Після літнього сонцестояння Земля починає «вдихати», і це продовжується до зимового сонцестояння. Таким чином, в кінці вересня ми підходимо до періоду святого Михаїла (це за європейським календарем, у православній церкві Михаїлів день припадає на 21 листопада). Це час боротьби між світлом та пітьмою: слабшає зовнішнє світло, дні починають коротшати, життєві сили відходять від живої природи. Але людина опирається вмиранню, що відбувається навколо, вона намагається увібрати в себе сонячне світло та зберегти його в собі. Пізніше, глибокою зимою, людина може перетворити його на власне душевне світло, яким осяяне свято Різдва. Це буде легше здійснити, якщо увійти в період Михаїла свідомо.

В Об’явленні Іоанна Богослова про боротьбу Архангела Михаїла зі змієм сказано: «І сталась на небі війна: Михаїл та його Ангели вчинили зі змієм війну. І змій воював та його ангели, та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі. І скинутий був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений був він додолу, а з ним і його ангели були скинені. …Через це звеселися ти, небо, та ті, хто на нім перебуває! Горі землі та морю, до вас бо диявол зійшов» (Об’яв.12:7-12). На самому початку розвитку людина була тісно пов’язана зі світом богів і жила в їх оточенні. Після Вигнання з раю вона спрямувала свою свідомість на чуттєвий світ. Людина пізнавала землю, її розум і сила пристосовувалися до матеріального, а тому її зв’язок з духовним світом поступово втрачався, людина відчувала в собі все більшу й більшу незалежність від божественного. Але на землі живуть сили зла, пітьми — це той змій, що описаний в Апокаліпсисі. Він намагається від’єднати та відокремити людей від духовного світу, закувати їх у кайдани матеріального. Щодня ми стаємо свідками його злості, яка проявляється в насильстві, ненависті, брехні, і нам щохвилини необхідно докладати великих внутріш­ніх зусиль, щоб протистояти цьому. І в цих безперервних зусиллях, в цій постійній внутрішній пробудженості ми можемо розраховувати на допомогу духовних сутностей. Звичайно ж, якщо ми відкриваємося до них. Святий Михаїл відіграє при цьому особливу роль.

«Якщо ти зумієш звільнитися від неспокою та суєти, Архангел Михаїл скине змія з небес» (Ангелус Сілезіус).

З давніх-давен на землі існували містеріальні місця, в яких покликані для цього люди проходили шлях інтенсивного духовного учнівства. Це давало їм можливість усвідомлювати зв’язок із духовним світом. Вони набували здібностей духовного бачення. Вони ставали жерцями або посвяченими, які довгий час вели людство шляхом поступового розвитку до самостійності та свободи. Сьогодні людина відчуває, що цілком належить сама собі. Вона відчуває, що може віднайти зв’язок з вищими світами тільки через особисту сві­домість та внутрішню свободу.

Духовна наука говорить про те, що Архангел Михаїл є особливим хранителем цього шляху. Можна сказати, що головне прагнення Михаїла — повернути спрямованому на матеріальний світ пізнанню людей властивість пізнавати духовну реальність. Він бореться з владою темряви. Арена цієї боротьби — навколо нас і в нас самих. Ми щодня переживаємо це, коли намагаємося долати внутрішню пасивність. Якщо ми перемагаємо, то можемо відчути зв’язок із силами Михаїла, що спрямовують нас на шлях, сповнений мужності та сили.

На старовинних картинах, що зображають битву зі змієм, святий Михаїл тримає в руках спис або меч. Існують зображення Михаїла з терезами або земною кулею. Ми можемо знайти особистий шлях до святого Михаїла, якщо пізнаємо суть зображеного.

Спис — це образ цілеспрямованості, спис точно визначає ціль, спрямований до неї, вражає її. Одночасно він визначає і дистанцію, адже за допомогою списа можна битися тільки на відстані від супротивника. Щось подібне здійснює наше мислення. Передусім ми все «охоплюємо» сприйняттям, потім в процесі переосмислення сприйняте дистанцюється від нас, протиставляється нам. Спис Михаїла вражає ціль, але погляд його звернений в інший бік. Це означає, що він спроможний побороти супротивника тільки власною внутрішньою силою.

Меч — символ роз’єднання. Після того, як ми щось побачили, наше мислення отримує можливість розділити це на частини, проаналізувати, знайти всьому своє місце. Меч — це гострота думки. На багатьох художніх зображеннях можна побачити, як Михаїл тримає свій меч над головою, наче він здобув його зі сфери мислення.

Ще один атрибут Михаїла — терези. Все побачене та проаналізоване ми повинні зважити. Адже тепер нам потрібно прийняти моральне рішення. Ми шукаємо рівноваги, і терези вказують нам золоту середину. Якщо досягнута ясність мислення, настає час говорити серцю. Зображення святого Михаїла з терезами символізує взаємодію мислення з силами серця.

