Звірята розмовляють людською мовою, дерева й квіти можуть гуляти, де їм заманеться, а в лісі розцвітає дивовижна Квітка Папороті. Звичайно ж — це Купальська доленосна ніч, час літнього сонцестояння, коли дні найдовші й ночі найкоротші, а буяння природи — наймогутніше. Ось чому на Купала так багато очисних обрядів і ворожінь.

На широкому лузі чи галявині поблизу річки або ставка до світанку — гуляння молоді. Хлопці вирубують й встановлюють посеред галявини велику гілку (вербову чи вишневу) яка зветься Купайлиця або Марена. Дівчата прикрашають Купайлицю барвистими стрічечками, пучечками квітів, прив’язують свічечки. Довкола Купайлиці водять магічні хороводи і співають пісень про кохання міфічних Івана й Марії, які, пошлюбувавшись у Купальську ніч, дали колись початок роду людському.

Купальське дерево — це і символ буяючої рослинності, і символ дівочості. Наприкінці обрядодійства, вже на світанку, кожна дівчина забирає з собою з того дерева по уквітчаній галузці, сподіваючись, що гілочка допоможе їй у коханні. Подекуди з соломи, кропиви чи чорноклену роблять жіноче опудало — Марену. Її прикрашають стрічками, квітами, вінками, іноді й свічками. Біля Марени ставлять Купайла, довкола них танцюють, граються. Марену у кінці дійства спалюють або топлять.

Дівчата з ромену, полину, любистку плетуть віночки, прикріплюють до них маленькі свічечки і обережно пускають на воду. Куди попливе віночок, звідти й нареченого виглядати. Співають:

По саду ходжу, виноград саджу,
Посадивши та й поливаю,
Ой поливши да й нащипаю,
Нащипавши, віночка зів’ю,
Віночка звивши, на воду пущу:
Хто вінка піймає, той мене візьме.

Купальські вінки часто зберігають як обереги.

Цієї ночі годиться скупатися і перестрибнути через вогнище. Ще звечора хлопці на березі річки запалюють багаття, де спалюють сміття і всілякий непотріб. Через вогонь годиться перескочити, щоб очиститись. А якщо хлопець і дівчина успішно тричі перестрибнуть (не попадають у вогонь, не розімкнуть рук), це означає, що вони — гарна пара.

Після всіляких забав, купання і сушіння перед вогнищем годиться і поїсти. На Купала готують яєшню, горох, млинці й вареники. І, звісно, кашу у великому казані, щоб на всіх вистачило!

Купальська ніч припадає на період найвищого розвою рослинності. Рослини в цю чарівливу ніч можуть переходити з місця на місце, розмовляти між собою. Кому не цікаво послухати, про що вони балакають?
Нечиста сила найпильніша в цю ніч, адже стереже вона квітку папороті. Рівно опівночі ця чарівна квітка розцвітає — з тріском запалюється і горить блакитним вогнем. Хто зуміє її відшукати, зірвати і зберегти — стане всесильним і всезнаючим, зможе розуміти мову птахів, тварин і навіть рослин і риб. Але ту квітку дуже важко втримати в руках і вибратися з нею з лісу, адже нечисті не віддадуть просто так такого потужного засобу пізнання. Вони намагатимуться залякати сміливця: голосно реготати, тупотіти вслід, хлестати його по обличчю гілками дерев. Тоді найголовніше — не оглядатися і не боятися.

Проте до сміливої людини жодна чортівня чомусь не чіпляється. Отже, їй можна завиграшки добути Квітку Папороті. Лише б не проспати.

Хлопці ідуть іграючи…

…Крім Купайлиці, хлопці закопують у землю високу і тонку віху, яку дівчата обвивають зіллям і квітами, а наверх накладають велике колесо, вбране теж квітами і стрічками. Різнобарвні стрічки мають на вітрі, звисають аж до землі, і здається, що то не колесо, а саме сонце прийшло в гості на свято Купала.

Тим часом ще один гурт парубків ходить селом. Дивна й смішна та ватага!

Двоє хлопців впряглися у воза і тягнуть його, а інші підпихають іззаду. На возі стоїть величезний плетений кошик. І чого тільки немає в тому кошику! Старі відра, ночви, корзини, солома, околот, клоччя, одежа, взуття, всякий непотріб, що назбирався за рік у селі. Все це має згоріти в чарівному купальському вогнищі, яке очистить село від бруду, хвороб і всякої напасті. Біля кожної хати віз урочисто зупиняється, і парубки ведуть переговори з господарем чи господинею.

