Як він отримав своє ім’я
В Саварії — маленькому містечку в провінції Паннонія, що тепер зветься Угорщиною, — жив хоробрий вояк. Він обрав ремесло воїна і служив у війську імператора Костянтина. Вояк цей був офіцером і тому часто ходив в походи, очолюючи загін римських вояків, а його жінка залишалась сама в Саварії зі своєю служницею. Відчувши, що носить під серцем дитину, вона послала гінця попередити чоловіка, і він повернувся напередодні пологів. Великою була радість батьків, коли в них народився маленький син. Батько, бувши язичником, щедро приносив жертви Марсу, богу війни, і сподівався, що син також стане хоробрим воїном. Він наказав віднести хлопчика до вівтаря Марса. Був розпалений жертовний вогонь, в який батько поклав свій меч і, коли лезо меча почервоніло, благословив дитину, змахнувши над нею мечем і тричі вигукнувши: «Мартин, Мартин, Мартин!» Ім’я це означало «маленький Марс».
Батько довго не міг залишатись удома і повинен був повернутись в Тицинум, де стояв табором його легіон. Коли мати зрозуміла, що їй доведеться залишитися з малюком самій, то почала просити: «Візьми нас із собою! Як зможе наш хлопчик стати хорошим воїном, якщо буде рости без батька?» І прохання її було почуте. Вся родина, навантаживши на воза все своє майно, переїхала в Тицинум. Там їх чекав розкішний будинок, де й виріс Мартин. Батько, навчаючи в Тицинумі своїх вояків володінню зброєю, часто бував вдома і радів з того, як його син рік у рік ставав сильнішим та сміливішим.
Мучителi тварин
Від батька Мартин успадкував мужність, а від матері — добре серце. Якщо він бачив, як котрась дитина жорстоко поводиться з тваринами, він негайно заступався за нещасних створінь. А оскільки він був сильний та шанований, то його слова мали вагу. Одного разу Мартин гуляв у полі. Біля маленької водойми він побачив трьох хлопчаків, які мучили спійманих жабок. Вони підвішували жабок на ниточках за лапки і сміялись, спостерігаючи, як ті дригаються і гойдаються. Мартин розізлився. Він вигукнув: «Що ви робите? Їм болить! Відпустіть їх!» У відповідь пролунав тільки уїдливий сміх. Найбільший хлопець встав і, діставши з кишені шнурок, сказав двом іншим: «Давайте і йому зв’яжемо ноги!» І вони поспішили до Мартина. Гнів подвоїв сили Мартина. Він схопив нападника за ноги і вкинув у болото. Двоє інших накинулись на Мартина. Та він діяв швидко: другий нападник полетів в багнюку за першим. А третій, побачивши це, дременув так швидко, що тільки курява здійнялась. Поки двоє промоклих мучителів вибирались з води, Мартин розплутав жабок і одну за одною обережно опустив у воду.
Тим часом хлопці піднялись вище за течією вздовж струмка, змиваючи бруд з одягу. Вони не наважувались знову зв’язуватись з Мартином, і він, звільнивши всіх жабок, пішов додому.
В дванадцять рокiв
Одного разу, коли батько повернувся додому на обід, він розказав матері про людей нової релігії. «Їх називають християнами. Їхній знак — риби. Вони не поважають старих богів, а декотрі не хочуть йти до війська. Вони вважають, що всі люди — брати. Та оскільки імператор їм це дозволяє, то проти них нічого не можна зробити».
Мартин запитав: «А християни є в Тицинумі?» — «Так, — відповів батько. — Недалеко від Водних воріт є будинок, де вони збираються. Але в цьому місті їх мало».
