Як лихоліття було, то прийшов чужоземець, татарин; і ото вже на Вишгород б’є, а далі вже й під Київ підступає. А тут Михайлик-лицар був, да як зійшов на башту, да пустив з лука стрілу, то стріла й впала в миску тому татарину.
Той скоро сів коло скам’ї обідати, тільки що поблагословивсь їсти, аж та стріла так і встромилась у печеню.
— Е, — каже, — се ж тут є сильний лицар! Подайте, — каже, — мені того Михайлика, то я й одступлю.
От кияни шушу-шушу й радяться: а що ж — оддаймо.
А Михайлик каже:
— Як оддасте ви мене, то в останній раз будете бачити Золотії ворота.
Та, сівши на коня, обернувсь до них, да й промовив:
— Ой кияне, кияне, панове громада!
Погана ваша рада:
Якби ви Михайлика не оддавали,
Поки світ сонця, вороги б Києва не достали.
Да взяв на ратище ворота — так, як от сніп святого жита візьмеш, да й поїхав у Царіград через татарське військо. А татари його й не бачать. От як одкрив ворота, то чужоземці ввалились у Київ да й пішли потоптом.
А лицар Михайлик і досі живе в Царіграді: перед ним стоїть склянка води й проскурка лежить – більш нічого не їсть. І Золотії ворота стоять у Царіграді. І буде, кажуть, колись такий час, що Михайлик вернеться в Київ і поставить ворота на своє місто. І як, ідучи мимо, хто скаже: «О, Золотії ворота! Стоять вам ізнов там, де стояли», —то золото так і засяє А як же не скаже або подумає «Ні вже не буть вам у Києві!», — то золото так і померкне.
«Михайлик і золотії ворота», старокиївська легенда. З фольклорної збірки П. Куліша, 1856 р.
Жив якось в Апулії чоловік на ім’я Гарганус, володів він великими стадами. До володінь чоловіка належала і гора, названа на його ім’я. Та дехто казав, що це чоловікові дали ім’я за назвою тієї гори.
Сталося це в 490 році від народження Господа. Череди Гаргануса паслися на схилах гори. Коли ввечері худобу загнали в стайні, побачили, що не вистачає білого бика, улюбленця господаря. Відразу ж взяв господар багато слуг, пішов шукати бика на горі. Довго довелося їм обходити гору неходженими стежками, доки нарешті не побачили бика, що стояв на верхівці гори Гаргано перед входом до печери. У всій своїй красі стояв бик у променях вечірнього сонця, та бик був недосяжний, адже ніхто не знав шляху до скелистого плато перед печерою. Час плинув, і ніхто не знав, як дістатися до бика, тоді господар у своїй нетерплячості взяв лук і випустив одну стрілу в тварину. Ще стріла не полишила тятиви, як полетіла назад, наче вітер обернув її зворотно, і поцілила господарю в око. А бик, осяяний вечірнім сонцем, лишався стояти на скелястому плато. Перелякані слуги та господар поспішили додому, і про велике чудо розповіли єпископу з найближчого міста Сіпонтус.
Єпископ спокійно вислухав повідомлення і тоді присудив триденний піст: «постіться та моліться ці три дні, поки я молитиму Бога, щоб Він пояснив нам знамення». Єпископ піднісся у молитві, коли на світанку 8 травня явився йому Святий Михаїл і мовив до нього: «Маєте знати, що з моєї волі в того чоловіка поцілила його ж стріла. Бо я Архангел Михаїл, і маю житло на тій горі, і охороняю його. Та цим знаком вказано вам, що я сам хочу бути хоронителем та сторожем цьому місцю».
Тоді єпископ та всі жителі міста, а також люди Гаргануса та він сам довгою процесією потягнулися на гору і там молилися в благоговінні перед печерою, хоч мали великий страх увійти до неї.
Невдовзі після того, в 492 році, підступили варвари з півдня та напали на християн в місті Сіпонтус. Місцеві жителі були пригнічені. Єпископ у перемовинах із загарбниками добився триденного припинення стрілянини. Коли ж повернувся до міста, призначив знову триденний піст і пообіцяв людям, що молитиметься їхньому заступнику Святому Михаїлу.
На третю ніч явився Єпископу Михаїл та промовив: «Я добре чув твої прохання й прохання жителів міста і хочу допомогти вам у біді. Якщо вам вистачить мужності о четвертій годині наступного дня піти у наступ, ви станете переможцями незважаючи на перевагу ворогів».
У призначений час повів єпископ сіпонтян у наступ проти ворогу. Коли вони вийшли на поле, темрява вкрила гору, гора затряслася, з неба падали незліченні блискавки і під громом здійнявся буревій, піднімаючи пісок у повітря та понісся проти ворогів і осліпив їх, так що ворог був розбитий.
Багато хто з варварів, що вижили, визнали в цьому силу Архангела Михаїла, відреклися від своєї віри та охрестилися.
Знову жителі міста разом з єпископом піднялися на гору Гаргано перед печерою Михаїла, щоб віддячити йому. Та і на цей раз жоден не наважився увійти до святої печери, не кажучи вже про освячення її як церкви Михаїла. У своїх сумнівах єпископ звернувся до папи Геласіуса, й той порадив освятити грот на церкву, але спочатку з’ясувати чи буде на те воля Михаїла. І коли єпископ повернувся до міста, він втретє попросив жителів про триденний піст та молитву. На третій день, 29 вересня 493 року, знову явився єпископу Святий Михаїл і мовив так: «Немає необхідності в тому, щоб висвячувати церкву на горі, бо я сам збудував її, висвятив та заснував. Але ви маєте прийти сюди із народом, увійти до печери та самі служити мессу. І на знак освячення вам слід підійти до печери зі сходу, однією бічною стежкою. Там знайдете ви сліди людини, відбити у мармурі. А у церкві побачите вівтар, вкритий пурпуровою мантією, на якій стоїть кришталевий хрест. Коли сідає сонце, грот закривається і відкривається тільки на світанку, бо вночі я сам, господар печери, правитиму там службу.»
Єпископ зробив, як було наказано, і коли наступного дня разом із народом він піднявся до гроту, все було так, як сказав Архангел. Там відсвяткували вони службу і кожен прийняв причастя, а після того з великою радістю всі повернулися додому.
Культ св. Михайла виник в Італії в V столітті, де він вперше з’явився в печері, розташованій на горі Монте-Гаргано у міста Монте-Сант’Анджело (на Гарганському півострові, «шпорі італійського чобота»).
За легендою, Михаїл з’являвся тут три роки поспіль, з 490 до 493 роки. В середні віки натовпи прочан перетинали всю Европу від Мон-Сен-Мішель в Нормандії, щоб вклонитися Святому Михаїлу на Гаргано. Печерний храм Архангела Михаїла – найстаріше в Європі місце вшанування святого Михаїла. Дві мармурові меморіальні дошки над входом нагадують про давні події: «TERRIBILIS EST LOCUS ISTE HIC DOMUS DEI EST ET PORTA COELI» — «Страшне це місце – оселя Божа та врата небесні»,
«NON EST VOBIS OPUS HANC QUAM AEDIFICAVI BASILICAM DEDICATE IPSE ENIM QUI CONDIDI ETIAM CONSERCRAVI» — «Немає необхідності освячувати цю базиліку, бо я, що заснував її, і освятив її» (легендарні слова Архангела єпископу Лаврентію).
«Явлення Михаїла на горі Монте-Гаргано», італійська легенда.
дозвілля
Михайлівські легенди
До днів Михаїла