?”, – не вгамовувався принц. “Це значить розуміти, співчувати, ні в якому разі не бити,” – пояснила королева.

“Але ж люди злі і ображають”,- говорив принц. “Навчись відповідати словами. Цьому вчать вчителі. Тебе ніхто не б’є. Всі з тобою розмовляють. Хочеш бути людиною – розмовляй, а не вичікуй першої ж можливості напасти на людину. Розмовляй. Вчись приймати і розуміти людей. Не завжди люди ображають навмисне”, – вчила сина королева.

На восьмий рік від страху за своє життя принц – павук обплів своєю павутиною все царство і заборонив людям ворушитися. Тільки хтось заворушиться у найвіддаленішому кутку, принц вважає, що йдуть його вбивати і нападає. Безвихідь охопила царство скупого короля. Королева вмовляла сина, просила, щоб він сподобався комусь. Але той казав: “Мені на всіх плювати. Я живу, як хочу. Я – король.”

“Так синку ти – король, але король без королівства. Королівство в занепаді. Піддані вимирають, бо не можуть дихати у павутині. Ми у відчаї.” – говорила королева. На дев’ятий рік на королівство пішли ворожі війська. Павук закутав їх у павутину. Нікому не дав шансу вижити. На десятий рік в бій вийшло декілька королівств. Але всі полягли. Ніхто не вмів бити павука. Аж на одинадцятий рік один хитрий король поїхав у Криву Кривчу і за гривню купив у відьми таємницю павука. А був той король вдівець і королева вже була вдова на той час. Таки справдилось пророцтво відьми. Тож він пішов на хитрість – поїхав до королеви свататись. Послав сватів. Королева плаче: “Синку, відпусти мене. Втомилася я від такого життя. Не можеш ти королем бути. Ти – павук. Павук не править людьми. Ти розмовляти не хочеш”. Пожалів павук королеву і віддав заміж. А король взяв і приїхав жити до дружини. Павук все обліплює павутиною, а король наказує випалювати павутину, вчить павука бути чемним, пояснює павуку поведінку людей, повчає.

Багато часу проводять в розмовах король і принц павук. Король каже павукові: “Нащо тобі бути людиною? В тебе така зброя, що всі королі заздрять”. А королева каже павукові: “Синку, тобі королі заздрять, але той, за кого я заміж пішла перехитрив тебе словами і він править, а не ти! Тобі на всіх плювати. А він павутину випалює. Людей лікує. Кожної неділі в нас ярмарок. Танці. Бали. Театр запрацював. Люди його люблять. Мені серце за тебе болить”.

“От бачиш, я їх врятував від ворога, а вони мені віддячили” – занив павук. А королева й каже: “Ти їх від себе врятуй. Бо вони вже мабуть хотіли би, щоб ворог їх від тебе врятував!”

Зрозумів павук, що прийшов час перетворитися на людину. Ішов дванадцятий рік. В день його перетворення вийшов він на вулицю і був ярмарок, бо його вітчим влаштовував ярмарки для людей. Принц ішов ярмарком. Люди не знали, хто він. Але всі з ним віталися, бо зовні він був високим блакитнооким юнаком. Він побачив у кутку гарну русяву дівчину, що продавала фрукти. Підійшов до неї і забув, що хотів. Дівчина спитала його поглядом “Що, мовляв, хочеш, чого тобі?”. Принц опустив очі, дівчина засміялася і дала йому яблуко.

“А я вчуся в королівській школі. А ти, де?”, – спитала дівчина. Він було думав сказати, що він принц. Але зніяковів. Він зрозумів, що їй плювати, принц він чи просто собі добродій. Вони розмовляли весь вечір. А вночі каталися на каруселях. Вранці Принц Павук привів наречену до королеви. Було гучне весілля. Вони разом закінчили королівську школу і вміли гарно розмовляти. Принц довго заробляв на життя тим, що мирив непримиренних ворогів. Завдяки вдалим промовам принца Павука в тій місцевості вдалося запобігти багатьом війнам.