Нас, дорослих, хвилюють дві речі: ми турбуємося про роз­виток наших дітей та про роз­виток суспільства. Поєднання обох турбот для вальдорфської педагогіки є вирішальним, тому що доля наших дітей не є не­залежною від су­спільства, а доля суспільства залежить від того, як дорослі (сьогоднішні діти) формують це суспільство.

Ми супроводжуємо пе­рехід дітей з духовного світу на землю. Він є складнішим, аніж перехід зі школи в життя, який є частиною цього першого переходу, пошу­ком свого місця на землі. Наша мета полягає в тому, щоб кож­на дитина в результаті знайш­ла свій індивідуальний сенс життя. Що означає знайти сенс життя? Це означає зро­зуміти, що я повинен робити в цьому суспільстві, на цій землі. Це не означає безболісності, безконфліктності вибору. Сенс життя – не в тому, щоб бути постійно щасливим. Є багато прикладів людей, які відшукали своє місце у житті. У всіх цих долях можна зустріти конфлікт. Людей таких не розуміли, і це був болючий процес. Але саме у цьому конфлікті й полягає зна­чення таких біографій. Наявність конфлікту означає, що людина бачить своє місце на землі. Ми не супроводжуємо дітей на їхньому шляху до най­більшого щастя, але супроводжуємо їх на шляху до найбільш осмисленого життя. У школі ми готуємо й інший перехід – від земного до духовного життя – старіння і перехід у смерть теж повинні мати сенс.

А тепер щодо уваги до су­часного суспільства. Розвиток суспільства у наш час показує нам, що немає нічого вищого за розвиток окремої людини, яка будує це суспільство. Сьогодні вже не може існувати такий дер­жавний або економічний закон, який би змушував людей ко­ритися. Економіка і вироб­ництво повинні служити лю­дині. Суспільство, яке не ро­зуміє цього, буде супроводжу­ватися катастрофами.

Що означає знайти таке місце в суспільстві, де я маю що робити? Теперішні діти несуть у собі завдання щодо майбутнього суспіль­ства, суспільства через 20-30-40 років. Я не впев­нений, що сучасні держіспити будуть мати значення через 20 років. Є щось дивне у тому, що вже від теперішніх першокласників держава вимагає підготовки до іспитів, які відбуватимуться че­рез 10 років, хоча нічого не знає про те, яким буде суспільство через 10 років.

Вальдорфська школа готує до життя, а не до іспитів. Ми можемо сказати про те, що у вальдорфській школі виховують­ся здібності, які будуть потрібні завжди, незалежно від систе­ми та суспільних вимог. Здібності повинні завжди зростати і за час роз­витку вони можуть змінюватись. Знання ж не можуть залишати­ся цінними дуже довго. Саме в природничих науках і технолог­іях знання завжди застарівають (сьогодні це відбувається все швидше і швидше). Що справді необхідно, так це вміння мис­лити і інтерес. З цими якостями необхід­них для університету знань діти зможуть швидко набути незадовго до вступу або ж на перших курсах. Окрім того, вальдорфська школа не праг­не давати ті знання, які не за­лежать від моральної та характерної сфери. Найвищий рівень знань не є запорукою щастя. Він може стати і основою нещастя. Якщо людина добре знається на технологіях, але не усвідомлює моральності, то в суспільстві вона може багато зруйнувати. Сенс вальдорфської школи в тому, щоб протягом тривало­го часу розвивати здібності, а не збирати знання. Адже зі здібностями отримати знання можна за коротший час. І це знання буде пережите всім єством людини.

Сучасне господарювання ґрунтується на принципі розпо­ділу праці. І цієї основи вільно­го ринку неможливо уникнути. Це означає, що го­ловною здібністю для ефективної роботи у цій сфері є інте­рес до іншої людини. Кожен з нас працює для інших. Якщо ми не цікавимося потребами інших, наша праця не дає хороших результатів. На жаль, багато хто вважає, що працює для себе. Але насправді, якщо ми не робінзони на безлюдному острові, то це факт (а не просто ідеал), що кожен з нас працює для іншого.

У зв’язку з цим головне зав­дання школи – це пробуджен­ня інтересу до іншої людини. Той, хто не сприймає факту роз­поділу праці і вважає, що пра­цює лише на себе, не може ви­робити ніяких хороших про­дуктів і заважає системі господарювання. Той, хто працює за­ради кар’єри і високої посади, а не заради самої речі, той та­кож заважає. Вальдорфська школа – це зовсім не острів, і вона серйозно сприймає питан­ня господарювання, в першу чергу пробуджуючи інтерес до іншої людини і інтерес до праці. Це не ідеал, це справді так. Це єдині умови, за яких господар­ство розвивається здоровим чи­ном.

