Колись давно жили маленький хлопчик на ім’я Ленс і маленька дівчинка на ім’я Лорі, які були приблизно вашого віку. Ленс і Лорі були найкращими друзями і любили грати разом. Щоранку, закінчуючи снідати, вони зустрічалися біля сараю Ленса, щоб спланувати пригоду на день. Іноді вони стрибали і гралися в копиці сіна в сараї або вдавали, що вони сироти і повинні жити на горищі Лорі. Але, безумовно, їхнім улюбленим заняттям було грати в гаю, який ріс біля сусіднього струмка.

Одного разу, коли Ленс одягався, він випадково почув, як його старші брати говорили про чарівну країну, яку можна знайти, перейшовши старий кам’яний міст і пройшовши стежкою, викладеною камінням. Ленс подумав, що було б дуже весело здивувати Лорі, взявши її в цю чарівну країну. Тож він схопив кілька свіжих чорничних кексів, поклав їх у мішок, запхав у кишені два яблука і побіг їй назустріч.

Завжди готова до пригод, Лорі взяла закуску, яку їй запропонував Ленс, і вони пішли. Пройшовши деякий час, двоє дітей натрапили на старий кам’яний міст. Не встигли вони перетнути міст на півдорозі, як Ленс зупинився, бо на протилежному березі він бачив лише купу кущів ожини. Вони начебто заволоділи всім, що було на виду! Звичайно, в них, здавалося, не було нічого магічного.

Подумавши, що стежка повинна бути якось захована серед кущів, Ленс схопив Лорі за руку і повів її на дальній бік мосту. Як тільки вони зійшли з мосту, густий клубок гілок ожини, здавалося, чарівним чином розступився і перед ними була стежка, викладена блискучими каменями, що вела в ліс.

Діти були настільки схвильовані цим, що відразу ж почали йти по стежці. Не встигли вони зайти надто далеко в ліс, як стежка відхилилася ліворуч і побачила, що їх ведуть на луг; найдивовижнішу галявину, яку вони коли-небудь бачили. Куди б вони не подивилися, то бачили кроликів, оленів і білок, що нишпорили навколо. А квіти та птахи були всіх кольорів, які тільки можна собі уявити. Але, мабуть, найдивовижнішим видовищем були дерева, які окільцьовували луг – замість зеленого листя на цих деревах були золоті листочки, які переливалися, як коштовності на сонці.

Подумавши, що це буде чудове місце, щоб перекусити, Лорі та Ленс сіли на золоту колоду й озирнулися навколо.

— Дивіться! — вигукнула Лорі. — Як дивно – куди не глянь, усе парами. Квітки ростуть по два до стебла, всі дерева ростуть парами, а звірята бігають поруч — по двоє. Цікаво чому?

Потім з-за спини два маленьких голоси відповіли їй в унісон: «Тому що ви, в Країні Парних. Тут ми ділимо все порівну, і ніхто ніколи не залишається один».

Лорі і Ленс підстрибнули на звук голосів. Коли вони обернулися, то побачили двох дітей, які були одягнені однаково і зі з’єднаними руками. «Хто ти такий?» — запитав Ленс, трохи розслабившись, побачивши добрі посмішки на обличчях двох дітей.

— Я — Тімоті Другий, а він — Френкі Четвірка, — запропонував вищий з двох. — А хто ти такий?

Ленс представився і Лорі, а потім попросив Тімоті розповісти їм про це дивне нове місце під назвою «Країна Парних».

Поки Тімоті і Френкі розмовляли, Лорі і Ленс виявили, що вони опинилися в країні, де все тільки двійками, четвірками або шістками. Діти завжди народжувалися близнюками, будинки мали двоє вхідних дверей і по два чорні двері, а на циферблатах їхніх годинників було лише 2, 4, 6, 8, 10 і 12. І, на жаль, у дітей дні народження були лише раз на два роки.

Почувши про Країну Парних, Лорі і Ленс пішли за двома хлопцями на край лугу, де стояв старий кам’яний колодязь.

— А що з цим колодязем? — запитала Лорі.
— Є тільки один колодязь.
— Так, це вирівнювальна криниця, — сказав Френкі. — Це єдиний одиночний об’єкт у всій Країні Парних. Це місце, куди ми кидаємо все, що залишилося лише одне, непарне. Бо ми ділимо все порівну, і якщо коли-небудь щось залишиться, ми кидаємо це в рівну криницю….

На цьому етапі запропонуйте дітям придумати речі, які вони знайшли б в Країні Парних (речі, які мають 2, 4, 6 і т.д. як частину свого складу). Також подумайте про речі, які у нас є, які довелося б викинути в колодязь — наприклад, моноколесо лише з одним колесом… Потім можна закінчити розповідь.

Наприкінці свого візиту до Країни Парних Ленс і Лорі знайшли дорогу додому, виснажені, але наповнені історіями, які можна розповісти своїм друзям… Але хто б тоді міг їм повірити!

Звичайно ж, на наступний день Лорі і Ленс повинні були відвідати «Країну Непарних»!