Похмура, пізня осінь. Ще тиждень тому всі дерева стояли у золоті й багрянці. Але… повіяло вітром, холодами, і осінь попрощалася з нами золотим листопадом. І ось стоять дерева голі, на калюжах з’явився поки що тоненький лід, а темніє на вулиці вже рано. Навесні я щоразу дивуюся: невже в нашому будинку так багато дітей? Звідки вони взялися і що робили взимку? Що відбувається в природі, і як впливає це на маленьку дитину? Нестримні веселощі навесні і влітку змінюються зосередженістю і спокоєм восени та взимку.

А як добре це відчувається в дитячому садку! Ось мелодійно звучить дзвоник, і з’являються перші малюки. Вони вже точно знають, чим вони хочуть зайнятися. Хтось діловито допомагає вихователю готуватися до сніданку, а в іншого важливі події у ляльковому куточку. Як підтримати цей настрій? Як допомогти дитині глибше пережити особливості певної пори року? Це надзвичайно важливо у місті, де ми зовсім ізольовані від природи, адже через ці річні ритми з нами розмовляє Всесвіт. І кому, як не малюкові, майбутній дорослій людині, навчатися у природи, пізнавати ці ритми і закономірності? Усе наше тіло наповнене ритмами – вдих–видих, пульсація крові тощо. В дорослої людини ритми вже узго­джені, а дитині ще потрібно цього навчитися. Голосний звук – і малюк вже затамував подих, велика радість – і червоніють щічки, замислився – і зблід… Скільки разів кожна мати спостерігала ці метаморфози у свого малюка! А він зайнятий найважливішою у світі справою. Найголовнішою. Якою? Він будує своє тіло. Опановує його. Настроює свої внутрішні ритми відповідно до зовнішніх. Це довга важка праця. На це дитина витрачає цілих сім років. І все, що робить у цей час малюк – це дивиться назовні й будує всередині. Він, можливо, наслідує. Без щонайменшої критики. Це абсолютне сприйняття довкілля і вибудовування себе відповідно до нього. Тому й кажуть: те, що закладене у дитинстві, дуже важко ви­правити чи змінити у майбутньому. Тому поряд з маленькою дитиною повинні бути чисті й світлі люди. Традиційно це був старенький дідусь чи бабуся, які просто випромінювали доброту і любов до всього живого.

Але ж як це можна співвіднести з дитячим садком? Якщо дитина пізнає світ через наслідування, то у дорослої людини вже пробуджена свідомість. І наскільки дорослий пережив чи відчув певний ритм року, настільки він зможе передати дітям свої переживання через ігри, казки, рухи хороводу, інтер’єр групи. Це те, що у вальдорфському дитячому садку називається «епохою». У листопаді – це «епоха ліхтариків». Кожна епоха триває 2-3 тижні, щоб дитина могла сповна відчути особливості цієї пори року, її несхожість на інші дні. Кожна епоха має своє значення і відображає те, що в цей час відбувається в природі. Але не у буквальному розумінні, а за допомогою образів, необхідних для дитини цього віку.

А що ви відчуваєте у листопаді-грудні? Наближення зими, світлу печаль від прощання з осін­ню, очікування новорічних свят, Різдва?.. Вже думаєте, напевне, що подарувати рідним, друзям, знайомим. А ще зосередженість і, можливо, самотність. Ми за­глиблюємося в себе, а тому в цей час дуже важливо мати внутрішнє світло, яке не давало б темряві печальних думок і проблем перемогти людину. Із цієї темряви, може, і народжується лише маленький вогник, та саме тому він такий важливий! Він дає надію і силу.

Ми робимо з дітьми ліхтарики. Не поспішаючи, серйозно. Зробити красивий міцний ліхтарик зовсім не просто. Є кілька видів ліхтариків. Але для дітей з дитячого садка потрібно вибрати найпростіший, такий, щоб навіть трирічний малюк зміг зробити його сам. Адже це ліхтарик! І з ним він піде на свято!

Спочатку беремо великий аркуш паперу і розфарбовуємо його так, як захоче дитина, наприклад, у стилі «акварель по мокрому». Немає чітких ліній, і один колір плавно переходить у інший. Аркуш, який уже підсох, ми склеюємо у формі циліндра. Вихователь допомагає зробити лише дно – розрізати нижню частину на торочки і зігнути їх, а потім підклеїти кругле денце. Старші діти можуть спробувати зробити це самостійно. Згори треба наклеїти ще одну смужку цупкого картону. Ізсередини паперовий ліхтарик змащуємо ваткою, змоченою в олії. Ось воно, диво! Він стає ледь-ледь прозорим! Робиться довга ручка з дроту. Вона міцно прикріплюється до цієї смужки. А на прогулянці можна пошукати довгі міцні палички. Прикріплюємо ручку ліхтарика на цю паличку. Все! Ліхтарик готовий! І не відбирайте у дитини радості робити його довго. Як мінімум – тиждень. Свій ліхтарик треба пережити, вистраждати. Тоді він стає дорожчим. Кожна дитина абсолютно точно впізнає свій ліхтарик з двадцяти начебто подібних до нього.

І весь цей час у групі діти співають пісеньки про ліхтарики. Ці пісеньки треба співати також і вдома. Їх знають мамусі й татусі, про це піклується вихователь. Адже те, що відбувається у садочку, має також відбуватися і вдома.

Аж ось приходить свято! Сутеніє надворі, збираються батьки. Чекаємо, коли стане зовсім темно. До групи заходити не можна. Там відбувається підготовка до театралізованої лялькової казки на столі. Усі ліхтарики готові. До денця кожного з них прикріплено свічку. В найбільш міцний та безпечний спосіб. Ні вітер, ні не­зграбний рух не повинні загасити вогника. Та водночас і ліхтарик не має спалахнути. Про це також повинен потурбуватися вихователь. Усі ліхтарики слід перевірити на міцність. І ось урочиста мить! Кожна дитина отримує свій ліхтарик. І, звісно ж, є ліхтарики для гостей, які прийшли несподівано.

На вулиці запалюють свічку, і ланцюжком всі йдуть за вихователем навколо садка, будинку, парку… Яке все незвичайне у мерехтливому вогнику свічки, чарівне, загадкове. Усі разом ми співаємо пісні про ліхтарики. А як переживають це діти!.. Як гордо кожен несе свій ліхтарик! Усе відбувається дуже красиво.

Мандрівка закінчується, коли діти, батьки та гості входять до садка. Свічки треба обережно загасити. Всі заходять до групи і сідають на стільчики. У групі темно. Кілька свічок освітлюють театральний стіл. Казка про дівчинку, яка шукає свій вогник! І знову звучать знайомі пісні, але сприймаються вони по-іншому, бо ж кожен переживає це по-своєму. Діти підспівують вихователю, зачаровано дивлячись на казковий стіл. Казка закінчується, і всі тихо виходять із групи. Кожен малюк забирає свій ліхтарик додому. Знову запалюються свічки, і ось уже вогники розсипаються по всій вулиці. Хтось іде на зупинку, а хтось живе неподалік. Але кожен несе своє світло у темряві та холоді осінньої ночі. Перехожі здивовані, й тим уже частинку цього світла забирають із собою. І всім хоч на мить стає тепліше.

Вперше опубліковано в газеті «Дитина»
№8, 2000 р.