Перейду до практичних форм, за допомогою яких у старших класах ми готуємо цей перехід у життя. Дуже важливо, щоб для учня було метою стати здібним, а не отримати диплом.

«Так, вам потрібен диплом, але це не мета, а лише засіб», – кажемо ми учням. «Мета – це те, щоб ви були здатні щось робити». І тоді потрібно намагатися роби­ти школу саме такою, адже якщо з одного боку кажемо учневі: «Ти повинен працюва­ти», а з іншого – все спря­мо­вується на диплом, то це брехня. Необхідно бути по­слідов­ним. «Ми допоможемо вам отримати диплом, якщо він справді необхідний для ва­шої життєвої мети». Не кож­ному потрібен найвищий дип­лом. Деякі учні хочуть спробу­вати себе у практичних профес­іях. Хтось відчуває, що у 18 років йому необхідно спочатку чогось спробувати і досягти, а вже потім вступати до університету. Часто вже в школі у них з’явля­лись питання про шлях, а не про абстрактні ступені освіти. Зви­чайно, це дуже складне завдання – разом вести таких різних дітей. Кожна школа шукає свій шлях вирішення. Найчастіше буває так, що головний урок ведеться для обох груп дітей (для тих, хто вибирає собі вищу освіту, і тих, хто вибирає практичні професії) разом. Хочу пояснити, що таке головний урок в старшій школі. Це ті освітні теми, які, на нашу думку, важливі для кожної людини незалежно від рівня мислення чи професії. Кожному необхідно розуміти історію і розбиратися у фізиці, але, звичайно, не всі можуть однаково швидко зрозуміти ці питання. Для когось є метою самостійно розуміти вищу науку. Для інших важливо, аби вони просто були присутніми при розв’язуванні складних задач і намагались їх розв’язати. Щоб вони мали змогу пережити: «О, це можливо все-таки розв’язати!». Для предмета історії важливо, що в книзі можна знайти філософську ідею. Адже кожному важливо коли-небудь доторкнутися до найважливіших питань людства. Також для майбутніх медсестер і ремісників важливо побачити, що таке сучасна математика, адже розвиток математики належить до розвитку свідомості всього людства. Шкода, що частина населення відлучена від таких проблем лише через те, що це не знадобиться їй у професії.

Крім головного уроку існують уроки, на яких вправляються. На них клас може диференціюватися за здібностіями. Клас розділяєть­ся на частини. Цей поділ відбу­вається по-різному. У який мо­мент варто розділяти клас, ви­рішує колегія. Найчастіше це по­чинається у 9 класі. Але якщо соціальна здібність класу є до­статньо високою, то можна про­довжувати далі вести клас ра­зом. Якщо сильна частина кла­су є більш самостійною, то клас також можна не розділяти.

До диплому для вступу в уні­верситет ми готуємося протя­гом останніх двох років школи, адже тоді ми вже знаємо, яки­ми насправді будуть вступні іспити.

Тепер про підготовку до про­фесійного життя. Кожного року в школі проводиться практика – знайомство з різними професі­ями – для того, щоб учні могли зрозуміти інших людей, професії яких вони не виберуть, або щоб змогли відшукати свій шлях. Це повинно відбуватися досить вільно, а не вузькоспеціалізовано. Сьогодні у Швейцарії і Німеччині виникає дуже багато подібних класів. Це стає нагальною потребою. Я також працюю в одній державній школі з цією новою системою навчання старших класів. В 11 класі учні три дні навчаються в школі, а два дні – працюють «у професіях» (вони самі обирають роботу, місце і змінюють їх не раніше, аніж через півроку). Деякі учні залишаються в професії на один або два роки. Завдяки цьому вони згодом можуть навчитися спецальності за коротший термін. Але практика несподівано показала, що мало хто з дітей шукає вигоди, найважливіше для них – познайомитися з життям, а не залишатися в освіті до 22–25 років. А ті, хто прагне вчитися далі, згодом вдячно згадують про можливість ще в школі працювати (в госпіталі, радіостудії, бюро працевлаштування або сільському господарстві). Просто для того, щоб розширити світогляд. В таких класах дуже цікаво працювати, адже тоді до розмови можна залучити багато особистих переживань. Для суспільства дуже важливо, аби той, хто працює в сільському господарстві і той, хто працює з комп’ютером, могли спілкуватися одне з одним. Завдяки цьому виникає радісне очікування майбутнього. Адже учні вже знають, що це, і не мають страху перед ним. Бо якщо для людини є цікавими природа і життя, вона готова і трохи постраждати. Звичайно, без конфліктів не можна обійтися – адже така система ще випереджає сучасний стан суспільства. Але як може розвиватися суспільство, якщо не з’являється покоління людей, які прагнуть чогось нового?

Вперше опубліковано в газеті «Дитина»
№4, 1999 р.