З того часу Мартин почав часто думати про християн — людей, які всіх вважали своїми братами. Одного дня цікавість привела його до Водних воріт. Там він почув співи, які лунали з будинку. На кам’яному надвірку вхідних дверей дійсно була вирізьблена риба. Як же йому хотілося зайти всередину! Поки він стояв перед входом, мріючи, слухаючи співи і дивлячись на знак риб, підійшов чоловік із підлітком. Коло дверей він повернувся до Мартина і запросив його зайти. Так Мартин вперше опинився серед християн. Він дізнався, що їхній вчитель помер на хресті і воскрес на третій день. «З того часу Він завжди серед нас, але незримий. По всій землі Він втішає людей, допомагає їм і пробуджує любов у їхніх серцях». Вдома Мартин не міг розказати про це, оскільки помітив, що батько ставиться до християн вороже. Але вони зачарували його серце. І хоча йому рідко вдавалося зустрітись із ними, він все більше й більше відчував себе наповненим чудовою любов’ю до людей, тварин і всього творіння.
Важка дорога
Мартина, як сина воїна, римського офіцера, було віддано до наставника, який навчив його стріляти з лука, метати списа, їздити верхи і керувати колісницею. Йому було п’ятнадцять років, коли батько вирішив зробити з нього воїна. Мартина відіслали воювати з германцями, які постійно нападали на римські землі. Це заняття було небезпечним і повним поневірянь та важких боїв. Так минули роки. Мартин втратив усілякий зв’язок з християнами. Але було щось у ньому, що не давало відчути себе щасливим на військовій службі: він щодня підтверджував свою силу і мужність, та серце його залишалось порожнім.
І ось трапилось так, що восени, коли дні вже ставали холодними, армія прибула в передмістя Августа Треверорума, що на кордоні Германії та Галлії. Заслуженим воякам та офіцерам, до яких також належав і Мартин, роздали нове обмундирування. На зимовий час він отримав великий, дуже широкий плащ, підбитий баранячкою. Плащ був таким довгим, що накривав навіть коня.
На початку листопада легіон Мартина був відісланий в район Самаробриви.
Зустрiч
Якось в листопаді Мартин поїхав на коні в Самаробриву. Дув пронизливий вітер і було так холодно, що навіть ворони не літали. Останні пожовклі листочки пізньої осені опадали з майже голих дерев. Раптом Мартин побачив перед собою на краю дороги ледве вдягненого чоловіка, який притулився спиною до великого каменя, щоб хоч якось врятуватись від льодяного північного вітру. Злидар прохально простягнув руку, прошепотів декілька слів, які відразу відніс вітер, і підняв до Мартина свої великі очі. Тоді Мартин зняв з плечей свій широкий плащ, вийняв гострий меч і розрубав тканину навпіл, від верху до низу. Половину плаща він віддав злидарю, який із вдячністю закутав свої змерзлі ноги і руки. Мартин накинув другу половину плаща на плечі і поїхав далі, до міста на пошуки гостиного двору.
Наступної ночі Мартин спав глибоким сном, аж раптом почув, як хтось кличе його на ім’я. Навколо засяяло світло, і він побачив двох ангелів, які наблизились до нього з половиною плаща. За ними з’явилось обличчя злидаря, але на цей раз воно сяяло зсередини неначе від сонця. Його погляд світився. Голос мовив: «Мартине, це Мене ти зігрів на дорозі. Я брат кожній людині». Коли образ розсіявся, Мартин відчув, що його серце огорнулось теплим сонячним промінням, яке вже ніколи не зможе загаснути.
Під знаком риб
Наступного дня, безцільно прогулюючись в роздумах вуличками Самаробриви, Мартин опинився перед будинком зі знаком риб на стіні. Маленька громада з радістю прийняла його. Мартин розповів їм про християн в Тицинумі, а через декілька днів прийняв хрещення. Чи міг він далі залишатись воїном?
