Сьогодні четвер. І це гарний день для нових починань. Ну, то, власне, як кому до вподоби. Але я почну саме сьогодні. Так от, коли я була маленькою дівчинкою, у нашій країні ще не було вальдорфських садочків. Сумно? Звісно. Проте, мені страшенно пощастило! У мене був чудовий дідуньо! З ранку до вечора ми забавлялися. То мені, малій, так здавалося. Бо попри роботу в саду, на подвір’ї та у стаєнці – в дідуся завжди був час для співу, гопанок, казок, віршів та різних небилиць. Мені було дуже добре в тому світі старих яблунь, картопляного бадилля, пелехатих кіз і дідусевих примовлянь.

Дитинство минуло, але залишилось багато людського тепла і солодкого присмаку від слів.

Тут хочу поділитися з вами чимось із дідусевої скарбнички, а також чимось, що виросло в далеких мандрах із дитячих спогадів чи нових зустрічей зі світом дитини.

Ваша Ярослава

То крочок тут, то крочок там, 
Крокуєм ми – тарам-тарам! 
Ми поспішаєм підтюпцем, 
Жартуєм з вітром-пустунцем.    

Крізь ліс-барліз ідем навскіс, 
Везем каміння повен віз. 
І кожен має молоток: 
Тук-тук! ток-ток! тук-тук! ток-ток!  

У світлі фарб крокуєм карб, 
Шукаєм в темних скелях скарб. 
Тук-тук! дзень-дзень! тук-тук! дзень-дзень! 
Працюєм цілий білий день. 

А уночі, а уночі
Дістанем чарівні ключі – 
І гук і гам змовкає сам: 
У сяйві зір – коштовний храм!