13 листопада багато людей у різних країнах особливо згадують святого Мартіна з Тура. Історія життя цієї людини, якщо розповісти її дітям, може стати хорошим прикладом для розуміння однієї з чудесних істин.

Мартін (314—395 рр.) народився у родині язичників (римлян), що поклонялися богу Марсу. Його ім’я, власне кажучи, і означало: «маленький Марс». У 12 років з ним трапилася одна пригода. Якось, гуляючи стежкою поблизу ставка, Мартін побачив хлопчаків, що знущалися над жабами. Це дуже обурило хлопця, і він кинувся захищати безневинні створіння. Добряче відлупцювавши кривдників, він штовхнув їх у ставок і пішов собі додому.

Коли Мартіну виповнилося 15 років, його родина переїхала до іншої провінції Римської імперії. Одного разу батько розповів йому про дивних людей, які називали себе християнами і пізнавали одне одного за та­ємним знаком — «рибою». Невдовзі після цього Мартін побачив у містечку будинок, на якому була зображена риба. Він зайшов до будинку і познайомився з його мешканцями. Вони називали себе «братами» і розповідали йому про дивовижне життя Ісуса Христа. Ще вони сказали, що Ісус — між людей, але мало кому вдається побачити його.

Через кілька років Мартіна відправили до війська. Взимку усім військовим роздавали широкі теплі плащі, що ними можна було накрити і вершника, і коня. Трапилося так, що одного дня Мартін верхи об’їжджав доручену йому частину гірської околиці міста. Стояв лютий мороз, різкий вітер жбурляв сніг в обличчя, і Мартіну доводилося добре загортатися у свій плащ. Раптом біля заметеної снігом скелі він натрапив на жебрака, що мало не помирав від холоду. Він побачив очі цієї людини, і вони здалися йому дивовижно ясними. Мартін розрізав навпіл свою теплу одіж і накрив однією половиною бідного чоловіка, а другу залишив собі. Цієї ж ночі уві сні він побачив світлих ангелів, які несли його плащ, і знайоме ясне обличчя з дивними очима, що випромінювали світло.

Про цей сон Мартін па­м’ятав усе життя. Невдовзі після цього він покинув військо і прийняв християнство. На своєму життєвому шляху він зустрів християнського монаха на ім’я Ілар, який став для нього мудрим учителем. Згодом Мартін теж став монахом. Люди дуже любили його. Вони навіть збудували храм для того, щоб Мартін став у ньому священиком. Але не цього прагнув Мартін — він думав про створення маленької монашої громади, яка б віддавала усі сили на допомогу іншим людям. Тоді він вирушив до галльського містечка Тур. У дорозі на нього напали розбійники і збиралися вбити його. Але хтось запропонував залишити Мартінові життя. Його просто зв’язали і приставили до нього наглядача. Мартін розговорився зі своїм сторожем, розповів йому історію про розп’яття Христа і двох розбійників, один з яких щиро розкаявся і потрапив до раю. Ця оповідь так розчулила розбійника, що він відпустив Мартіна на волю.

Невдовзі мати Мартіна теж стала християнкою. А сам він до кінця життя працював у своєму монастирі у Турі, допомагаючи людям і приймаючи усіх — і чесних, і розбійників — під свою опіку.

Вперше опубліковано в газеті «Дитина» №8, 2000