З 16 до 23 липня 2018 в селі Григорівка Канівського району проходив ботанічний тиждень. Його організатором була Наріне Мальцева. Запрошені доценти — Урсула Лохер (викладач біології в старшій школі) та Карін Екштайн (основний учитель молодшої школи). Ми з Ярославою Демченко там навчалися й надихалися. Нижче я розповім коротко, як саме проходив цей семінар, що нового довідалася, що мене вразило. Але я, на жаль, не зможу передати вам і сотої долі того, що в моїй душі зародилося й лише з часом зможе вербалізуватися. Бо, насправді, подібні пригоди нам усім треба періодично переживати, надихатися для подальшої роботи з дітьми.
Робота наша була побудована таким чином. Уранці ми співали. Спочатку Карін навчила нас англійської пісні “The river she is flowing”. Пісня проста, але ми її виконували, то збільшуючи, то зменшуючи темп і гучність, а також каноном. Дуже хочу її грати з дітьми. Крім того, щодня хтось із учасників готував власну пісню. І так до завершення семінару в нашому виконанні звучав цілий концерт!

Далі ми читали працю Рудольфа Штайнера «Мистецтво виховання. Семінарські обговорення й лекції з навчального плану» — 9-10-11 розділи. А також паралельно «Світ рослин. Духи стихій» — 7 лекція. Цікавими були обговорення, аналіз, приклади й поради Урсули й Карін, що ґрунтувалися на їхньому колосальному досвіді.

Після читання було заняття по групах. Одні йшли з Урсулою на луг чи в ліс, де мали практичні заняття, а другі — продовжували обговорення лекцій. І це було найцікавіше, бо ми, як справжні діти, були зануренні в роботу й дослідження. Найбільше мене вразила Урсула, з якою я почувалася п’ятикласницею чи семикласницею, яка захоплена своїм Учителем і тим, про Що вона розповідає, Як вона розповідає, що і як вона робить. А зробили ми з нею колосальний проект, який у часі можна розтягнути з 5-го до 7-го класів, а деякі завдання будуть корисними й для учнів старшої школи.

Отже, ми вийшли на луг з розмаїттям квітів. Виокремили мотузкою 25 квадратних метрів землі. Розділилися на 4 групи. У кожної групи було своє завдання. Перша група учасників мала зробити звіт вигляду зверху нашого об’єкта. Треба було записати назву кожної рослини (нам у цьому допомагала пані Ірина Єремко, біолог), використати для неї певний умовний колір і нанести на план розташування усіх рослин. Цих видів рослин на ділянці було більше 30-ти. Але найбільше нас здивувала Урсула, коли підійшла, нахилилася й розгорнула високу траву. А там постав не менш розмаїтий рослинний світ, який був прихований від нашого, як виявилося, поверхневого погляду.

Друга група мала завдання замалювати основні рослини у відповідних пропорціях одні до одних. Третій групі потрібно було вирахувати процентне співвідношення рослин, які росли на цій ділянці. Здивувало, наскільки нерівномірно вони розподілені. Одні тримаються купки, другі — розростаються по всій площі, ніби намагаються досить наполегливо видавити інші види й зайняти панівне положення.

Четверта група спостерігала за тваринами, що проповзали ділянкою чи пролітали над нею (комахи, земноводні, рептилії, птахи), описуючи їхню поведінку, житло, звуки, що вони видають, екскременти, сліди. І знову ж таки, лише коли ти починаєш вдивлятися, вслухатися, то починаєш помічати розмаїття цього світу. Ти тішишся, коли на тобі примостився богомол чи пролетіла сарана. Ти легенько змітаєш з волосся павучка чи робиш свідомі зусилля, щоб не наступити на мураху. Ти розумієш, що ти не один, що ти зараз у них у гостях. І всі вони: і рослини, і комахи, і птахи — усі вони тобі довіряють. У звичайній науці будь-які рослини чи тварини розглядають лише зовнішньо. «Що я можу з ними зробити? Яка мені від них буде користь?» Цим механістичним підходом можна зруйнувати природу. Це споживацьке ставлення до природи породило споживацьке суспільство. Ще раз переконалася, що в дітях треба розвивати естетичне відчуття, розглядаючи тварину, рослину, камінь…
Кожен з нас з лугу приніс рослину, яку необхідно було замалювати. І щоразу нове відкриття. Я дуже уважно розглянула свою рослину, намагалася точно відобразити колір, форму, розміщення. Але тільки-но виникало бажання малювати з пам’яті (бо я ж уже її вивчила) й не дивитися на свою рослину, тут на мене відразу чекала поразка. Адже виходила зовсім не та рослина, що лежала переді мною.

Одним із завдань було взяти для аналізу забори ґрунтових пластів. Але й місце, де ми змогли копати, Урсула вибирала ретельно: шукала клаптик, де рослинності є найменше, щоб якомога менше її пошкодити. Копали яму вглиб, спостерігаючи за зміною ґрунтів. Кожен шар ґрунту ми вимірювали, з точністю замальовували, записували протокол й акуратно складали в пакети для подальшого аналізу. Десь на глибині 40 см ми віднайшли закам’янілість, у заглибленні якої був якийсь фрукт. Він уже висох, почорнів. Урсула тішилася, наче дитина, а ми разом з нею, коли довідалися, що нашій знахідці кілька тисяч років, адже 1 см такого ґрунтового покриву твориться протягом ста років! Після забору все те, що лишилося від кожного шару, ми мали в тій же послідовності закласти назад! Оцю відповідальність науковця треба дати пережити дітям!

