— Марино, у Вас багатий педагогічний досвід – Ви працювали як основний вчитель, вели дітей до 8 класу, зараз викладаєте українську мову та історію. Розкажіть, будь ласка, що це за живописна практика у 7 класі, що це дає дітям та як Ви бачите, яке значення мала така поїздка для семикласників саме у цьому році?

Взагалі кожна поїздка для класу  важлива, в кожному віці. Отож, чим же вона важлива  в 7-му класі, для підлітків 13–14 років? Я думаю, що це пов’язано із виходом дітей у світ. Як і всі епохи, які супроводжують дітей впродовж року (географічні відкриття, середньовічна історія) ілюструють певною мірою те, що вони переживають — вихід в світ. І це можна доповнити матеріалом з історії мореплавців, які прокладали шляхи до Нового Світу. І коли діти ось так виїжджають в інше місто, вони відчувають себе отими мореплавцями-першопроходцями.

З моїх спостережень, для дітей у сьомому класі важливо підшукати місто, місцевість, де почуваєшся затишно. Київ, наприклад, занадто великий, вони його не можуть осягнути, не знають дуже добре своє місто. Тому важливі оці маленькі містечка, які не так заповнені туристами (хоча Львів уже напевно і не такий маленький, варто можливо підшукати якісь інші варіанти).  Але сам колорит Львова важливий. Тут можна бачити поруч велику кількість ресторанчиків, кафе, крамничок, красивих будівель, вулиць та вуличок, одночасно. Архітектура, яка наповнює дітей — не фрагментарно, як в Києві — а формує простір цілого міста (ну хоча б кварталу). З одного боку,  середньовічність цього міста, невеликі розміри, такі, що можна осягнути, а з іншого боку перспектива, яку вони вчаться бачити. Це допомагає пробудувати таку глибоку епоху, по-справжньому художню епоху, де діти занурюються в кольори міста, в його атмосферу. І зрозуміло, що там з’являються такі неймовірні малюнки, оце, напевне те головне, що вони привезли зі Львова.

Знайомство з містом почалося з екскурсії на Замкову гору, з якої відкривається Львів. Спочатку вони бачать все місто, і потім, лише після цього починають малювати. А наприкінці подорожі вони знову пішли на Замкову гору. Тобто,  Замкова гора — і початок, і завершення поїздки. А поміж тим була робота, море вражень та особисті переживання.

І такі особисті переживання — благодатний грунт, який може використати кожен вчитель. По приїзді я, як вчитель української мови, прошу їх написати про свої враження. І ось в одному з творів з’являється образ — червоний місяць. Дівчина пише про те, як вони їдуть у потязі, місяць ось цей, відчуття і переживання пригоди, така наповненість почуттями. У своїх враженнях далеко не всі пишуть про архітектуру. Це мабуть іще не зовсім притаманно цьому віку, їм важливі саме відчуття. Діти описують тих, хто їх найбільше вразив: вуличних музикантів, або художників.

Тобто діти вчаться соціальному життю, стосункам, які вже виходять за рамки класу, їхньої сім’ї. Вже з’являється тема «хлопці», хтось запрошує дівчаток на каву. І вони про це написали — як там хтось до них із вікна кричав, якийсь там художник. Одна з дівчат писала, що її вразило, як продавчиня дуже довго чекала, поки вона вибере якусь там прикрасу. Причому, вона вважає, що в Києві не так. В Києві треба зайти, швидко купити, а от у Львові можна годину стояти, і тебе будуть терпіти, і ти можеш щось особливе вибрати. Тобто, вони відчули якесь особливе до себе ставлення, що їх сприймають, як…, як дорослих! Що можна піти там в кафе, в шоколадницю, наприклад та купити шоколаду і насолоджуватись ним!