А взявши своє, їдуть далі з піснями. Котрі меткіші, ті намагаються де-небудь вкрасти старе колесо: воно їм буде потрібне для веселої забави. Господар хоч і бачить, та не сердиться: у цей вечір хлопці мають своє, парубоцьке, право…

Докотивши віз до вигону, хлопці застають свято в розпалі. Туди вже зібралося все село: старші жінки й чоловіки гомонять, згадують молодість, милуються дочками й синами, подумки приміряють собі невістку чи зятя. Діти, наслідуючи старших парубків та дівчат, і собі вкопують у землю маленьку гілочку верби чи вишні, бавляться біля води. Прийшли навіть старі діди та бабуні, сіли осторонь на колодках: і їм сьогодні буде свято, і їм дадуть слово на гулянці. Коли дівчата й хлопці потомляться від безконечних співів, танців та ігрищ, то сядуть купкою коло стареньких і тоді вже наслухаються розповідей, легенд про колишнє! Про відьом і чортів, упирів і вовкулак, про скарби, про цвіт папороті. Ну от, скажімо, таких.

Як чоловік папороть ніс

Пішов один чоловік у ліс дрова заготовляти. Рубав, рубав, а ввечері натомився і заснув. І якраз під кущем папороті. Було це саме в ніч на Івана Купала. Коли він прокинувся, то бачить, що коло нього зацвіла папороть, зірвав він її і поніс. І відразу в лісі знявся страшенний вітер, дерева валяться, гілки, корін¬ня — все летить на нього. Він поніс ту квітку. Коли чує — ззаду музики грають, така весела оказія! А він знав, що не можна оглядатися назад. Не оглянувся. Далі здалося йому, що його хата горить, люди біжать з відрами, кричать: «Рятуйте!». І знову він не оглянувся. Далі йде. Коли чує, ззаду плачуть, голосять — похорон ніби, вмерла його мати чи хтось із рідні… І просять: «Оглянься, оглянься!». Теж він не оглянувся.
Коли видалось йому, що дочку схопили розбійники, живу на шматки ріжуть, а вона кричить: «Ой таточку! Ой рятуйте!». Шкода стало дитини, він не витримав і оглянувся. І враз щось ніби стукнуло чи луснуло над головою, і вилетіла з рук папороть, чорт засміявся, і не стало ні вітру, ні бурі, ні розбійників… Він здогадався, що це його обдурили чорти, та що було робити — пішов додому.

І так йому в житті було, як у ту ніч в лісі здавалося.

Пожежа була в нього вдома, в матері хата горіла — а він не біг, не рятував, бо був на цей час в іншому селі. І похорон був, бо жінка померла, — а він навіть не заплакав. Аж тоді заплакав, як став сам жити з дітьми, бо тяжко було…

Про папороть

Один чоловік заснув у лісі під кущем папороті. Коли проснувся десь опівночі (а це було якраз на Івана Купала), то вже побачив, як зацвіла квітка, бо вона відразу осипалася. А пелюстки її потрапили йому прямо в постіл (постоли — м’яке селянське взуття з цілого шматка шкіри). Він цього не бачив, але дуже здивувався, бо чогось почав знати все, що де в світі робиться. Думав: «І чого це я все знаю?».

Коли зараз прийшли до нього його хлопці, з якими він робив у лісі, прийшли з горілкою, дають йому випити і просять: «Роззуйся, роззуйся!». Він не хотів пити і не хотів роззуватися, бо довго скидати постоли. Але вони так просили, шарпали його, що він не витримав і роззув постоли. Тоді хлопці зареготали, заплескали в долоні, зірвався вітер і поніс їх, і не стало нічого. Аж тепер чоловік здогадався, що це були чорти і що вони вкрали у нього папороть, яка впала йому в постіл, бо він тут же втратив дар ясновидця.

Та враз увагу всіх привертає ще одне диво — хлопці пускають з гори палаюче колесо, яке перед тим обмотали товстою соломою, обсмолили смолою, щоб добре горіло. Котиться колесо, немов сонце, що мало йому було неба, то захотіло пробігтися ще й по землі, знищити на ній усе лихе. Нарешті докочується до води і з шипінням падає в неї. Вогонь не встигає загаснути, клекотить, шкварчить, червоні кола розбігаються по воді. Це ще одна таємниця природи, що розкривається в купальську ніч: колись давно, кажуть, світ почався від шлюбу води і вогню. В купальську ніч вони поєдналися знову, і вода, прийнявши в себе вогонь, набула цілющої, животворчої сили. Тому хлопці й дівчата з веселим сміхом кидаються у воду, намагаються скупатися, як щойно купалося сонце, щоб помолодіти, розквітнути, стати здоровим і дужим. У цю ніч цілюща навіть роса. Добре покача¬тись по ній, або вмитися нею, або ж хоч походити босоніж: усе лихе одійде од тебе.

О цій порі не дрімають відьми і чарівниці: вони простеляють у темному лузі чи в лісі скатертину або ж полотно, довго-довго тягнуть його по траві, аж поки не набереться туди багато роси, а тоді викручують цю росу в горщики: нею добре лікувати худобу, навіть людей, треба тільки знати чарівне замовляння. Старі знахарки збирають лікарські трави до сходу сонця, бо в цю ніч вони мають особливо цілющу силу.

Вперше опубліковано в газеті «Дитина»,
№4-5, 2001 р.