Сьогодні четвер. І це гарний день для нових починань. Ну, то, власне, як кому до вподоби. Але я почну саме сьогодні. Так от, коли я була маленькою дівчинкою, у нашій країні ще не було вальдорфських садочків. Сумно? Звісно. Проте, мені страшенно пощастило! У мене був чудовий дідуньо! З ранку до вечора ми забавлялися. То мені, малій, так здавалося. Бо попри роботу в саду, на подвір’ї та у стаєнці – в дідуся завжди був час для співу, гопанок, казок, віршів та різних небилиць. Мені було дуже добре в тому світі старих яблунь, картопляного бадилля, пелехатих кіз і дідусевих примовлянь.

Дитинство минуло, але залишилось багато людського тепла і солодкого присмаку від слів.

Тут хочу поділитися з вами чимось із дідусевої скарбнички, а також чимось, що виросло в далеких мандрах із дитячих спогадів чи нових зустрічей зі світом дитини.

Ваша Ярослава

Три горобці

На голому кущі ліщини –
Три горобці один одному гріють спини.

Ліворуч Ерік, праворуч Франц
Між ними дженджик – крихітка Ганс.

Вони заплющили очі  –  це не сміх
Бо з неба сипле лапатий сніг.

Щільно разом, щоб не змело!
Так, як Ганс, так не любить ніхто тепло.

Чути трьох сердець биття у хуртовині,
Коли не померзли вони, то сидять і донині.

Християн Морґенштерн

Переклад з німецької Ярослави Терлецької