Сьогодні четвер. І це гарний день для нових починань. Ну, то, власне, як кому до вподоби. Але я почну саме сьогодні. Так от, коли я була маленькою дівчинкою, у нашій країні ще не було вальдорфських садочків. Сумно? Звісно. Проте, мені страшенно пощастило! У мене був чудовий дідуньо! З ранку до вечора ми забавлялися. То мені, малій, так здавалося. Бо попри роботу в саду, на подвір’ї та у стаєнці – в дідуся завжди був час для співу, гопанок, казок, віршів та різних небилиць. Мені було дуже добре в тому світі старих яблунь, картопляного бадилля, пелехатих кіз і дідусевих примовлянь.

Дитинство минуло, але залишилось багато людського тепла і солодкого присмаку від слів.

Тут хочу поділитися з вами чимось із дідусевої скарбнички, а також чимось, що виросло в далеких мандрах із дитячих спогадів чи нових зустрічей зі світом дитини.

Ваша Ярослава

У саду роботи досить: 

Гапка зернятка приносить, 

Госьо землю підгортає, 

З неба сонечко їм сяє. 

Госю, гарно поливай, 

добрий буде урожай! 

Гапка знає до ладу 

все, що робиться в саду. 

Ягідки солодкі, нями! 

Госьо любить їх без тями. 

Равлик хрумає: хрусь-хрусь, 

до ягід я доберусь! 

Бджілка у саду бринить, 

за горбком струмок дзюрчить. 

Гапка змучилася: ох, 

гарний виріс в нас горох! 

Морквочка, петрушка-любка, 

буде нам славетна зупка, 

і квасолька на драбинці – 

затишно в такій хатинці. 

 2017 р.