Колись давно світ був зовсім не таким, як зараз. Зорі на небі були великими й яскравими, і люди в ті часи бачили їх завжди – навіть удень! Зорі вказували їм вірний шлях по життю, що коли робити, що коли їсти, як поводитися в світі – і тому не було серед людей ані хвороб, ані брехні, ані зла, і жили вони довго й щасливо.

А на небі в той час сталася велика війна – Архангел Михаїл бився з драконом, переміг його й скинув униз. Почав дракон падати в безодню і раптом побачив землю – мирну і прекрасну. Вивернувся він, зачепився за неї пазурями і лишився на землі. Обдивився навколо, побачив людей, оцінив їх своїм вогняним оком і вирішив: «Тепер тут буде моє царство, а людей я перетворю на своїх рабів!»

І почав він спокушати й зваблювати їх, щоб вони робили тільки те, що він забажає. Але люди бачили перед собою яскраві світлі зорі, що вказували їм істину, і не піддавалися драконячим спокусам. І не міг дракон нічого вдіяти.

Тоді розлютився він і прохрипів: «Я загашу ці зорі!» Злетів у небо й почав стягувати його, щоби стало воно твердим і не пропускало більше ясного світла. І зорі почали зникати від людей, одна за одною перетворюючись на маленькі зірочки, які віднині можна було бачити тільки вночі. І багато людей стали навіть думати, що то лише вогняні кулі, що одиноко літають в холодному чорному космосі. І страх оселився в їхніх серцях.

Побачив це Архангел Михаїл і вирішив допомогти людям. Описав він коло своїм вогняним мечем, зібрав на його кінці ніби іскри усі зорі, до яких дракон іще не дістався, і широким змахом послав униз, на землю! Зорі впали й остаточно зникли з людських очей. Дракон же зрадів цьому й вирішив, що тепер він на землі єдиний володар.

Пройшло багато часу. І от якось в прекрасній країні на березі теплого південного моря, де люди ніколи не забували давніх зорь, сумували за ними і зводили на згадку про них чудові храми з білими колонами, жив один мудрий чоловік. Він пам’ятав стародавнє сказання про те, як колись зорі впали з неба на землю, і все життя присвятив їх пошуку. Одного разу лежав він на траві неподалік від храму і, вдивляючись у блакитне небо, розмірковував, куди ж саме могли заховатися зорі тут, на землі. І раптом ніби іскра впала від яскравого сонця йому на чоло й спалахнула здогадкою. Чоловік хутко підхопився, став міцно на ноги, розвів руки в сторони – і нарешті відчув: ось де вона тепер, зоря з неба!

Мудрий чоловік розповів про своє прозріння всім навколо, і з того часу люди почали шукати зорі і знаходити їх – усюди на землі. І зрозуміли вони, що Архангел Михаїл не кинув їх напризволяще, не віддав землю на поталу дракону, а послав людям допомогу. І кожного року, особливо у серпні, він знову й знову посилає її, щоб люди пам’ятали про істину і щоб вона знову вела їх по життю.