Сьогодні четвер. І це гарний день для нових починань. Ну, то, власне, як кому до вподоби. Але я почну саме сьогодні. Так от, коли я була маленькою дівчинкою, у нашій країні ще не було вальдорфських садочків. Сумно? Звісно. Проте, мені страшенно пощастило! У мене був чудовий дідуньо! З ранку до вечора ми забавлялися. То мені, малій, так здавалося. Бо попри роботу в саду, на подвір’ї та у стаєнці – в дідуся завжди був час для співу, гопанок, казок, віршів та різних небилиць. Мені було дуже добре в тому світі старих яблунь, картопляного бадилля, пелехатих кіз і дідусевих примовлянь.
Дитинство минуло, але залишилось багато людського тепла і солодкого присмаку від слів.
Тут хочу поділитися з вами чимось із дідусевої скарбнички, а також чимось, що виросло в далеких мандрах із дитячих спогадів чи нових зустрічей зі світом дитини.
Ваша Ярослава
Тосі-тосі потосята –
поховались поросята.
Раз, два, три, чотири, п’ять,
треба їх порахувать.
П’ять, чотири, три і два –
повтікала дітвора.
А один в соломі спить –
сном солодким янголить.
практичні матеріали
Після віршика в четвер
Лічилка