В той час було так, що вояк міг покинути військо тільки після двадцяти років служби. У відчаї Мартин пішов до мудрого християнина Іларія, який мешкав неподалік Піктави. Коли Іларій після довгої бесіди пересвідчився, що Мартин відсьогодні хоче бути воїном тільки в ім’я Христа, він дав йому гарну пораду. Християнський імператор Костянтин в той час постановив, що хто бажає стати священиком, той може покинути військову службу. Іларій знав про це і запропонував Мартинові вибрати такий шлях. Так він і вчинив. Мартин став учнем мудрого Іларія Піктавійського. Від нього він дізнався про життя та послання Христа і зберіг все це в своєму серці. Він здав свою зброю, коня й меча, одягнувся в простий одяг, несучи в собі Христове благословення. Він присвятив своє життя тому, щоби передати язичникам Галлії християнську звістку.
Сон i мандрівка
Одного разу уві сні Мартин почув голос, який закликав його відвідати батьків, які повернулись в Паннонію. Він вибрав дорогу, яка перетинала Альпи в напрямку Медіолана і Тицинума. І ось коли Мартин ішов пустинною гірською дорогою, на нього напали розбійники. Один із них замахнувся сокирою, щоб убити, та інший розбійник блискавично затримав руку убивці. Мартина зв’язали. Оскільки в нього не було ані грошей, ані іншого добра, то вирішили продати його в рабство. Мартина залишили під наглядом саме того розбійника, який врятував його від смерті. Всі решта розійшлись у пошуках наживи. Залишившись наодинці зі своїм охоронцем, Мартин почав із ним розмову. Той відкрив своє серце, і Мартин розказав йому про сина Божого, розіп’ятого в Єрусалимі між двох розбійників. Він розповів, як один із них перед смертю прийняв слова Христа. Розповідь Мартина сильно розчулила розбійника, і він розв’язав та відпустив Мартина.
Прибувши в Тицинум, Мартин дізнався, що його батьки повернулись в Паннонію. Він продовжив свій шлях до Саварії, де і знайшов їх. Його мати прийняла в своє серце звістку, принесену Мартином, а батько сказав так: «Я жив і перемагав із Марсом. Він давніший за твого Христа!», — і залишився на своєму.
Мартин Турський
В місті Тур Мартин привів до Христа безліч людей, які побудували прекрасну церкву. Громада християн бажала, щоб Мартин став їхнім пастором, та він, щоб уникнути цього, сховався в селі. Він хотів діяти без зайвого галасу і не обтяжувати себе єпископськими обов’язками. Жителі Тура шукали його у всіх околицях і знайшли на фермі. Він спав у стайні, де жили гуси. Коли люди наблизились до будівлі, гуси стали голосно ґелґотати. Вони не тільки розбудили Мартина, але й видали його місцезнаходження. Жителі Тура радо вітали його, і він погодився стати їхнім пастором. Звідси пішла ще й досі жива сімейна традиція запікати гуску 11 листопада, у день святого Мартина.
Мартин не довго залишався на службі у цій церкві. Йому заважали постійні щоденні відвідувачі. А він шукав сховку за містом, у спокої і відлюдництві. В такому сховку потихеньку зародилося братство, яке збудувало монастир. Наслідуючи приклад Мартина, всі монахи проводили набожне та активне життя. Він приймав хворих, злочинців і грішників. З усіма Мартин поводився як брат. Не маючи більше ні плаща, ні майна, він пропонував усім багаті дари своєї душі та серця.
Святий Мартин
Святий Мартин, святий Мартин,
Святий Мартин на коні скакав,
І кінь його снігами мчав,
Мороз і вітер не лякав,
Бо його плащ теплий зігрівав.
У заметі сніговому
Сидів нещасний чоловік,
В лахміттях мерзнув він старих:
«Благаю, поможіть в біді!
Як ні, то згину я тоді».
Святий Мартин, святий Мартин
За віжки потягнув коня,
І коник кроки зупиня,
І Мартін плащ мечем своїм
На дві частини розділив.
Святий Мартин половину
Поклав нещасному до ніг.
Той і подякувать не встиг,
Як Мартин вже по полю мчав
З частиною свого плаща.
(«Хочу стати тобі братом», НАІРІ, 2020)
свята року
Мартин
Життєвий шлях