Звісно, початок – це завжди найскладніше, позаяк стільки незрозумілого, викликів, запитань. Одне з них, що з’являється при осмисленні того, за що ти берешся, звучить так: як зрозуміти та реалізувати усе, що є необхідним для дитини?

Вивчаючи різні педагогічні науки, розумієш, що ясної відповіді через теорію важко знайти. Педагогіка як наука мусить розкривати сутність, мету, завдання виховання, але, на превеликий жаль, це усе настільки абстрактне, що мало чим допомагає початківцю, що вирішив піклуватися про конкретних дітей.

Παιδαγωγός буквально з давньогрецької мови – «той, що веде дитину». Чи пам’ятаємо ми про дитину, вживаючи слово педагогіка, бо починається воно з кореня παιδ – «дитина»? Уся наша увага прикута до об’єкту роботи.

Виникає безліч запитань, які кожного навчального року або при новому знайомстві, навіть просто при новій зустрічі є знову й знову актуальними: як зрозуміти дітей? які вони? що з ними відбувається, відбувалось, буде відбуватися? чи є вони щасливими, здоровими, радісними або ж навпаки? що я їм можу дати? тощо…

Дитина стає центром, навколо якого постає значна кількість невідомих та запитань, на які, здається, необхідно б мати відповіді перед початком роботи з нею.

Дитя з одного боку, а з іншого – світ, що оточує його. Людина приходить у визначений світ, тобто у конкретне місце, яке має свою історію минулого, у конкретний час, до якого вже наближається його майбутнє. Світ – це ціле, єдність, у якому існує людина, але й сама людина є таким цілим, єдністю, маленьким світом. «Усі небеса разом із громадами показують ніби одну людину. Вони називають небеса Великою, чи Божественною людиною» (Е. Сведенборг, «Про небеса, про світ духів та про пекло»).

Світ великий – Макрокосмос, та світ малий – Мікрокосмос, між якими має бути міст, що їх з’єднує. Можливо, цим мостом є для дитини батьки та вихователі, учителі. І без них набагато важче знайти свій шлях у великому світі та відкрити свій маленький світ. Провідники дуже необхідні, щоб навчитися жити у цьому земному світі, який постійно зазнає змін. Якщо ми хочемо, щоб дитина могла жити в живому світі, то й провідники не можуть бути мертвими, байдужими до життя! І де ви коли-небудь бачили твердження, що педагог має бути ідеальним, досконалим? – Бо ж тоді виникає сумнів, а чи він справжній, живий? Якщо він досконалий, то чому і для чого він взагалі прийшов на Землю?

Учитель та учень проводять разом час в одному місці, це частіше в школі називають уроком. Як цей час витрачено? Що зроблено? З якою метою? Що це принесе в майбутньому? Щоб зустрітися у земному часі, ми повинні мати спільний простір. Який він? Чи торкається нашої душі? Яке значення має те, що оточує нас? Яку ми брали участь в організації цього оточення? Чи можуть його створювати разом учень та вчитель? Створюючи його, як вони змінилися, що з ними сталося? – і це знову запитання з категорії часу. Які наслідки, які почуття залишатимуться у пам’яті, стаючи минулим, пригадуванням? До речі, це минуле зовсім нещодавно було іще теперішнім, а ще раніше – майбутнім.

Різні потоки часу кожного разу, щохвилинно, кожної миті – і при цьому мати усвідомлення та відповідальність за те, що відбувається та сам робиш. Чи це можливо?

 

МИНУЛЕ————————————————————————>

             УЧЕНЬ               УРОК              УЧИТЕЛЬ

<———————————————————————МАЙБУТНЄ

 

Три слова: учень – урок – учитель починаються з «У». Якщо пережити жест цього звука в евритмії, то відчуєш далеку путь = шлях = дорогу, рух у майбутнє.

Це ж мандрівка!

Хіба вона може бути не цікавою?

Пригода, що нас очікує і може нас захопити, має безліч перешкод – не надуманих, не штучних, не пустих, а справжніх, тих, що ми називаємо ЖИТТЯМ – які дійсно змінюють, розвивають, перетворюють нас, бо ми ж заради цього і приходимо на Землю!

 

Далі буде…