Земна куля на картинах виражає єдність космосу та землі. Михаїл із земною кулею в руці показує, що він пов’язаний з усіма космічними подіями як на небі, так і на землі.

Михаїл — представник сил мужності. В душі людини він невідступно виконує своє завдання, долаючи опір і протидію негативних сторін душі. На це вказують його атрибути.

Маленькі діти можуть отримати подібні душевні переживання, слухаючи казку, в якій принц виконує найскладніші завдання, з честю проходить різні випробування, долає труднощі. Діти активно переживають його пригоди, сумують і радіють разом з ним, і це підсилює їх душевні якості. Про те, що страх можна побороти, діти дізнаються від дорослого, довірливо шукаючи у нього захисту. Але свідомо влаштовувати «випробування мужності» не варто раніше, ніж діти досягнуть шкільного віку.

Довірливий погляд малюка з часом перетворюється на допитливість підлітка — дитина росте, а разом з нею «виростає» і свято. Образи свят, що приходять до нас іззовні, все глибше «входять» у внутрішнє життя кожного.

Сприймаючи образ лицаря з казки, дитина порівнює, як вчинки дорослих відповідають поняттю лицарства. Вона і сама прагне стати лицарем, йдучи шляхом мужності, пізнання, подолання.

Структура лицарських орденів була багаторівневою. Кожен рівень був чітко обумовлений і мав свою атрибутику. Лицар зростав духом — зовні це виражалося в отримуванні нових регалій. Цей ріст полягав не в кількості подвигів, а в появі нових внутрішніх чеснот: мужності, проявленої в битві, мужності в милосерді, мужності в пізнанні. Це і є зростання. Зростання — найважливіша справа дитини. Вона підростає, і її душевне життя стає все більш сформованим і диференційованим. Якщо для першокласників дуже важливо пройти випробування на «мужність», то що буде випробуванням у другому, третьому, п’ятому класах? Щоб повернути святу красу, урочистість і його справжній дух, потрібно знайти в ньому місце для подолання самого себе. І тоді свято стане заслуженим і правдивим у внутрішньому переживанні дитини.

Наша смуга перешкод у 1-му класі була справді складною. Діти дерлися глиняними схилами, намагалися встояти на хитких колодах. Наприкінці треба було перейти через міст, що здіймався над глибоким ровом, а під ногами далеко-далеко внизу ледь-ледь проглядала земля. Стомлені дітлахи отримали по два яблука. Одне — велике красиве, а друге — маленьке зелене. Їм запропонували одне з’їсти, а друге подарувати найдорожчій людині. Троє мам з дев’яти отримали червоні яблука. Це був хороший урок для батьків. Дітям секрет яблук не розповіли.

Посвята в лицарі — у кожного на голові червона атласна стрічка, меч торкнувся плеча, виголошено чесноти. Їх потрібно здобути на лицарському шляху довжиною в життя.

І от знову осінь… Діти подорослішали, і хитка колода вже не є випробуванням, а просто розвагою. Діти стали серйознішими, спокійнішими. До них тепер інші вимоги. Мужність лицаря не тільки в сміливості, але й в умінні тримати слово. Ти готовий пообіцяти і пам’ятати свою обіцянку, не забути її, виходячи з класу та прощаючись з учителем? Скільки дітей з класу зможуть отримати блакитну стрічку? Можливо, двоє чи троє, але тепер саме вони будуть нагороджені. Для всіх інших шанс проявити себе з’явиться наступного року. Всі йдуть цим шляхом, але з різною швидкістю. Мудрість вчителя допоможе учням не брати на себе того, що не під силу. Як колись руки лицаря допомагали переходити йому по хиткій колоді, так тепер інтуїція вчителя допоможе вибрати дитині завдання їй під силу, щоб радість подолання себе зміцнила в ній мужність та волю.

Можливо, в 6-му класі, коли світ навколо дитини стане складнішим, мужністю для неї буде проявити жест милосердя? А для восьмикласника мужність в досягненні знань буде випробуванням на новій стадії?

Перемагаючи свою негативну природу, для якої зручнішими  і приємнішими є комфорт, лінощі та душевна пасивність, ми змінюємо себе, виховуємо силу волі, прагнення внутрішньої дії. Знаючи особливості кожного року життя дитини, у святі Михаїла ми можемо допомогти зробити їй новий стрибок у розвитку, зміцнити себе.

Щоб випробування не перетворилося на забавку, завдання повинне відповідати можливостям дитини. Тоді свято буде не зо­внішнім, а внутрішнім переживанням, досягненням людини, що зростає.

Вперше опубліковано в газеті «Дитина» №9-10, 2001