У зимовий період темрява ніби поглинає все живе на землі, все завмирає, затихають або уповільнюються усі зовнішні життєві процеси — і ми говоримо, що «природа засинає мертвим сном». Таке враження, що усе світло літа ніби зникає назавжди, поглинуте мороком зимової темряви. В Євангелії від Іоанна є чудові слова: «І світло в пітьму світило». Це світло є яскравішим за будь-які прояви матеріального світла. Воно продовжує жити, навіть поглинуте темрявою. Там, глибоко, матеріальний світ темряви несе в собі безмежне духовне світло. Так і народження маленького Ісуса в ночі природи безпосередньо пов’язане з появою дивовижної Вифлеємської зорі на небі. І як народження Христа на землі має величезне значення для історичного та духовного розвитку людства, так і для кожної окремої людини та дитини — це не лише символ непереможності Світла, а й особливе душевнее переживання цього духовного імпульсу. В цей момент кожна людина на планеті Земля — незалежно від того, усвідомлює вона це чи ні — переживає в собі народження вищої світлоносної людини, що несе в собі силу просвітлення, адже Христос, як сонячний герой, народжується в серці кожного.

Ось чому наші пращури вечір перед Різдвом називали Святим вечором. До нього ретельно готувалися, все несло істинне хвилювання очікування свята. Смерть і темрява ночі стають святим дійством, тому що це веде до переходу, народження нового життя, світла, божої іскри. Це народження нової світлоносної сили в наших душах — устремління до Духа, здатного просвітлити темряву: «…і темрява поступово просякнулась світлом».

А тепер спробуємо з такою ж уважністю розглянути головний символ Різдва — різдвяне дерево. Щороку ми звикли бачити в своїх оселях пишно убрану ялинку, проте чи дає це нам пережити в душі щось істинне, древнє, містичне? Тим паче, ялинка стала символом Різдва не так і давно, а у наші краї потрапила з Європи завдяки Петру І. У Рудольфа Штайнера зустрічаємо аналогію різдвяного дерева з райським деревом. У історії про Адама і Єву говориться, що вони скуштували заборонений плід з дерева життя (або ж дерева пізнання добра і зла), незважаючи на те, що їм було заборонено вживати плоди з цього дерева. За це їх було назавжди вигнано з Раю. Вигнані з духовного світу в світ земний, люди поступово навчилися долати земні труднощі і темряву, здобувати вогонь, і завдяки власному розвитку отримувати плоди просвітлення з дерева життя. Сердечне прагнення людей до духовного світла веде їх через терни до зірок. Осмислюючи легенду «про три зернини», читаємо в Рудольфа Штайнера, що «сухе дерево, на якому розіп’яли Христа» утримує в собі зачатки нового духовного життя, що з часом проростуть з нього. І люди, якщо правильно скористаються цим, зможуть поєднати в своїй душі світло й темряву. Як плід дерева життя, що дає безсмертя в істинному розумінні, запалює світло душі і просвітлює її, щоб із темних глибин фізичного світу вона могла знайти шлях у світлі висі духовного буття і стати там безсмертною.

Наші пращури, знаючи і керуючись законами Всесвіту, зберігали сакральну символіку в своїх обрядах, у побуті. Тому різдвяним деревом у них була не зрубана ялинка, що стояла посеред кімнати, а фруктове дерево в садку біля хати (найчастіше це була яблуня). Надворі сніг, морози, «темная ніч, що всю землю вкрила», а в теплій світлій хатині проходить святее дійство: дорослі та діти власноруч готують подарунки на різдвяне дерево. В першу чергу, звичайно, готували червонобокі яблука як символ радості, легкості й солодкого життя, достатку і здоров’я. Також були горішки, шишки і грибочки як символ багатства лісів і матінки-природи. Це означало, що й птахам і звірятам в лісі буде чим узимку поласувати, вони спокійно переживуть довгу зиму і люті морози. Природними прикрасами, а крім цього, і готовою поживою для птахів, були ягоди горобини, шипшини, глоду. Також майстрували іграшки птахів, звіряток: із сіна, з соломи, з дерева, з кори… А з глини ліпили пташки-свистульки: лиш вітер дмухне, а дерево і заспіває на різні голоси. Обов’язково пекли і калачі, і бублики, і короваї, і ставили на стіл кутю. Вважалося, що це символи багатства. Наступного дня, у день Різдва, і діти, і дорослі серед мертвих, оголених дерев бачили уквітчане чудо-дерево, що символізувало перемогу життя над смертю, несло радість, щастя і свято душі.

