Щороку на початку грудня проводиться гарне та світле свято «Адвентська Спіраль». Це свято – тихе, спокійне, таємниче переживання очікування Різдва. Воно допомагає дітям та їхнім батькам відчути це внутрішнє світло, просто згадати про його існування, доторкнутися до давніх джерел моральності та духовності. Символ цього свята – червоне яблуко зі свічкою. Настрій свята створюється інтер’єром: напередодні свята на підлозі хвойними гілками у вигляді спіралі викладається шлях до центру, де позначена гора зі свічкою. Шишки, кора та сухі квіти прикрашають ці гілки, на них лежать блискучі зірки відповідно до кількості дітей. Навколо спіралі оформлюємо садок гілками, сухими квітами тощо. Свято починається, коли стемніє, близько 5 години вечора. Діти з батьками тихо проходять до кімнати. Там темно, горить лише одна свічка на горі, звучить мелодійна, таємнича музика. Діти спокійно розсідаються на стільці перед батьками.

Біля входу в спіраль стоїть ангел (дорослий у білому одязі). Починається казка…

Прослухавши історію, кожна дитина, наслідуючи приклад дорослого, бере з рук ангела своє яблуко зі свічкою і вирушає до великої свічки у супроводі музики. Запаливши свою свічку, вона йде по спіралі зворотним шляхом, знаходить дорогою зірочку, бере її собі, а на її місце ставить яблуко зі своєю свічкою. Діти по черзі проходять цей шлях-спіраль, і з кожним разом він стає все світлішим. 

«Адвентська спіраль» — це переживання дітьми дива, здивування, як від одного маленького вогника може стати всім ясно. І зробили ми це разом. Це переживання загальної радості. Існує легенда про те, як виникло це свято. 

«У Німеччині,  в одному місті, жив священик отець Яків. Коли він постарів, то вирішив виїхати з галасливого міста і оселився в горах, у маленькому будиночку. В сусідньому лісі було багато різних звірят: лисиці, білки, зайці. Звірі потоваришували з добрим старим. Він завжди їх годував чимось смачненьким, і вони його зовсім не боялися і брали їжу з долоні. А маленький дикий козлик так полюбив отця Якова, що прийшов жити до нього в хату. Отець Яків не часто зустрічався з людьми, які мешкали в долині. Якщо хтось сильно занедужає, то посилали по отця Якова, і він завжди приходив до хворого і приносив різні цілющі трави. На березі річки отець Яків знаходив багато чудових лісових квітів. Він обережно викопував їх і садив біля свого будинку. Яким гарним став його будинок! Так він жив у тиші та спокої.

Іноді приходили до нього діти. Він майстрував дітям іграшки та розповідав різні цікаві історії. Коли наставав темний час року, отець Яків замислювався про те, що свято Різдва стало перетворюватися на звичайне свято застілля, і йому захотілося це якось змінити, зробити це свято світлішим і радіснішим для дітей. І ось одного разу вночі здійнялася велика буря: дерева стогнали, ліс гудів, гримів грім, блискавки розрізали небо. Отець Яків був один у своєму будиночку, і з ним був лише маленький козлик. Він схвильовано бігав, жалісливо кричав і тільки на колінах дідуся зміг трохи заспокоїтись. Отець Яків заплющив очі й почав молитися. Він просив Бога пробачити людей за їхню метушливість і допомогти їм у цей передріздвяний час, особливо дітям.

І раптом, серед виття вітру й шуму бурі, він почув голос: «Отче Якове! Дітям потрібен Адвентський садок. Ти можеш це зробити!» Хто ж це? Отець Яків розплющив очі й побачив просто перед собою на підлозі маленьку зелену змійку. На її голові була сяюча корона, а на спині блищали яскраві плями. Він здивувався й запитав: «Хто ти і звідки?» Змійка відповіла: «Ти мене не знаєш, але я тебе добре знаю — я часто слухаю твої розповіді». «Скажи, звідки ці сяючі плями на твоїй спині?» — спитав отець Яків. І змія відповіла: «Кожного разу, коли людська дитина зробить добру справу, на моїй спині з’являється сяюча плямка. Ти можеш допомогти в цьому дітям, і великим, і маленьким». «Але я не знаю, як зробити такий садок і що це таке». «Дивись на мене», — сказала змійка. Вона заслизнула і закрутилася, як спіраль равлика. Всередині яскраво сяяла її корона і ніжним світлом мерехтіли цятки на спині.

Отець Яків тепер знав, що треба робити. Його переповнила радість. І тут отець Яків помітив, що буря вщухла, ліс заспокоївся. М’яке пухнасте снігове покривало огортало весь світ. Отець Яків пішов до людей. Він заходив у кожен дім і розмовляв із ними. Він просив у людей свічки та червоні яблука та дарував їм цілющі трави. Він запрошував усіх дітей прийти, коли стемніє, до себе на свято. Діти зраділи, вони дуже любили дідуся Якова та свята.

А отець Яків повернувся до лісу, набрав моху, ялинових гілок, шишок, кори і приніс усі ці дари лісу до своєї хати. Він почав робити те, що сказала змія. В середину він поставив велику свічку, від неї проклав спіральну дорогу з ялинових гілок, а навколо створив садок із засушених квітів, листочків, шишок та гілочок. Будинок осяяв чудовими барвами від запаленої великої свічки. А діти вже вийшли в путь, вони шумно й весело бігли дорогою вгору. Підходячи до будинку отця Якова, вони побачили в ньому прекрасний сад, осяяний чудовим небесним світлом. Зеленою змійкою вела дорога до великої свічки. А на початку дороги білий ангел простягав дитині червоне яблуко зі свічкою, і кожна дитина могла пройти шлях до великої свічки, запалити від неї свою свічку та осяяти своїм світлом темну дорогу.

Свято вийшло цікавим та радісним. Свято «Різдвяна спіраль» робить очікування Різдва діяльним для дітей; кожна дитина щось робить, щоб запалилося Світло, прийшло Різдво. На цьому святі була одна жінка. Вона повернулася до міста та розповіла про це всім. Свято почало повторюватися в місті, а потім поширилося навіть в інші країни».