Бджілка бджілці казку каже,
бджілка губи медом маже…
Чує татко, чує ненька,
чує дівчинка маленька
про ліси і про гаї
та про хлопчика малого,
та про Янгола святого,
про зірничку у росі…
Й ви послухайте усі!
Лісом йшов малий хлопчина, й прикра трапилась причина: заблудився він. Стежка вилась, та урвалась… Вже не ліс, а чорний праліс на стонадцять гін… Десь далеко дзвін…
Хлопчик стрів мале Зайчатко:
— Йди до мене, в мене — хатка, в ній привітно, в ній не пусто — є морквина, є капуста, коржик на меду!
Й каже хлопчик той маленький:
— Там нема моєї неньки, отже, не піду! Із кринички він напився, чемно Зайчику вклонився й мимо Зайчикової хати пішов стежечку шукати, а її нема, й падає пітьма.
Переліз глибокий рів і Лисичку там зустрів:
— Заблудився-заблукав, може, Вовка ти злякався… В мене є сосна висока, в мене є нора глибока, в ній і проживеш. Чом же ти не йдеш?
— Не життя там — посиденьки. Мені ж хочеться до неньки, до бабусі і до татка… — так промовив він.
Й знову чує дзвін.
Хлопчик дзвону уклонився, тричі він перехрестився та з-за листя, з-за гілляччя раптом Янгола побачив. При берізці, при ліщині усміхався він хлопчині:
— Коли хрестишся до неба, йти тобі зі мною треба, твій знайдеться дім. — взяв за руку і повів через хащі, через рів…
Їм цвіли зірниці-квіти, нахилялись пружні віти до травиці, до землі…
Далечінь обох манила, й церква солодко дзвонила за переліском в селі. І забув той хлопчик втому, бо без зайвих слів Янгол вів його додому, до матусі вів.
 
Вихователь групи “Сонечко” – Наталія Ніц