Минулого року, перед Різдвом, нічого ще не знаючи про старі звичаї і символи різдвяного дерева, я принесла додому п’ять гілочок замерзлої горобини й додала до них декілька гілочок форзиції. Поставила усе це у воду. Букет дуже нагадав мені своєю формою те саме дерево, і я вирішила прикрасити цю композицію чимось різдвяним. У мене знайшлися легкі солом’яні прикраси, янголи з ниток, сніжинки, коники, шишечки, горішки. На гілках головною прикрасою були сухі, яскравого червоного кольору, кетяги горобини. Я замилувалася, як просто і гарно все вийшло. Але через деякий час я наче забула про моє маленьке «деревце», лише зрідка звертала увагу на нього, а душа, здавалося, прагнула побачити там щось нове.

Проте чим ближче до свята, тим дивовижніші речі почали відбуватися з моїм деревом. На, здавалося б, неживих гілочках, розпустилися бруньки і з’явилися ніжні зелені листочки. Це було просто диво! Щодня ми бачили нове дерево, розглядали, фотографували його, і душа при цьому весь час дивувалася. Коли ж гілочки розцвіли — це було справжнє свято душі й повна перемога духу. Я вперше в житті усвідомила, що Різдво — це велике Чудо, яке відбувається з кожним і в душі кожного.

Через деякий час я знайшла у Рудольфа Штайнера слова, що раніше існував звичай перед Різдвом заносити знадвору в теплий дім замерзлі гілочки і ставити їх у воду. Тоді на свято вони могли розпуститися й у Святу ніч показати зародження нового життя, що приносило в душі людей непереборне відчуття вічного життя. Нехай же різдвяне дерево буде для нас символом того, що буде світити й горіти в наших душах, щоб піднести нас в духовний світ! Нехай у ті хвилини, коли на наших очах розцвітає різдвяне дерево, наша душа відчуває себе єди-ною з духом, що є в усіх проявах земного і небесного світу!

Коли у вальдорфських школах починається метушливе приготування до епохи Адвенту, в кожному класі, як і в душі кожного школярика, тихо співає радість очікування Різдва. Ця тиха радість вчувається у всьому: у спокійних словах вчителя, в намірах творити щось різдвяне. Тому поряд із розповідями на тему зими та Різдва відбуваються відповідні дійства. З учнями третіх-п’ятих класів можна спочатку поговорити про те, що саме взимку відчуває природа, що ми можемо спостерігати в зимову пору року, що відчуває наша душа, коли ми дивимося на замерзлі, голі дерева, тихі садки та парки, де немає ні пташиного співу, ані листя, що так весело шумить влітку на вітрі чи під дощем… І коли усі переконуються, що взимку природа таки «заснула мертвим сном», вчитель пропонує зробити дослідження, щоб побачити те, що в зимовій темряві побачити неможливо. Ми вибираємо гілочки з дерева чи куща (залежно від того, хочемо ми побачити першими розпущені квіти чи листочки), і урочисто всім класом ставимо гілочки у воду.

Зробити це треба завчасно, днів за 12-14 до свята. Ми можемо гарно оформити низ «дерева», якщо наш букет більше подібний до дерева, прикрасити його стрічкою та ліхтариками і на деякий час ніби забути про нього (проте не забуваючи при цьому підливати йому водички). А ми тим часом починаємо обговорювати, як його можна прикрасити, які прикраси ми можемо зробити власноруч, які матеріали використати, щоб це відповідало духу Різдва та різдвяного дерева. Діти малюють, що саме вони обрали як подарунок для «деревця», з чого і як ця прикраса буде зроблена, і обов’язково, що ж цей образ буде значити для всіх. Вчитель обирає час, коли всі діти зможуть працювати разом над своїми «подарунками» для «різдвяного дерева». Робота може початися з малюнка, казки чи легенди про той чи інший образ, а потім діти занурюються в магічне дійство творчості. Треба одразу визначитись із розмірами і вагою іграшок, кольором і матеріалом, з якого їх краще зробити, адже в нашого дерева дуже тонкі та ніжні гілочки. Коли ж всі подарунки зайняли свої місця на дереві, ми починаємо спостерігати дивовижні зміни, що вже почали проявлятися. І ось одного дня нашому здивуванню немає меж, адже поруч з іграшками на гілочках з’являються квіти (чи розпускаються листочки), справжні, живі й дуже ніжні, як душа дерева! Я переконана, що подібні переживання залишаться у душах дітей на все життя, і хай свідоме переживання цього дива прийде до них пізніше, але дух різдвяного дерева буде завжди зігрівати їхні серця протягом усього життя.

Фото авторки.

Вперше опубліковано в електронному журналі “Дитина Вальдорф+” №4, 2012 р.