Міхаель Бауер (1871–1929), друг і біограф Християна Моргенштерна, працював вчителем протягом багатьох років. Для нього передусім найважливішим було те, щоб дитина відчувала радість від розвитку своєї мови та фантазії у різних вправах. З цього ставлення виникли його «Казки про рослини» — вони виросли на ґрунті благоговійного спостереження й зачарування природою та життям; вони випромінюють любляче сердечне тепло та щирість. Знайомлячись з цими казками, дитина переживає, наприклад, чому полуниця не дає відчуття ситості та чому ялівець залишається таким маленьким. З новою увагою й глибоким ставленням, що виходить із самого серця, буде дитина йти крізь природу, якщо вона познайомиться з цими історіями, яким притаманна добродушна мудрість, інколи й навіть з хитринкою.

Мандруючи мертвою пустелею, Іоан Хреститель прийшов якось у долину, що усамітнено розташувалася серед скель. Скидалося на те, що земля там містила в собі вологу, оскільки то тут, то там видно було окремі зелені кущики. Зрідка пробивалися навіть дикі, мабуть, безплідні виноградні лози. Незабаром Іоану зустрівся намет бідних пастухів, чиї нечисленні кози та вівці паслися навколо на кам’янистих схилах.

Оскільки вже вечоріло, Іоан запитав у пастухів, чи не дозволять вони йому переночувати разом з ними, і вівчарі охоче прийняли його. Вони запросили його розділити з ними їхню скромну трапезу, а наступного ранку не відпустили його, поки він перед дорогою не випив разом з ними козиного молока. Вони були настільки привітні та гостинні — все, що вони робили, було сповнено такої сердечності, — що Іоан вирішив залишити їм щось у подарунок.

«Принесіть мені одну з тих виноградних лоз, що ростуть на скелях, — сказав він вівчарям. — Я хочу поблагословити її, щоби вона й у цій глушині могла приносити плоди».

Слід сказати, що пастухи були щирим та гостинним народом, і вони дали притулок Іоану в його покаянній мандрівці настільки ж сердечно, як вони дали б притулок будь-якому іншому подорожньому, але Божої людини вони в ньому не впізнали. Тому про себе вони посміялися з його наміру благословити дику виноградну лозу.

Один з них вийшов нібито за лозою, але, бажаючи пожартувати, приніс замість лози гілку якогось дикого куща, що ріс неподалік від намету. Іоан зробив вигляд, що нічого не помітив. Він взяв гілку, сказав над нею свою молитву і пішов.

Яким же було здивування пастухів, коли через деякий час в один прекрасний день побачили вони гілочку, яку благословив святий, всю обсипану дрібними червоними ягодами. Ягоди виявилися дуже смачними й чудово тамували спрагу. З часом пастухи ще більше оцінили цей кущик, оскільки був він вельми невибагливий і, незважаючи на бідний ґрунт та несприятливу погоду, з року в рік давав щедрий урожай. Схоже було, що таким чином він хоче висловити свою подяку за отримане благословення.

Ще й сьогодні в народі у пам’ять про благодійника ці ягоди називають Івановими ягодами, або смородиною.

Вперше опубліковано в електронному журналі “Дитина Вальдорф+” №2, 2013 р.