По суті, кожний знайшов свій маленький ключик до Львова, кожний по-своєму запам’ятав його, кожний повіз додому із собою щось своє, особисте. І неймовірно цікаво, що багатьох вразила архітектура кладовищ, склепи, барельєфи, камінь, що оживає, усипальниці. Когось вразила Замкова гора, когось — Арсенал. Інший учень описав вечірні ліхтарі. Багато учнів саме в цій поїздці по-новому побачили своїх однокласників.  Дуже цікаві назви діти вигадали для своїх спогадів, хтось прикрасив свої роботи малюнками. І кожний добирає не лише свої слова, але й деталі і засоби, за допомогою яких вони описують поїздку. Ось так, обмінюючись враженнями,  поступово діти наближають до себе світ образного.

Вчителі колишнього 7-го (тепер уже 8-го) класу вальдорфської школи Софія люб’язно дозволили нам опублікувати деякі зі спогадів дітей.

Прекрасний Львів

Львів дивував мене з кожним днем все більше й більше. Тут атмосфера була зовсім інша, й звідусіль йшов дух Середньовіччя та звичаїв того часу. У Львові було багато соборів та монастирів, зовні вони здавалися маленькими та тісними, але всередині від їхніх розмірів паморочилося в голові. Дивовижні розписи з Ісусом та його апостолами, з херувимами та серафимами покривали стелю й стіни храмів. Тут мимоволі задумуєшся: «Як вони це все збудували?!»

Люди тут щирі й добрі, всюди грає музика, і, здається, ніби на світі є тільки щастя та добро. Вулички маленькі, але не тісні і дуже затишні.

Коли ми піднялись на ратушу, то побачили багато-багато будинків, увінчаних шпилями та мансардами, а поміж ними височіли велетні: собори та вежі.

Червоний місяць

Усі вже поснули, потяг їхав швидко , і ніч вже покрила міста й степи…

Я не хотіла спати і довго-довго дивилася у вікно потяга, який все наближався і наближався до Києва. Потяг минув вже багато станцій, багато міст та селищ, а я все дивилася й дивилася у вікно, і не могла відірвати очей від пейзажу, який я проїжджала.

Я вдивлялася в степи й ліси, які ми проїжджали, але раптом, коли потяг виїхав з лісового відрізка, мені відкрилося небо… І я побачила стільки гарних зірок, які так яскраво світилися, горіли так сильно, що навіть очі засліпило!

Аж раптом мій погляд зупинився… Я помітила величезний червоний місяць, він займав половину неба, верхній краєчок його навіть не було видно з вікна, а другий ніби трохи торкався землі. Це була половина від повного місяця, на якій було видно всі впадинки та тріщинки… Такого дива я ще ніколи не бачила… Місяць був помаранчево-червоний! Це було найбільше враження від поїздки у файне місто Львів.

Таланти на вулиці!

За весь час, який я була у Львові, мене дуже вразили люди, які просто виходять на вуличку у центрі міста та просто показують свої таланти: грають на різних інструментах, чи співають чи малюють… І збирають так гроші. Перехожим приємно їм давати гроші, милуючись їхніми талантами.

Мене дуже вразив квартет молодих хлопців, які грали на електронних скрипці, альті, на контрабасі та «барабані». Але замість барабану хлопець сидів на великій колонці та вистукував ритм. Хлопці грали дуже сучасні мелодії англійських пісень, навіть із серіалу «Гра престолів».

Ще я зустріла на вулиці людину, в якої, на мою думку, немає клепки. Цей чоловік йшов по вулиці, а його тіло просто танцювало. Він скакав, розмахував руками, летів, як пташка, уявляв, немов би грав на гітарі, це виглядало збоку дуже смішно. Ну що, може бути і такий талант!

Ще я бачила молодого хлопця, який зібрав велику публіку на вулиці. Він співав дуже гарно, і я впевнена, що далі він буде розвивати свій талант.

Ну і наостанок, мені сподобався художник, який малював картини графіті просто на вулиці. Він малював шедеври просто за 5 хвилин. Я була вражена!

У Львові так і хочеться розвивати свій талант!