А далі було найцікавіше. У нас була міні-лабораторія, де ми проводили аналіз кожного шару ґрунту. З’ясовували кількісне відношення органічних решток, колір і характер осаду, за швидкістю проникання вологи визначали склад ґрунту, також вивчали наявність гумусу, визначали кислотність кожного ґрунтового покриву, його механічний склад (з’ясовували кількісне співвідношення піску й глини). Таку саму процедуру із забором ґрунтів та їхній аналіз ми провели на лісовій ділянці, а також описали та замалювали рослинність лісу. Удруге це робити й протоколювати було значно легше. Наші дії були більш усвідомленні. Від того виникало відчуття впевненості й задоволення від самого процесу. Дітям це також дуже добре пережити. Насамкінець, ми змогли порівняти результати дослідження ґрунтового покриву лісу та лугу.З Карін ми обговорювали лекції Р. Штайнера. Розглядали еволюцію рослин у порівнянні з людиною, особливості будови кожного виду, аналізували стадії розвитку рослин. Училися феноменологічно спостерігати й детально описувати, схоплюючи все в словах. Карін наголосила, що дітям 5-го класу робити це самостійно ще досить важко. Учителю варто перед класом описувати рослину. Він має навчитися ставити досить конкретні питання, щоб сфокусувати увагу дітей. Протягом 20 днів радила писати дітям щоденник, де вони щодня записують або замальовують те, що раніше не помічали. З кожним кроком вони бачитимуть усе більше й більше. Карін щоразу намагалася подати душевні жести рослин, допомагала розгледіти місію, з якою конкретна рослина прийшла на цей світ. Кожна рослина — це жест Землі. У проявах душевного ми маємо лишатися дуже точними, об’єктивними.

Цікавим було поєднання частин рослини зі стихіями. Також розглядали зональність Земної кулі й рослини, які там переважають. Намагалися мисленнєво охопити всю земну кулю, її розмаїття. Цікавим було завдання: визначити, які кліматичні зони відповідають за слух, нюх, смак, зір. Відповіді були часто досить полярними. Однозначності справді тут нема. Але ми зрозуміли, що українська земля є надзвичайно родюча, і це дар нашої кліматичної зони. Було багато відкриттів.

Розглядати з дітьми рослини можна починаючи з молодших класів. Букет, які дарують діти вчителю може дати привід для розповіді легенди чи казки, у яких розкривається якийсь душевний жест рослини. Ці зерна, які сіє вчитель, звертаючись до образів, далі проростають у душах дітей середньої школи, отримуючи все більше наукове підтвердження. У 4 класі розповідати про певні види рослин, які є поживою для різних тварин. У 6 класі можна розглядати рослини, що є вказівником певного типу ґрунту, на якому вони проростають. Таким чином, ми спостерігали два види альпійської троянди, яка росте у швейцарських Альпах. Один з них росте на вапнякових ґрунтах, а другий — на граніті. Відрізняються вони формою листя, покривом стебла, кольором квітки. Також можна взимку на головному уроці після вислову 10-15 хв давати завдання дітям точно замалювати гілку, відображаючи кожен згин, сонний пуп’янок, колір кори, її малюнок і т.д. У 7 класі під час епохи, що пов’язана з харчуванням, варто дослідити особливості поширення злакових у різних частинах світу.В один із семінарських вечорів Урсула поділилася з нами досвідом проведення екологічного проекту, який вона проводить з учнями 7-их класів. Зазвичай триває він приблизно 6 днів: 2 дні займає дорога в гори, таборування, а 4 дні триває сама робота. Групи дітей досліджують мінерали тієї місцевості, спостерігають за рослинним і тваринним світом, а також спілкуються з людьми, які розповідають власні життєві історії, традиції, діляться досвідом перебування на цій території й т.д. Кожна група має отримані результати записати, замалювати, а після приїзду представити результати для учнів 6-го класу, а також перед своїми батьками й учителями-предметниками. Лише тоді в усіх дітей постає досить цікава й розмаїта картина того, де вони були. Діти застосовують чимало знань і вмінь, набутих під час навчання протягом попередніх років.

В один із останніх днів ми мали похід та екскурсію Трахтемирівським півостровом, який огорнутий легендами. Коли ми йшли лугом, то розмовляли, тішилися, наче діти, спостерігали за деревами на узбіччі. Але підійшовши до лісу, Урсула попросила всіх припинити розмови й у повній тиші ввійти до цього прохолодного й вологого царства. Ми йшли, відчуваючи цей контраст між лугом і лісом усім тілом, кожним глибоким подихом. Ми йшли один за одним, наче мурахи, торуючи шлях і з подивом помічали, яким наповненим є цей дивовижний світ. А тоді була злива. Великі краплі дощу продиралися крізь широке листя дерев, які намагалися нас захистити, але вони щоразу програвали цю битву, бо краплини щоразу з більшою силою обпікали розпечені сонцем плечі. Ми всі були мокрі, ми всі ніби зрівнялися, ми всі були огорнені великою стихією, яка брала нас у свій полон. Упевнена, що в такі переживання варто занурювати й дітей.

Був ще виїзд на піщаний кар’єр, де ми спостерігали ландшафт і знаходили піщаники з відбитками мушель — німі свідки того, що на цій території колись було море. А також вдалося поспілкуватися з Урсулою щодо геології та мінералогії. Це теж допоможе у підготовці епохи для 6 класу.

Я рада, що мала змогу навчатися протягом цього семінарського тижня з такими досвідченими й дуже глибокими людьми як Урсула й Карен. Ще раз переконалася, наскільки продуктивними є такі виїзні сесії на природі, де ти маєш можливість усе побачити, дослідити. А ще це час для надзвичайно цікавих і корисних знайомств з учителями-колегами вальдорфських ініціатив України, для обміну думками, досвідом, для спостережень за темпераментами й характерами, для глибшого розуміння дітей і їхніх вікових проблем. І за це я вдячна організаторам!