Напевно, всім знайома така картина: мати прасує білизну, а чотирирічна дитина поруч на маленькій дошці дерев’яною праскою прасує малесенькі носовички. Маленька дитина іще не відділяє себе так чітко від свого оточення. Вона глибоко вживається у речі, які її оточують. Завдяки тому, що вона внутрішньо та зовнішньо повторює жести із свого оточення, вона отримує різноманітні якості, які зможе усвідомити уже в дорослому віці. Шлях навчання маленької дитини – це наслідування. Цілеспрямоване шкільне навчання іще не підходить для цього віку, оскільки в основі шкільного навчання лежить штучний відрив навчальної ситуації від повсякденного життя. Такий розрив для дитини не є дійсністю. Саме тому Рудольф Штайнер назвав наслідування чарівним словом для виховання маленької дитини в перші сім років життя. Сказано добре, але ж що значить це на практиці? Хіба немає великої різниці поміж однорічною та шестирічною дитиною? 

Від народження до трьох років

Наслідування – це чудовий дар. Як люди ми народжуємося обдарованими здатністю наслідувати. Цей дар ми приносимо із собою зі світу, з якого ми всі походимо. Немовля спершу починає рухатися завдяки своєму організму, системі травлення та природнім рефлексам.  Воно  має спершу їх освоїти. Тварини, наприклад, на цьому етапі і зупиняють свій розвиток. Вони так сильно поєднані із своїми інстинктами, що дуже швидко дорослішають і можуть поводитися так само як їхні батьки. У людей дорослішання відбувається набагато повільніше. Для того, щоби освоїти вертикальне положення, потрібен рік. І без належного прикладу для наслідування це не вдається. Чого тільки не навчається дитина за перші три роки! Вона навчається рухатися зі своєї власної волі, навчається говорити мовою свого оточення, та робить перші кроки до формування власних думок. 

Подекуди це навіть комічно спостерігати, як діти самостійно переймають тонкі характерні риси своїх батьків – притаманні їм рухи, інтонації, манеру поводитися. Усім своїм єством дитина прагне стати людиною у повному розумінні цього слова. І якщо дорослий ходить, схилившись вперед, або ж розмовляє із певним акцентом, то дитина обов’язково перейме це.

Такого досвіду не зможе замінити жодна шкільна книжка!

З третього до п’ятого року життя

Після того, як дитина опановує для себе цей базис, вона може більше відкриватися для свого оточення. Вона починає внутрішньо створювати образи цього оточення, і це допомагає їй зв’язуватися із ним все більше і більше. Вона радіє, коли бачить незмінні предмети оточення, бачить знайомих людей, меблі, ігри; також із превеликим задоволенням розглядає одну й ту саму книжку з малюнками.

Спершу маленька дитина замріяно споглядає, як граються старші діти. Поволі вона починає рухатися із ними, та згодом може вже гратися із ними. Вона отримує насолоду, переживаючи свій зв’язок з іншими людьми, дітьми, природою. Тепер вона вступає в активний діалог із своїм оточенням. Це золота пора наслідування: дитяча група створює коло навколо вихователя. Дітям приносить задоволення повторювати його рухи. Наприклад, як розкриваються квіти соняха або як дощик іде із хмарок. Але навіть якщо вихователь просто знімає ниточку з кофти, діти без будь-яких запитань та з превеликим задоволенням повторюють і це. Наслідування дуже яскраво проявляється в цей період.

Від п’яти до семи років

У цей період у старших дітей в садочку спостерігається зміна у поведінці. Вони вже не наслідують все так безумовно, а керуються у вчинках своїми міркуваннями. «У мене зараз немає часу, я ж водій автобуса!» Або «Добре, я допоможу накрити стіл, але потім можна я займуся своїм пазлом?» Ці діти вже потроху входять у шкільний вік. Коло зацікавлень стає більш індивідуальним, а наслідування більш вибірковим. Тепер поміж сприйняттям і дією з’являються власні міркування. Події вже не переживаються так безпосередньо – відвідування стоматолога або візит до зоопарку з’являються пізніше у вільній грі, відтепер і в історії,  і в казці може раптово виникнути інша кінцівка.  Це стає можливим тому, що дитина поволі все більше і більше опановує сили пам’яті. Дитина дитячого садочку зі старшої групи потребує прикладу, із яким вона може ідентифікувати себе як особистість. Тому в цей період доцільно запропонувати їй приклади різних професій та осмисленої діяльності. Для дитини цього віку активний приклад є великим подарунком.

До школи

Зосереджуватися на більш свідомих роздумах вдається вже лише після настання віку шкільної зрілості. Тоді можна застосовувати і інший спосіб навчання. В молодшій школі вчитель вже може апелювати до самостійних спогадів дитини.  А дитина може виконати завдання в іншому оточенні та готувати його на конкретно оговорений момент часу. Вона вже може свідомо навчатися в навчальній ситуації, яка відрізняється від дійсності буденного життя. Здатність наслідувати потроху зменшується, проте все іще залишається достатньо сильною приблизно до 9 року життя. 

Вихователь             

Надзвичайно важливо чітко прояснити для себе усі ці відмінності. Той, хто очікує, що шестирічна дитина буде так само наслідувати, як і чотирирічна, часто стає жертвою розчарування, а також чинить зайвий тиск на дитину. Із дитиною цього віку вже можна спілкуватися дещо конкретніше.

Яке значення мають подібне сприйняття для вихователя? Тут можна вигадувати багато красивих пояснень, але у цьому питанні ми залишаємося сам-на-сам із дійсністю. Приклад вихователя, який знімає зі свого одягу ниточку, це – досить невинний приклад. Що ж робити тоді, коли діти наслідують такі речі, які не хотілося виносити на широкий загал? Раптом поведінка вихователя проявляється зовсім у іншому світлі. Те, що людина зазвичай робить несвідомо, стає прикладом для маленької людини, яка перебуває поруч. Як обходитися із цим? Дитина стикається із дорослою людиною із її обмеженістю та односторонніми якостями, і це неприємно. Проте дитина це все одно це сприймає, якщо доросла людина чесна сама із собою, відкрита до світу та намагається чогось навчитися, виходячи із своїх недоліків. Це навіть діє  як хороший приклад. На щастя, навчається не лише дитина, але й дорослий. Те, чого ми намагаємося навчити дитину, потребує від нас (самих) наново пропрацювати різні аспекти нашого власного розвитку.

• Як я поєднаний із природою, світобудовою, із власним тілом? Який приклад я надаю у цьому відношенні?
• Як ззовні виглядає моє відношення до близьких людей?
• Чи можу я відчувати радість від перебування разом з іншою людиною, яка моя перша реакція при зустрічі?
• Як я себе ідентифікую? Що я можу добре робити? Від чого я відчуваю захоплення, захват?

Може статися, що людина в такий спосіб відкриває речі, які не були розвинені у дитинстві. І тоді шлях вихователя можна розглядати як новий шанс знову розворушити ці пласти, привнести в них легкість і рухливість. І цей шлях людина долає не сама. Оскільки їй допомагає найкращий вихователь – маленька дитина.

За матеріалами книги “Ефірне тіло у вихованні дитини”, готується до видання у видавництві “НАІРІ”
Переклад Катерини Новіцької