Гномики і велетні

 Хороводу час
Завітав до нас.
Що у лісі восени,
Вам повідаємо ми.

В лісі цім густі ялинки,
І великі, і малі.
А внизу цупке коріння
Гнеться, в’ється по землі.
Куди воно гнеться, куди плететься?
Між корінням є шпаринки:
Це жучка і хробачка
Затишні хатинки.

Дзвін голосний співає,
Гномів до праці скликає!
Молоточки маленькі візьмемо,
У торбинки їх покладемо.
Чи всі готові у нас?
Рушати в дорогу час!

Ось гора величенна,
В ній печера є темна.
Бачиш, смарагди у темряві сяють,
Кришталь мерехтить, ніби нас чекає.

Ми мішок — за мотузок, і дістали молоток!
Молоток великий голосно співає.
Дзвінко він каміння, каміння довбає.
Стій, великий молоток!
Молоток маленький голосно співає,
Дзвінко він каміння, каміння довбає.
Стій, маленький молоток!
Молоточок крихітний весело співає,
Дзвінко він каміння, каміння довбає.
Стій, крихітний молоток!

Працювати з піснею — цікавіше!
Набагато швидше й веселіше!

Молоточок гномика стукати втомився,
І куди веселий спів молотка подівся?
Ми мішок — за мотузок, хай спочине молоток!
А на нього — срібла шматок,
Золота і самоцвітів, кришталю гірського квітів,
І на все це — срібла шматок!
Зав’яжемо міцно в торбині всі речі,
Зав’яжемо міцно, складемо на плечі.

Аж раптом вітер піднявся — гу-у-у!
Малий ковпачок залетів на сосну.
Скину на землю свій мішок,
Треба дістати ковпачок!
З гілочки — на гілочку. (3р.)
Вітер знову — гу-у-ух! Ковпачок додолу — бух!
З гілочки — на гілочку. (3р.)
На голівку — ковпачок,
А на спину — свій мішок!

Ось наша хатинка в корінні сосни,
Внизу під гіллям відпочинемо ми.
Долоньку свою покладу під щоку,
А поруч поставлю торбину важку.

Аж раптом ліс гілками колихнув!
Це велетень страшенний позіхнув.
Широким кроком він іде,
От-от він гномиків знайде!

Ноги в нього здоровенні,
Руки в нього величенні,
Ніс — неначе у бика,
І волосся сторчака!

Лісом велетень іде, стовбури ламає.
Трощить ліс, усе живе з-під чобіт втікає.
«Десь тут близько є скарби» — гномиків шукає.
Гномики схопилися, на плече — торбинки.
Швидко заховалися під гілля ялинки.
В лісі велетень блукає, гномиків малих шукає.
Зачепився та й упав,
Ледве носа не зламав,
І коліно обідрав.
Він коліно тре своє, стогне й шкандибає,
На свою нещасну долю гірку нарікає.
І кульгаво, вайлувато повертається до хати.
Велетень пішов додому, тож вертаймо до сосни.
І під гілкою густою додивлятись будем сни.
Заспіваймо колискову для осінньої землі.
З нею ми поснемо знову до веселої весни.

Вперше опубліковано в газеті «Дитина» №9-10, 2001