Іншого разу розкажіть дітям таке:

Любі діти! Ви часто ходили на прогулянки, гуляли на луках, уздовж полів, у лісі, а також і на узліссі, де ліс межує з луками. Коли ви ідете безпосередньо лісом, то знаходитесь у затінку, проте коли простуєте узліссям, то з одного боку може достатньо яскраво сяяти сонце. І якщо до лісу прилягають луки, ви пречудово можете спостерігати, як зростають квіти. Дуже добре, якщо ви підшукаєте особливі місця для ваших прогулянок, де ліс та луки межують одне з одним. Тоді ви завжди зможете відшукати щось чи то в лісі, чи на луках. Ви зможете знову і знову спостерігати, як росте трава і як у ній зростають різноманітні рослини та квіти.
Та погляньте, особливо гарно та приємно, коли можна не лише простувати лісом чи луками, а коли луки розпростерлися між горами, у видолинках. На таких луках знайдеться багато більш цікавого, ніж на луках, які занадто сильно осяваються сонцем. На луках, у видолинках, захищених горами, можна віднайти найпрекрасніші квіти, і ці квіти часто ростуть так, що їх буває видно поміж мохом, що зростає на таких луках у видолинках. Особливо фіалки, вони ростуть тут, сусідячи з мохом.

Тепер можна продовжити розмову з дітьми про мох та фіалки, викликаючи когось із дітей, щоб описав фіалку, а іншого, аби розповів про мох. Можна навіть спробувати принести у цей день мох та фіалки, якщо вони саме є. Адже і те, й інше зустрічається у той самий час.
Далі продовжуйте якось так:

Але погляньте-но, любі діти, якщо поблизу вас знаходиться такий видолинок, то цілком можливо, що ви зайдете туди і відшукаєте лише тільки мох. А наступного разу сходіть туди через вісім днів. І що ж ви побачите? У моху є фіалки! Так, вони щойно з’явилися з-під моху, вони ховалися раніше в ньому. Запам’ятайте це. А наступного року ви можете пережити ще більшу радість. Подумайте собі: весною тут ще не було фіалок! Ми ще не бачили їх. І спробуйте розгорнути мох. Ага, ось вона, фіалка!

 

У природі, любі мої діти, незрідка відбувається точнісінько так, як і поміж людьми. І незрідка щось добре та щось прекрасне є схованим. Іноді людину не помічають, тому що добро приховане у ній, тому що його ще не віднайшли. Слід розвинути у собі відчуття, що дає змогу серед багатьох людей відшукати людей добрих.
Отож, любі діти, можна далі продовжити порівняння людського життя з природою. Уявіть-но собі якусь цілковито добру людину, і ви зауважите, що така людина завжди каже добрі, підхожі слова. І ось є скромні люди, а є нескромні. Скромні люди є менш помітними. А нескромні прагнуть бути поміченими.
Подивіться, фіалка є досить гарною, однак, якщо ви поглянете на неї, яка вона, як вона розпрямляє свої гарненькі пелюстки, то побачите: фіалка хоче, аби її зауважили, вона прагне, щоб її споглядали. Я не можу порівняти фіалку із сором’язливою дитиною, що усамітнюється або сидить собі непомітно в куточку. Ви могли б порівняти цю квітку з дитиною, якій подобається, коли на неї звертають увагу. Так, але ж вона не показується, коли вона схована серед моху? Бачте, якщо ви так дивитеся на фіалку, сховану поміж пелюстками, коли вона з’являється і як уся вона потім пробирається назовні з-під моху – адже це виглядає так, наче фіалці зовсім не хотілось би, щоб її простоту бачили, наче їй зовсім не хотілося б, щоб її просто нюхали, але це ж так, наче б їй хотілося, щоб її шукали: “Так, так, так, ось де я! Але ти мусиш мене пошукати!” Фіалка подібна до не зовсім скромної людини, але подібна й до грайливої людини”.

З GA 295, Рудольф Штайнер
“Мистецтво виховання. Семінарські обговорення та лекції за навчальним планом”.
Шосте семінарське обговорення
Штутгарт, 27 серпня 1919 року

Originalausgabe:
R. Steiner “Erziehungkunst. Seminarbesprechungen und Lehrplanvortrage”,